Переговори в Абу-Дабі під загрозою: кремль зриває домовленості, - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Перший раунд тристоронніх переговорів в Абу-Дабі завершився повідомленням про "прогрес", але останні новини свідчать про загострення ситуації між Україною, США та росією. Кремль відкидає погоджені гарантії безпеки для України, а перехід до двостороннього формату майбутніх переговорів підриває попередній позитив. Водночас ЄС та США посилюють тиск на російський енергетичний сектор через морську блокаду та продаж активів «Лукойлу», а дипломатичні візити до Москви та Абу-Дабі демонструють спроби Кремля зберегти економічні й геополітичні важелі. Все це формує складну картину зовнішньої політики росії, - у рамках Програми російських і білоруських студій експерти Антон Оксентюк, Михайло Сінаюк та Ярослав Чорногор представляють новий щотижневий #аналізагресора, де детально розбирають ключові події внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Аналіз перспектив другого раунду мирних переговорів в ОАЕ

Аналогічно з попереднім тижнем, основним та незмінним зовнішньополітичним питанням останніх днів залишається тема мирного процесу, який активізувався після першої повноцінної тристоронньої зустрічі в ОАЕ між Україною, США та рф. Водночас якщо за підсумками попереднього раунду переговорів в Абу-Дабі можна було говорити про наявність певного, хоча й обмеженого та передчасного позитиву, то події останніх кількох днів потенційно нівелювали ці позитивні зрушення.      

Так, минулого тижня експерти Української призми звертали увагу на те, що сам факт повноцінної присутності американської делегації на мирних переговорах стримував росію від чергової спроби перетворити їх на політико-показовий захід, подібний до того, що мав місце під час двох раундів переговорів між Україною та рф у Стамбулі торік.

Адже такий сценарій завдав би суттєвого удару по чинному російсько-американському діалогу, на який Кремль досі робить значну ставку. Втім, цього тижня Сполучені Штати повідомили, що наступний раунд переговорів в Абу-Дабі, замість тристороннього формату, відбудеться у двосторонньому – між Україною та росією. Слід зазначити, що саме після цієї новини кремль фактично нівелював весь досягнутий до цього прогрес.

Так, російський міністр закордонних справ Сєргєй Лавров заявив про незгоду кремля з гарантіями безпеки для України зі сторони США, про які домовилися українська та американська делегації. При цьому зроблено це було в абсолютно радикальному тоні. Лавров заявив, що якщо ці гарантії мають на меті “збереження українського режиму для його використання, як плацдарму проти росії”, то такі гарантії “не забезпечать надійний мир”.

При цьому російський міністр ще й згадав про “гарантії”, які росія “погодила” під час переговорів у Стамбулі на початку повномасштабного вторгнення, та в рамках яких москва мала абсолютний контроль за будь-якою допомогою Україні зі сторони країн Заходу у разі відновлення російської агресії.

Крім того, із заявою стосовно переговорів вийшов й Ушаков, путінський помічник з питань зовнішньої політики. Він відкинув слова держсекретаря США Марко Рубіо, що єдиним невирішеним питанням залишається територіальне. При цьому якщо у випадку Лаврова ми могли б говорити про варіант пропагандистського ефекту, адже він, судячи з усього, не залучений до реального процесу переговорів, то у випадку заяви Ушакова ми спостерігаємо демонстрацію актуальної позиції путіна.

Саме тому подібне нівелювання росіянами заяв зі сторони адміністрації Дональда Трампа прямим чином нівелює й будь-який можливий позитив за результатами наступного раунду переговорів в ОАЕ, який пройде 1 лютого.

Те саме стосується й теми “енергетичного перемир’я”, яке кремль вирішив дотримуватися виключно до цього ж 1 лютого, замість цілого тижня. А тому найбільш ймовірно, що російська делегація прибуде до Абу-Дабі із традиційним списком російських ультимативних вимог, після відкидання якого заявить про відсутність прогресу та зупинку цього ж “енергетичного перемир’я”.

Це означає, що Україні доцільно розглянути можливість звернення до Сполучених Штатів із пропозицією відновити їхню повноцінну участь у переговорах, аргументуючи це тим, що російська сторона не ставиться серйозно до двостороннього формату.

Тиск ЄС на тіньовий флот

Січень 2026 року став переломним моментом у стратегії західних союзників щодо приборкання російського енергетичного експорту, позначивши перехід від декларативного санкційного тиску до тактики прямого морського та юридичного витіснення.

Консолідована відповідь Європейського Союзу та групи країн Північного і Балтійського морів сформувала нову реальність, у якій так званий тіньовий флот рф втрачає свій головний актив — правовий імунітет нейтральних вод.

Ключовою подією стала спільна заява 14 держав, оприлюднена 26 січня, яка закладає юридичний фундамент для фактичної блокади суден із сумнівним статусом.

Згідно з документом, танкери, що використовують «мертві» прапори, відключають транспондери або не мають належного страхування, відтепер класифікуються як судна без громадянства. Це дає береговій охороні та ВМС європейських країн законне право на догляд, затримання та конвоювання таких суден навіть у відкритому морі, що радикально підвищує ризики для перевізників нафти марки Urals із портів Приморськ та Усть-Луга.

Практичне випробування цієї стратегії продемонструвало готовність Європи до силових дій, попри складність міжнародного морського права. Затримання французькими ВМС танкера Grinch у Середземному морі та блокування Німеччиною судна Arcusat у Балтиці стали чіткими сигналами для агресора.

Хоча інцидент із підсанкційним Chariot Tide, який іспанські служби супроводили до Марокко після поломки двигуна, виявив певні прогалини в координації, загальний вектор залишається незмінним. Еммануель Макрон вже анонсував ініціативи щодо посилення законодавства ЄС, які дозволять не просто штрафувати, а й безтерміново арештовувати підсанкційні танкери.

Паралельно з цим, підготовка 20-го пакета санкцій, запланованого на 24 лютого, обіцяє остаточно закрити доступ російським суднам до морських послуг, лоцманського супроводу та технічного обслуговування в європейських гаванях.

Ситуація ускладнюється для кремля й на газовому фронті, де Рада ЄС 26 січня остаточно затвердила регламент про повну відмову від російського трубопровідного газу та СПГ до кінця 2027 року. Це рішення створює критичний тиск на проєкт «Ямал СПГ», позбавляючи його найбільш маржинального ринку. Переорієнтація на схід через Північний морський шлях вимагає величезних капіталовкладень у криголамний флот та нову логістичну інфраструктуру, що в умовах дефіциту технологій та санкційного тиску виглядає як стратегічний глухий кут. Будь-які спроби маскування походження сировини через своп-схеми тепер наражатимуться на посилений моніторинг країн походження, оскільки ЄС запроваджує обов'язкову перевірку місця видобутку перед імпортом.

Економічні наслідки такої консолідованої облоги є руйнівними: за кожною затримкою судна для перевірки стоять тижні простою, ріст страхових премій та дефіцит вільного фрахту. При поточних цінах на російську нафту в діапазоні 36 - 40 доларів (без урахування тимчасових стрибків цін на нафту) за баррель додаткові логістичні витрати фактично нівелюють прибутковість експорту.

Таким чином, Європа перетворила море на зону активної протидії, де російський енергетичний сектор змушений боротися не лише за ринки збуту, а й за саму фізичну можливість доставити вантаж. Це не просто черговий раунд обмежень, а системна операція з демонтажу механізмів фінансування війни, де юридична витонченість поєднується з рішучістю військових флотів.

Візит президента Сирії Ахмеда аш-Шараа до росії

Ще однією важливою новиною останнього тижня став черговий, вже другий, офіційний візит президента Сирії Ахмеда аш-Шараа до росії, який відбувся 28 січня. В рамках цього візиту сирійський лідер провів зустріч з путіним.

Очікувано, реальні теми переговорів не були оголошені, кремль лише заявив про те, що у порядку денному велика кількість питань, що стосуються економічної взаємодії. При цьому попередній подібний візит відбувся лише нещодавно, у жовтні 2025 року. Тоді російська влада, в обличчі путінського пресссекретаря Пєскова, підтвердила, що темою розмови було обговорення майбутнього російської військової присутності в Сирії, а також постать поваленого диктатора Асада, який наразі проживає у москві. І судячи з того, що нова зустріч між лідерами відбулася настільки швидко, теми для обговорення залишаються незмінними. Ймовірно, що сирійська влада все ще намагається домогтися екстрадиції Асада, а також вирішити питання майбутнього російських баз на території країни.

Слід зазначити, що лише за день до візиту сирійського президента до москви, видання Reuters повідомило про виведення російських військових з аеродрому Ель-Камишли в північно-східній частині Сирії та їх передислокацію на базу «Хмеймім». І хоча майбутнє двох основних військових баз росії залишається під питанням, сам факт виведення сил демонструє значне послаблення будь-якого впливу кремля в Сирії.

Також треба нагадати, що відразу після повалення режиму Асада в Сирії експерти Української призми описували, яким чином потенційно виглядатиме майбутнє російсько-сирійських відносин. А саме – росіяни будуть намагатися доволі простим чином “продати” власну військову присутність на території країни шляхом збереження двох ключових військових баз – авіабази «Хмеймім» та військово-морської бази в Тартусі.

Вже тоді російська влада відкрито натякала на готовність “економічно співпрацювати” з новою сирійською владою. Актуальний візит Ахмеда аш-Шараа підтвердив цю стратегію. Так, в рамках його переговорів з путіним останній прямо заявив, що росія хотіла б розвивати економічне співробітництво з Сирією, а російські будівельні компанії готові допомогти у відновленні країни. Проблемою для москви є те, що ці путінські слова є лише повторенням заяв російських дипломатів, зроблених рік тому. А тому й актуальний успіх кремля в контексті відновлення його впливу на Сирію наразі залишається під значним питанням.

Візит президента Об'єднаних Арабських Еміратів до москви

Візит президента ОАЕ Мухаммеда бен Заїда Аль Нахайяна до москви наприкінці січня 2026 року став не просто черговим раундом двосторонньої дипломатії, а стратегічною звіркою годинників у критичний для кремля момент.

В умовах формування 20-го пакета санкцій ЄС та посилення морської блокади «тіньового флоту», Абу-Дабі перетворюється на ключову «сіру зону», де перетинаються економічні, енергетичні та внутрішньополітичні інтереси російських еліт. Перший і найбільш очевидний сценарій переговорів стосувався збереження ролі ОАЕ як головного фінансового та технологічного хабу для російського капіталу.

Після релокації значної частини російського Big Tech та ІТ-сектору до Еміратів, ці компанії стали критично важливим каналом для постачання електроніки та компонентів подвійного призначення. Путін цілком міг домовлятися про розширення механізмів реекспорту та створення нових фінансових шлюзів, які б дозволили російському бізнесу оперувати в глобальній економіці попри відключення від SWIFT та посилення моніторингу вторинних санкцій з боку США.

Другий стратегічний вектор переговорів нерозривно пов'язаний із напруженістю на Близькому Сході. Позиція ОАЕ щодо заборони використання свого повітряного та морського простору для військової операції США та Ізраїлю проти Ірану створює для москви вигідний геополітичний люфт. Відмова Абу-Дабі сприяти ударам по Тегерану не лише ускладнює логістику потенційної операції, а й тримає світові ринки нафти у стані постійної нервозності.

Для путіна затягування цієї кризи є інструментом підтримання високих цін на енергоносії, що частково компенсує втрати від дисконтів на Urals. Підтримка цієї лінії Еміратів дозволяє кремлю зберігати стабільність бюджетних надходжень через ціновий тиск на Захід, водночас позиціонуючи ОАЕ як «незалежного гравця», що не піддається тиску Вашингтона.

Нарешті, не менш важливим, хоча й менш публічним, є чеченський аспект візиту. На тлі чуток про критичний стан здоров’я Рамзана Кадирова та його госпіталізацію у січні 2026 року, у Чечні де-факто розпочалася боротьба за спадщину. Відомо, що клан Кадирових роками вибудовував «особливі стосунки» з керівництвом ОАЕ, використовуючи федерацію як головний майданчик для зберігання та легалізації активів. У ситуації, коли стабільність кавказького регіону опинилася під загрозою, путін міг обговорювати гарантії збереження кадировських капіталів в Еміратах в обмін на керований транзит влади у Грозному. Для російського диктатора ОАЕ у цьому контексті виступають не лише економічним партнером, а й безпечним депозитарієм для лояльних еліт, що є критичним для запобігання внутрішньому хаосу в разі зміни політичного ландшафту на Кавказі.

Таким чином, візит президента ОАЕ став для кремля спробою зацементувати «запасні аеродроми» — як для російських нафтодоларів, так і для політичних гарантій власної вертикалі влади.

Продаж активів Лукойлу

Угода про продаж іноземних активів «Лукойлу» американській інвестиційній групі Carlyle, укладена 29 січня 2026 року, позначає фінальний етап демонтажу російської присутності на глобальному енергетичному ринку. Цей кейс є безпрецедентним прикладом санкційної капітуляції, де одна з найбільших приватних компаній рф фактично передає свою закордонну імперію під контроль вашингтонського істеблішменту за безцінь.

Предметом угоди стала вся міжнародна структура LUKOIL International GmbH, що включає три великі нафтопереробні заводи в Європі, мережу з понад 2400 АЗС у двадцяти країнах, торгового гіганта Litasco, а також частки у надприбуткових видобувних проєктах в Іраку, Азербайджані та Узбекистані. Поза межами домовленостей залишилися лише активи в Казахстані, які «Лукойл» відчайдушно намагається зберегти як останній логістичний та фінансовий вузол, хоча й там тиск західних мейджорів та місцевих регуляторів робить їхнє майбутнє вкрай хитким.

Головним маркером цієї угоди є катастрофічний дисконт, який експерти оцінюють у 40% від поточної ринкової вартості. Замість об’єктивних 15 млрд доларів «Лукойл» може розраховувати лише на 3-4 чотири млрд, проте навіть ці кошти перетворюються на номінальний актив. Згідно з вимогами американського регулятора OFAC, кошти за продаж будуть заморожені на спеціальних ескроу-рахунках у США до моменту повного зняття санкцій або завершення війни. Таким чином, компанія фактично сплачує гігантський «податок на вихід», обмінюючи реальні заводи та родовища на цифрові записи в американських банках без гарантій їх отримання в осяжному майбутньому. Вибір Carlyle як покупця не є випадковим: на відміну від попередніх спроб продати активи швейцарським чи локальним європейським трейдерам, американський прапор фонду та його управління активами на майже пів трильйона доларів гарантують Вашингтону повне очищення енергетичних ланцюжків від російського впливу.

Для Carlyle ця угода є класичним арбітражем геополітичних ризиків, де фонд виконує роль тимчасового утримувача токсичних активів з метою їх подальшої сегментації та перепродажу. Найбільш ліквідні частки в Іраку та Азербайджані, ймовірно, будуть викуплені діючими партнерами по консорціумах, такими як ExxonMobil чи BP, що остаточно завершить процес витіснення російського капіталу з ключових вузлів видобутку.

Роздрібні мережі та НПЗ у Румунії та Болгарії, своєю чергою, стануть об'єктами торгу між локальними гравцями, що забезпечить енергетичну стабільність Східної Європи без залежності від москви. Загалом, 28 лютого — дата закінчення поточної ліцензії OFAC на операції «Лукойлу» — стане офіційним рубежем, після якого російський нафтовий капітал остаточно втратить інструменти глобального впливу, перетворившись із гравця світового масштабу на ізольованого постачальника з обмеженим простором для маневру.