Безпрецедентне намагання захопити у приватну власність львівські землі промислового призначення

Ось уже восьмий рік триває протистояння між львівськими підприємцями, які на початку 2000-х років тому придбали більшість об’єктів нерухомого майна колишнього державного підприємства Львівський завод фрезерних верстатів за адресою м. Львів, вул. Зелена, 149 та родиною колишнього директора цього заводу Івана Пешка. Останні, у доволі сумнівний спосіб намагаються повернути це майно від вищезгаданих підприємців під егідою начебто відновлення заводу. Земельна ділянка промислового призначення колишнього заводу в більшій частині належить громаді Львова (тобто перебуває у комунальній власності), та в меншій – у приватній власності окремих підприємців. На залишках колишнього заводу ця родина організувала Товариство з додатковою відповідальністю «Львівський завод фрезерних верстатів»       (ТзДВ "ЛЗФД"), проте без жодного відсотка державної власності, однак із невідомо навіщо аналогічною назвою первісного державного підприємства.   

Засновниками ТзДВ «ЛЗФВ» стали громадяни Іван Пешко, Алла Пешко, Ігор Пешко, Юрій Пешко і долучений до них Володимир Чорний. Кожний із п'яти засновників цієї приватної структури сукупно володів фінансовими частками у розмірі 1.187.186,00 грн, що становило 87% його статутного капіталу. За створення ТзДВ «ЛЗФВ» під час зборів у 2012 році проголосували 100% присутніх засновників або 118.718.600 голосів, визначених за принципом – один голос дорівнює одній копійці в статутному капіталі Товариства.

Історія державного підприємства

Львівський завод фрезерних верстатів – промислове підприємство верстатобудівної та інструментальної промисловості – було створене у 1952 році спочатку як ремонтно-механічний завод, який у 1961 році реорганізували у завод фрезерних верстатів. Це було радянське державне підприємство за адресою вулиця Зелена, 149, яке після 1991 року підпорядкували Міністерству машинобудування військово-промислового комплексу і конверсії України.

У 1994 році в Києві ухвалили рішення перетворити («корпоратизувати») державні промислові підприємства у відкриті акціонерні товариства з метою їх підготовки до подальшої приватизації. Для цього слід було здійснити повну інвентаризацію державного майна, яке перебувало на балансі таких державних підприємств. Внаслідок корпоратизації новопостале відкрите акціонерне товариство ставало власником майна (будівель, верстатів, машин) колишнього державного підприємства, а держава ставала власником його акцій.

У 1995 році Кабінетом міністрів України було прийнято рішення про приватизацію Львівського заводу фрезерних верстатів шляхом випуску і реалізації його акцій на загальну вартість проведеної інвентаризації майна колишнього державного підприємства. Проведення цієї процедури було доручено Львівському відділенню Фонду державного майна України.

Приватизація ним була завершена у 2000 році. Орієнтовно тоді ж керівництво ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» ухвалило рішення припинити виробництво верстатів, оскільки підприємству не вистачало коштів для зарплат працівникам заводу. Це питання головні акціонери ВАТ вирішили традиційним радянсько-колгоспним способом – розпродали все майно, яке мали, і розбігтись.

На територію спустошеного ВАТ прийшли нові люди, підприємці з іншим способом мислення. Вони офіційно придбали будівлі у ВАТ за нотаріально посвідченими угодами купівлі-продажу. Це майно було без вікон і без дверей.

Підприємці нової генерації, які придбали залишки ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів» (фундаменти, каркаси стін, подекуди і без даху) не могли відкривати бізнес у повітрі, тобто працювати без права власності на землю, на якій перебувало їхнє придбане майно. Оскільки територія спустошеного заводу була комунальна зі статусом земель промислового призначення, підприємці звертались у Львівську міську раду, яка відводила їм землі, що була  під придбаними спорудами, щоб все було  законно. Далі хтось із підприємців оформляв договір на оренду комунальної землі, а хтось і викупив відведені йому земельні ділянки. Так минуло орієнтовно понад 20 років. За цей час ними було створено більше 1000 робочих місць.

«У 2018 році, під час проведення у Львівській міській раді містобудівної наради, підприємці випадково дізнались, що на приватизованих та орендованих ділянках Індустріального центру раптом невідомо звідкіля виникли споруди, які в минулому начебто належали державному підприємству Львівський завод фрезерних верстатів, а згодом стали власністю ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів». Коли ж в архіві знайшли документи, то з'ясували, що зазначеними спорудами державний завод юридично не володів, бо їх не було та не вводилися в експлуатацію. Відповідно, ці фантомні приміщення не моглм бути й у власності ВАТ, яке акціонери успішно розорили.  Проте вони, ці химерні споруди, у дивовижний спосіб з'явились у переліку майна ТзДВ «ЛЗФВ», - розповів  підприємець Михайло Мартиняк (про нього ми розповімо далі).

(Нагадаємо, що один із засновників ТзДВ «ЛЗФВ» – Іван Пешко – керував нині вже неіснуючим підприємством у 1996-2001 роках).

Наприклад, на території колишнього заводу є приватне підприємство ТЗВ «Будівельник», яке спорудило складське приміщення для своїх виробничих потреб. У 2018 році власник ТЗВ «Будівельник» Ярослав Міхняк дізнався, що його новозбудований склад несподівано належить не тільки йому, а також згідно з новоствореними документами ще совєцкому «Львівському завод фрезерних верстатів», а потім цей склад у магічний спосіб перейшов у власність родини Пешків – приватного ТзДВ «ЛЗФВ». Про це розповів син Ярослава Міхняка Ігор, який нині керує  ТЗВ «Будівельник».

Інші підприємці, чия приватна власність також опинилась в іншому приватному підпорядкуванні, звернулись у правоохоронні органи. Поліція порушила кримінальні провадження, почала з'ясовувати обставини дивної оборудки. Частина споруд, щодо яких у ТзДВ «ЛЗФВ» є претензії, не існують у природі, а інша частина претензійних споруд – акцентуємо ще раз – належить підприємцям, які офіційно й легально їх придбали під час розпродажу залишків майна колишнього ВАТ.

ТзДВ «ЛЗФВ» проти депутата Валерія Веремчука

У родині Івана Пешка виросли кмітливі до бізнесу сини – Ігор та Юрій. У березні 2014 року ЗМІ писали, що Ігор Пешко суттєво перевершив свого батька-директора. Преса дізналась, що за останні роки (2010-2014), коли в Україні цвіла буйним фінансовим квітом Партія регіонів, у Львові діяв потужний фінансовий конвертаційний центр під патронатом Ігоря Пешка із річним оборотом незаконних коштів обсягом у понад 1 мільярд гривень. Ігоря Пешка не притягли до відповідальності, тому що у нього «все було прихвачено, за все було заплачено». Оскільки Ігор Пешко перепродував здебільшого китайську біжутерію, за ним в Україні у певних непублічних колах закріпилась шляхетне прізвисько «Ювелір». Так написано на шпальтах відомого порталу «Антикор».

Повертаючись до питання колишнього заводу, доцільно пригадати судове протистояння між керівництвом ТзДВ «ЛЗФВ» і депутатом Валерієм Веремчуком. Депутата обурила спроба представника ТзДВ «ЛЗФВ» переоформити за посередництвом Львівської міської ради землі колишнього заводу із виробничого призначення у землі цільового комерційного призначення для будівництва та обслуговування житлових будинків.  

Депутат Веремчук повідомив: «Цей лист викрив справжні наміри керівництва Львівського заводу фрезерних верстатів – не розвивати виробництво, а забудувати територію. Вочевидь, мій запит із пропозицією затвердити детальний план території у районі вулиць Зелена, М. Пимоненка, Д. Січинського зі збереженням її як зони промислового виробництва, став їм кісткою у горлі. Адже, таким чином, я вирішив убезпечити підприємців від посягань горе-забудовників. Я закликав мерію зробити все можливе, щоби припинити рейдерські атаки на майно фірм, які за 20 років через вливання коштів та оновлення обладнання створили нові якісні виробничі потужності», – поінформувало видання Вголос.

Заява депутата Валерія Веремчука, що ТзДВ «ЛЗФВ» насправді не працює як виробниче підприємство від 1998 року, а займається спробою захопити всі землі державного підприємства Львівський завод фрезерних верстатів із метою передати їх забудовникам, обурила керівництво цієї приватної структури. Розгнівані начальники подали судовий позов до депутата Веремчука і телеканалу НТА із вимогою «публічно визнати інформацію недостовірною та такою, що порушує право на недоторканість ділової репутації, спростувати недостовірну інформацію, а також стягнути кошти, обсягом 100 тисяч». Інтереси ТзДВ «ЛЗФВ» представляв адвокат Андрій Сеньків, адвокатське посвідчення якому видали у Тернополі, а тепер його обліковують у Львові.

У судовій справі «ТзДВ «ЛЗФВ» проти депутата Веремчука» відбулось 14 судових засідань. Спочатку позов потрапив у Галицький суд Львова, де 11 січня 2019 року суддя Людмила Фролова (сьогодні Мироненко) задовольнила клопотання адвоката позивачів і передала справу за територіальною підсудністю – у Сихівський суд Львова.

Суддя Сихівського суду Ольга Бойко у Рішенні постановила: «У задоволенні позову Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський завод фрезерних верстатів» до ОСОБА_1 про визнання інформації недостовірною та такою, що порушує право на недоторканість ділової репутації, зобов'язання спростувати недостовірну інформацію та відшкодування моральної шкоди – відмовити».

Позивачі, незадоволені рішенням судді Ольги Бойко, подали апеляцію. Колегія суддів Львівського апеляційного суду у складі Ярослава Левика, Лідії Струс і Марти Шандри 30 квітня 2020 року постановила: «Апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський завод фрезерних верстатів» залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду Львова від 18 червня 2019 року залишити без змін».

Вкрай незадоволене керівництво ТзДВ «ЛЗФВ» подалось у Київ на пошуки своєї правди. Верховний Суд, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Наталії Антоненко, Ірини Дундар і Миколи Русинчука, встановив, що приватне Товариство з додатковою відповідальністю «Львівський завод фрезерних верстатів» позивається до депутата Валерія Веремчука і третіх осіб: політичної партії «Громадський рух «Народний контроль» і приватного підприємства «НТА – Незалежного телевізійного агентства».

Колегія Верховного Суду 16 грудня 2021 року постановила: «Касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський завод фрезерних верстатів» залишити без задоволення. Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 18 червня 2019 року та Постанову Львівського апеляційного суду від 30 квітня 2020 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає».

Для родини Пешків, як засновників і власників ТзДВ «ЛЗФВ», судова ворожнеча із депутатом, політичною партією і пресою завершилась невдало та завдала шкоди сімейному репутаційному реноме.

Рішення і постанови судів – районного, апеляційного і касаційного – лише підтвердили переконання депутата Валерія Веремчука щодо справжніх намірів власників ТзДВ «ЛЗФВ». Тим паче, що уповноважений цієї структури Ігор Пешко своєю фінансовою звітністю підтвердив, що Товариство з додатковою відповідальністю «ЛЗФВ» ймовірно таки не здійснює виробничу діяльність.

Допускаємо, що лише двоє співробітників, які працюють у цій приватній структурі, фізично не можуть бути спроможними забезпечити такий вражаючий фінансовий дохід:

■ 2021 рік – 4,496,000 грн;

■ 2022 рік – 4,829,000 грн;

■ 2023 рік– 6,028,000 грн;

■ 2024 рік – 4,822,000 грн.

За 2025 рік фінансової звітності знайти не вдалось. Водночас виникає питання, на підставі яких фінансових оборудок щороку в ТзДВ «ЛЗФВ» так стрімко зростають активи: 2021 рік – 3,287,000 грн, 2022 рік – 4,688,000 грн, 2023 рік – 7,313,000 грн, 2024 рік – 9,847,000 грн. Припускаємо, що на фінансовій операції передання майна у найм такі статки заробити неправдоподібно.

Не лише депутат Валерій Веремчук, політична партія і телеканал НТВ зіштовхнулись із необґрунтованими претензіями «ЛЗФВ», як на цьому наголосили судді трьох інстанцій. Кричущо-показовими стали й інші витівки «ЛЗФВ» стосовно колишніх працівників державного підприємства Львівський завод фрезерних верстатів.

Гуртожиток і його кріпаки

Мова про гуртожиток колишнього державного Львівського заводу фрезерних верстатів, який збудували для працівників підприємства наприкінці 1970-х років за адресою вулиця Радість, 24. Жодної приватної цегли родина Пешків у будівництво гуртожитку не вклала, проте заволоділа цією ще радянською спорудою під час реорганізації ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів». Бенефіціарними власниками приміщення гуртожитку стали не всі його мешканці, які все життя пропрацювали на підприємстві, а лише дві особі, які там навіть не проживали – це Ігор та Марина Пешки.

Мешканці гуртожитку розповіли журналістам про ультиматум від родини Пешків: якщо хочеш викупити себе із родинного рабства, то за кімнату гуртожитку, площею 20 кв. метрів, потрібно було заплатити від 10 до 12 тисяч вічнозелених американських доларів. Аби визволити людей із новочасного кріпацтва потрібне було аж втручання Верховного Суду.

Ворожнеча на території колишнього заводу

Окрім аморального ставлення до колишніх працівників заводу, підпорядкованих ексдиректорові Іванові Пешку, родина львівських нуворишів затіяла ще ворожнечу із підприємцями, які викупили залишки активів ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів». Підставою для ворожнечі стала переконаність родини Пешків у правах на фантомну власність, якої не існувало під час розпродажу спустошеного майна ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів».

У коментарі для Радіо Свобода Ігор Пешко зазначив, що бореться зі сусідами-підприємцями за комунікації, які вони начебто зруйнували, а саме – за дощовий резервуар, теплопункт, кузню і пожежний резервуар. Ігор Пешко показав радянські карти 1970-их років, на яких позначені чотири об’єкти, що належали ще державному Львівському заводу фрезерних верстатів, а тому Ігор Пешко переконаний, що сьогодні ці будівлі є його приватною власністю.

Натомість підприємці Індустріального центру представили документи купівлі-продажу майна у ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів», нотаріально завірені, а також показали плани територій, на яких об’єкти, на які претендує бенефіціарій Ігор Пешко, не були задокументовані під час розпродажу майна ВАТ.

Журналістку Радіо Свобода Ігор Пешко переконував, що Львівський завод фрезерних верстатів користувався нинішньою територією Індустріального центру із 50-х років минулого століття, однак на час інтерв'ю (жовтень 2018 року) ТзДВ «ЛЗФВ» не мало договору оренди на землю, хоча сплачує податки у міську скарбницю. Лише недавно ТзДВ «ЛЗФВ» звернулось із проханням до Львівської міськради про дозвіл на оренду землі.

По-перше, завод користувався зазначеною територією від 1952 року, яка була оформлена як землі промислового призначення.

По-друге, хто перешкоджав ще державному підприємству Львівський завод фрезерних верстатів після 1991 року переоформити договір оренди зазначених земель із новоствореною Львівською міською радою?

По-третє, кошти в якому обсязі могли сплачувати власники ТзДВ «ЛЗФВ» у міську казну, якщо у них не було обумовленого договору оренди земель промислового призначення?

Натомість відомо, що у вересні 2018 року від родини Пешків було звернення у департамент містобудування Львівської міської ради з клопотанням змінити категорію призначення земельної ділянки, яка знаходиться у Львові за адресою вулиця Зелена, 149, зі статусу земель промислового призначення на землі багатоквартирної забудови із паралельними об’єктами для розважальної та ринкової інфраструктури.

Цей факт іще раз підтверджує, що родина Пешків не мала наміру створювати у Львові робочі місця, а лише заволодіти землями колишнього заводу і вірогідно реалізувати їх забудовникам. Журналістам Радіо Свобода депутат Валерій Веремчук розповів: «Виходить, що вони недоплатили в бюджет Львова мільйони, а, можливо, і десятки мільйонів орендної плати за землю, бо земельний податок у рази менший за оренду землі. У цьому конфлікті переплелись різні проблеми: і господарські, і фальшування документів, і містобудівні, і земельні» (див. там же).

Терор львівських підприємців

Підприємці, які придбали майно і створили виробництво на території колишнього заводу, наголосили, що коли підшуковували місце для провадження свого бізнесу, то звертали увагу саме на землі промислового призначення. Адже статус таких земель є запорукою, що на такій території можна сміливо розвивати приватний бізнес і працювати на перспективу.

Утім, підприємства родини Пешків почали безпідставно конфліктувати із підприємцями, зокрема із Анатолієм Кучмаром (ТзОВ «Агропромкомплект»), Богданом Шевцівим (ТзОВ «Компанія «ВЕЕМ-Металавтопром»), Михайлом Мартиняком (підприємство «Резон»), Надією Бойко (ТзОВ «Будімпекс-2000»), сьогодні покійним Ярославом Міхняком (ТзОВ «Будівельник»), Ігорем Гелетієм (підприємство «Ігел») та іншими.

Наприклад, Надія Бойко розповіла журналістам: «Придбані будівлі були без вікон, без дверей, а в одному цеху не було навіть покрівлі. Електропостачання і теплопостачання були відімкнені. Ми це все відновили, ми працюємо, сплачуємо податки, платимо орендну плату за землю і зарплату працівникам. Аж тут раптом на нашу територію влітають понад 20 осіб із лопатами і починають робити розкопки. Шукають якийсь тепловий об’єкт, який має бути під землею, і про який ми навіть не здогадувались. І на цій підставі намагаються забрати і наше майно. Ми звернулись у міську раду, до нас виїхала комісія, яка на місці засвідчила, що такого об’єкту не існувало. [...] Мене викликав на розмову Пешко Ігор Іванович, голова товариства «ЛЗФВ», та оголосив мені ультиматум: або я відступаю та віддаю землю, яку він хоче для забудови, або ж отримаю такі неприємності від правоохоронців, що далі працювати не зможу. Я відмовила йому. Після чого він розпочав справжню війну з нами».

Михайло Мартиняк, випускник Львівської академії мистецтв, на території колишнього заводу створив підприємство «Резон». Підприємець реалізує свою продукцію як в Україні так і за кордоном, тобто наповнює державну скарбницю такою вкрай необхідною валютою.

Михайло Мартиняк розповів: «Понад двадцять років тому я обрав територію колишнього Львівського заводу фрезерних верстатів як перспективну і надійну для приватного бізнесу. У 2018 році нас запросили у міську раду з метою обговорити детальний план території колишнього заводу. Тоді ми дізнались, що на наших землях, які абсолютно не мають жодного стосунку до колишнього заводу фрезерних верстатів, з’явилися якісь неіснуючі віртуальні об’єкти. Їх не було ані тоді, коли ми купували приміщення, ані зараз їх ніхто не будував. Але на картах вони як чудо виникли на детальному плані поданому ,,Містопроектом,, для розгляду до міськради Львова. Ми звернулись у «Містопроєкт» до особи, яка розробляла цей детальний план забудови території. Нам відповіли, що претенденти на неіснуючі об'єкти надали документи, що такі об'єкти нібито є. У поданих документах вказано, що на території наших підприємств раптом із повітря з’явилися якісь додаткові будівлі, датовані 2017 роком».

«А далі почався терор. Так, наприклад, 3 квітня 2025 року відеокамера зафіксувала невідому особу в темному одязі, яка проникла на підстанцію і після цього на підприємстві «Резон» зникло світло. Підприємство неодноразово зазнавало незаконних відключень електроенергії через стороннє втручання в роботу підстанції ТП-802 (вул. Зелена, 149). Це робиться з метою знищити бізнес і зухвало витіснити підприємство «Резон» із території колишнього заводу», - додав він.

Боротьба у судах

У липні 2020 року Михайло Мартиняк звернувся до Господарського суду Львівської області із позовною заявою до ТзДВ «ЛЗФВ» та Львівського регіонального відділення Фонду державного майна із клопотанням про:

■ визнання незаконним та скасувати Перелік майна, переданого до статутного фонду ВАТ «Львівський завод фрезерних верстатів»;

■ усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою;

■ скасування державної реєстрації права власності;

■ скасування рішення про державну реєстрацію прав та їхніх обтяжень.

Натомість ТзДВ «ЛЗФВ» подало зустрічний позов до підприємця Михайла Мартиняка.

У вересні 2020 року суддя Господарського суду Львівської області Андрій Мазовіта ухвалив:

■ у задоволенні клопотання Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський завод фрезерних верстатів» про поновлення процесуального строку на подання відзиву та зустрічного позову в справі відмовити;

■ зустрічну позовну заяву Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський завод фрезерних верстатів» повернути заявнику.

Відповідачі ТзДВ «ЛЗФВ» звернулись у Західний апеляційний господарський суд, де головуюча суддя Оксана Дубник взяла самовідвід.

Потім був Касаційний господарський суд Верховного Суду та ще 17 судових засідань нижчих судових інстанцій, аж поки 5 серпня 2022 року колегія суддів Західного апеляційного господарського суду в складі Оксани Зварич, Михайла Гриціва та Ірини Малех постановила:

■ апеляційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю «Львівський завод фрезерних верстатів» залишити без задоволення;

■ ухвалу господарського суду Львівської області від 16.05.2022 року в справі №914/1595/20 залишити без змін;

■ справу повернути у Господарський суд Львівської області.

У Господарському суді 16 травня 2022 року суддя Андрій Мазовіта задовольнив клопотання підприємця Михайла Мартиняка про призупинення провадження у цій справі до часу оголошення судової постанови Верховного Суду стосовно аналогічних правовідносин на території Індустріального центру.

Судова тяжба за пожежний резервуар

У жовтні 2018 року приватне ТзДВ «ЛЗФВ» подало позов до суду на підприємця Богдана Шевціва (ТзОВ «Компанія «ВЕЕМ-Металавтопром»), на інспекцію Державного архітектурно-будівельного контролю та на Управління державної реєстрації юридичного департаменту Львівської міської ради.

Позивач ТзДВ «ЛЗФВ» вимагав чимало:

■ визнати за ним право власності на пожежний резервуар;

■ скасувати реєстрацію декларації про готовність об'єкта до експлуатації;

■ скасувати рішення про внесення змін до запису Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;

■ скасувати запис про право власності №20675290;

■ зобов'язати відповідача Богдана Шевціва не чинити перешкод позивачам у користування пожежним резервуаром;

■ зобов'язати відповідача Богдана Шевціва відновити пожежний резервуар, привівши його до попереднього стану відповідно із технічним паспортом.

Як підставу для судового позову позивач ТзДВ «ЛЗФВ» вказав, що відповідач порушив його право власності на спірну будівлю − на пожежний резервуар (а чому зникли претензії Ігоря Пешка на дощовий резервуар, теплопункт і кузню? – Прим. ред.)

Під час цієї затяжної судової тяганини, яка триває довше англо-французької семирічної війни, відбулось 187 судових засідань у різних судових інстанціях. Сьогодні ця справа перебуває у Касаційному господарському суді Верховного Суду.

Автор касаційної скарги Богдан Шевців і його адвокат Андрій Яцишин оскаржили Постанову Західного апеляційного господарського суду від 2 грудня 2025 року як юридично нікчемну. Колегія суддів Західного апеляційного господарського суду − Ірина Панова, Наталія Кравчук і Оксана Скрипчук − скасовуючи Рішення Господарського суду Львівської області від 07.04.2025 року, не дійшли юридичної згоди. Суддя Оксана Скрипчук висловила окрему думку: «Підсумовуючи все вищенаведене, вважаю, що рішення Господарського суду Львівської області від 07.04.2025 у справі №914/1898/18 слід було залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення».

У касаційній скарзі Шевціва-Яцишина сказано: «Як бачимо, у даній справі Західним апеляційним господарським судом помилково скасовано рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісних позовних вимог, яке відповідає закону, а тому оскаржувану постанову слід скасувати, а зазначене рішення Господарського суду Львівської області від 07.04.2025 року залишити в силі».

Треба очікувати на Постанову Касаційного господарського суду, в якій імовірно будуть правосудно розставлені юридичні акценти.

Епілог

З відчаю підприємці публічно звертались за захистом до громадськості через Львівський прес-клуб, їх юрист Юрій Анохін зауважив, що вони подали усі можливі заяви до правоохоронних органів у нашій країні та пройшли всі ланки аж до центрального апарату.

Там же, голова Громадського організації «Асоціація підприємців Львівщини» Ростислав Пшемінський розповів журналістам, що підприємці потерпають від шахрайських дій групи осіб, якими «координує хтось згори». Ростислав Пшемінський наголосив: «Такі дії можна вчиняти тільки із дозволу та погодження певних осіб у нашій державі. Під удар потрапляють як підприємці, так і наймані особи. Те, що через 25 років раптом з’явились невідомі та незрозумілі споруди (на території Індустріального центру. – Прим. ред.), означає, що це є відкрите шахраювання з документами із метою заволодіти територією».

Ігор Васюник, керівник Львівського обласного об’єднання організацій роботодавців, у своєму Зверненні до Володимира Зеленського клопотав про президентський захист для добросовісних підприємців, які створюють робочі місця, національний продукт і сплачують усі необхідні податки.

Зокрема, Ігор Васюник наголосив: «Беручи до уваги, що проти групи підприємств, що здійснюють законну діяльність на території колишнього ВАТ «ЛЗФВ», діє організована шахрайська група, у складі якої є досвідчені юристи із досвідом рейдерського захоплення та серйозним впливом на роботу державних структур, Львівське обласне об'єднання організацій роботодавців вимушене звернутися до Вас, вельмишановний пане Президенте, за підтримкою та допомогою. Просимо Вас допомогти об’єднанню роботодавців Львівщини відстояти законні права львівських підприємців для здійснення виробничої діяльності, яка пов’язана із виконанням замовлень на зміцнення оборони країни. Просимо також зобов’язати компетентні органи провести службову перевірку осіб, причетних до спроби рейдерського захоплення 9 львівських діючих підприємств, на предмет їх можливих зав'язків із російськими спецслужбами та можливої диверсійної діяльності, що має на меті зрив виконання замовлень, важливих для обороноздатності нашої країни».

Ярослав Левків.