Зустріч Сі та Байдена: Розподіл світу розпочався, але процес тривалий 

ПЕРЕКЛАДИ 16.11.2023 Коментарі 2

Довгоочікувана зустріч Сі Цзіньпіна і Джозефа Байдена відбулася. Перемовини, що тривали приблизно чотири години, обидві сторони оцінюють позитивно. Разом із тим про підписання конкретних документів не повідомляли. Йдеться, радше, про вироблення якогось контуру «джентельменських домовленостей», які ляжуть в основу системи відносин між країнами. Та й не тільки – адже йшлося фактично про співіснування двох супердержав. Ще раз, не багатополярного світу, не трикутника (як би цього хотіли в Москві), а двох центрів.

Повний перелік питань, які обговорювали, вважаю, залишиться недоступним. Є теми, які озвучили, є те, про що промовчали. Спробую описати декілька важливих напрямів і те, наскільки можливим є прогрес у відносинах.

1. Велика війна, якою так лякали, найімовірніше відкладається. Переконфігурація світового ладу триває повним ходом. У цьому як китайська, так і американська сторона схильні використовувати термін «reshape». При цьому США виходять із низки регіонів, а КНР – навпаки, створює фундамент своєї військової присутності далеко від своїх кордонів. Цілком природно, що Вашингтон і Пекін спробували пограти м'язами. Але воювати ніхто не хоче. Тому вже на даному етапі оголошено про поновлення контактів по лінії військового керівництва та загалом перехід до ширших «міжособистісних» консультацій.

2. Із торговельною війною між країнами складніше. Процеси дуже схожі на логіку розвитку, що описана в попередньому пункті. Але є й свої «але». Країни залежні одна від одної. І, наприклад, обмеження в постачанні чіпів китайським компаніям (які справді неприємні для КНР) були збалансовані обмеженням обмеженнями постачання галію та германію на американський ринок. А це дуже важливі елементи для виробництва тих самих чіпів. Зрештою, США та КНР – найбільші торгові партнери. По-друге, торгові війни між гігантами на першому етапі зачіпають їх самих, але трохи пізніше (і значно руйнівніше) впливають на їхню периферію та політичних партнерів. А це вже ослаблення своєї периферії як для Пекіна, так і для Вашингтона. Тому країни не відмовляються від конкуренції, але, зважаючи на все, торгові обмеження послаблюватимуться обома сторонами.

3. Дослідження у сфері штучного інтелекту. Вкрай важлива тема для обидвох сторін і багато в чому вона стала однією з причин, наприклад, «торгових війн чіпами». І в Пекіні, й у Вашингтоні багато говорять про розвиток ШI, але жодна зі сторін не хоче віддавати «пальму першості». Тому, крім «заліза», тут є взаємні обмеження у русі технологій, людського ресурсу (банальна міграція вчених). Рішення, що задовольняє обидві сторони, поки, мабуть, немає. Максимум про що можуть домовитися – зниження градуса напруженості.

4. Фенталін і хімічний експорт. Для багатьох ця тема виявилася дивною. Насправді – ні. Синтетичний опіоїд активно та давно використовують у медицині і, природно, контролюють. Чого не скажеш про хімікати, які використовують для його (і не лише його) синтезу. Їх постачання стали проблемою для США. І тут КНР явно пішов на жест доброї волі. Судячи з усього, Сі пообіцяв посилити контроль над експортом хімікатів (що, враховуючи специфіку політичної системи, не буде проблемою). Байден це оцінив та окремо відзначив після зустрічі.

5. Питання Тайваню. Обидві сторони закликали одна одну «утриматися від провокацій» та втручання у справи цієї території. Що дозволяло частині аналітиків робити висновки про неминучість війни. Але, за результатами зустрічі, Сі та Байден згадували «вибори». Йдеться про вибори до Законодавчого Юаню – парламенту Тайваню. І там дуже примітна конфігурація. При владі перебуває так звана Зелена коаліція на чолі з Демократичною прогресивною партією. Декілька її фракцій виступає за трансформацію в незалежну державу – відмову від концепції «однієї країни». Але «зелені» мають лише 63 місця зі 110-ти. 48 – в опозиційної «синьої коаліції», створеної навколо партії Гоміньдан. Яка останні 20 років виступає за реалізацію концепції «одна країна – два шляхи». Що дуже близько до концепції КНР одна країна – дві системи. Більше того, Гоміньдан була першою партією, що привітала Комуністичну партію Китаю з початком їхнього ХХ-го з'їзду, а за останній рік її делегації як мінімум двічі були «на материку». Вибори відбудуться незабаром. І «сині» цілком можуть стати владою. Це – можливості для КНР і виклики для США. Зрештою, не можна же назвати партію, яка створила Тайвань, «зрадником інтересів острова». Тому Пекін і Вашингтон активно працюють над створенням зовнішньополітичного тла, що мобілізує електорат їхніх партнерів. Більше того, швидка реінтеграція Тайваню є загрозою для США. Мова не тільки про напівпровідники та технології в електроніці. Наприклад, американська зброя на острові, до якої можуть отримати доступ китайські фахівці. Це також контроль ключових маршрутів судноплавства у регіоні. Клубок інтересів украй заплутаний. Але обидві сторони не хочуть великої війни (див. п. 1), ставлять на найближчі вибори, після чого шукатимуть відповідні алгоритми подальшої роботи. Тобто вирішення питання відкладається до весни 2024 року.

6. Близький Схід. Окрема і вкрай болісна тема. США йшли з регіону, але паралельно намагалися створити коаліцію, здатну стримати зростання впливу Ірану. Однак виникнення поясу Саудівська Аравія (можливо Єгипет) – Ізраїль – Туреччина, як мінімум, поставлено на паузу після початку війни в Секторі Газа. Китай, зі свого боку, не увійшов до регіону настільки, щоби виконувати роль «запобіжника від конфліктів». Та й навряд чи захоче приміряти на себе функцію регіонального поліцейського. На цьому тлі ключове завдання обидвох гравців – не допустити масштабного регіонального конфлікту. США зі свого боку вже попередили Ізраїль про згубність окупації очищених від ХАМАС територій. Китай, найімовірніше, намагатиметься вплинути на позицію Ірану. Причому Пекін може бути тактичним партнером Вашингтона, оскільки має плани розвитку своїх логістичних та економічних проектів у регіоні. Ситуація «всі проти всіх» украй ускладнює реалізацію таких планів.

7. Африка. Континент, куди доволі потужно зайшов Китай, де намагається грати Росія. І де сильні «антиколоніальні» (це лише схоже на «антизахідні», але тотожні) настрої. Останні є природною причиною поступового ослаблення впливу держав ЄС у регіоні, слугує перешкодою реалізації американських інтересів. І тут державам необхідна стабільність (хоча би відносна), доступ до ресурсів держав континенту (а також на їх ринки зі зростанням національних економік). Украй складна тема для обговорення, оскільки Пекін не здаватиме свої позиції. З іншого боку, надмірна активність Росії є викликом для обох сторін перемовин. Швидкого рішення на цю тему навряд чи варто очікувати, але продовження консультацій гарантовано буде. Причому без вироблення спільної позиції «щодо континенту» - кожен країновий або регіональний кейс обговорюватимуть окремо. Проблему посилює те, що КНР ще не може (та й не хоче), а США вже не може впливати на специфіку зміни влади у найбільш нестабільних державах регіону. Обидві сторони лише реагують на нові військові перевороти.

8. Україна. Точніше, Росія, яка воює в Україні. РФ, спробувавши реалізувати ідею «Київ за три дні» та загрузнувши в українському капкані, випала з-поміж претендентів на переділ світу. Ослаблення Росії вигідне як Пекіну, так і Вашингтону. Питання лише у масштабах «слабкості». КНР різко посилила свій вплив на російську економіку, разом із тим чітко обмежуючи функціонал РФ як «ресурсну кубушку» та ринок своєї продукції. Для США Росія як ослаблений регіональний (але вже не глобальний) гравець вигідна, а як сировинний придаток Китаю – не надто. Позиції сторін – близькі, і вони можуть стати одним із факторів, що дає старт процедурі примусу Москви та Києва до переговорів. А також рамок сценаріїв завершення війни, що обговорюватимуть під час них. Проте, для США поки що недоцільно форсувати процес, особливо на тлі передвиборних перегонів та внутрішньополітичних протиріч. Для КНР доцільно почекати до весни, коли процеси «прив'язки Росії» набудуть незворотного характеру. Тому тему, звичайно, обговорювали, але деякі рішення щодо неї, мабуть, будуть вироблені через серію консультацій. Тобто через декілька місяців.

9. І, нарешті, важливий аспект, який сторони засуджуватимуть і який безпосередньо пов'язаний із російсько-українською війною, - нова конфігурація у Східній Європі. Або, якщо хочете, постРосія. Тут важливо який баланс інтересів світових гравців буде у нашому регіоні, що визначить посилення (чи ослаблення) регіональних лідерів та змусить низку країн переосмислити свій функціонал у регіональній та глобальної системах. Тема важлива, але прямо її поки що навряд чи обговорювали. Причина в нерозумінні за яким алгоритмом завершуватиметься війна. І тут я бачу «домашнє завдання» для України. Вже зараз країна може (і повинна) запропонувати бачення свого місця в регіональній системі. А також місце в умовних «американській» і «китайській» сферах впливу. Простіше кажучи, окреслити свої претензії на місце у світі. Без цього за нас вирішуватимуть без нас.

Ігор Тишкевич, ТГ-канал 

Ілюстрація – скріншот відео

Support the project here:

DONATE

Відгуки

Бранко Іванкович
2024-07-03 15:15:19

Сполучені Штати та ваша країна Україна несуть відповідальність за смерть президента Ірану Ебрагіма Раїсі!

Бранко Іванкович
2024-07-03 15:14:57

Сполучені Штати та ваша країна Україна несуть відповідальність за смерть президента Ірану Ебрагіма Раїсі!

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017-2024 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com

Підпишіться на ЗІФ у Facebook: