Західні ЗМІ під контролем: коли імперія говорить від імені свободи

Спостерігав понад три роки, від початку цієї війни в Україні, за західним інформаційним простором і дійшов невтішного висновку - інформаційне поле навіть тут за «рускім міром». І змінити ситуацію поки що неможливо. Вирішив написати статтю зі своїми роздумами. Може це питання хвилює не лише мене. Є над чим усім нам подумати, як змінити огидну ситуацію, що склалася. Давайте разом подумаємо, як змінити ситуацію й усунути проблему, що перезріла.

Ілюзія незалежності

Західна журналістика традиційно сприймається як оплот вільного слова, опозиції авторитаризму та неупередженого висвітлення глобальних подій. Однак за більш уважного розгляду цього медійного ландшафту стає очевидним, що далеко не все так прозоро. Багато медіаресурсів, особливо ті, які орієнтовані на російськомовну аудиторію, одержують фінансування від західних урядів. Їхня місія, здавалося б, зрозуміла – протистояти кремлівській пропаганді, доносити правду про війну, репресії та корупцію. Але ось парадокс: на керівних постах у цих структурах практично повсюдно перебувають російські журналісти.

Це не випадковість. І не кадровий дефіцит. Це системний вибір. Важливо розуміти, що вихідці з росії, навіть які залишили країну, часто несуть у собі імпліцитне прагнення до збереження імперської парадигми. Такі люди можуть бути відкритими критиками путіна, вони можуть чесно виступати проти репресій і війни, але в їхній риториці практично завжди відсутній один найважливіший елемент – визнання  багатонаціональної природи росії та прав пригнічених народів на самовизначення.

Кого представляють «російські» ЗМІ на Заході

Візьмемо, наприклад, канал «Настоящеє врємя». Керує ним Павло Бугорін – журналіст, який тривалий час працював у російських державних та напівдержавних медіа. Під його керівництвом медіаресурс демонструє чітку спрямованість на «російський наратив», в якому тема поневолених народів – табу.

В ефірах «Настоящего врємєні» майже не з'являються представники корінних і колонізованих народів росії: буряти, інгуші, чеченці, тувинці, ойрат-калмики, татари, саха-якути, удмурти та інші. Їхні історії, біль, боротьба за право бути почутими – залишаються за межами суспільної уваги. Натомість створюється однорідна картинка, де є «хороші росіянці» і «погані росіянці», а всі інші народи ніби й не існують.

Така картина свідомо чи мимоволі відтворює ту саму модель, проти якої ці медіа нібито виступають – централізована держава, де влада і голос належать лише «росіянцям». Різниця лише у цьому, що цього разу це «ліберальні росіянці», а не імперські силовики. Але суть залишається незмінною: імперія продовжує говорити від імені всіх.

Мовчання – форма придушення

Прикметно, що подібний підхід не обмежується лише каналом «Настоящеє врємя». Аналогічна ситуація спостерігається у редакціях «Нової Газети. Європа» та інших видань, які фінансуються західними структурами. Формально – це альтернативні, опозиційні майданчики. Фактично – це ті ж російські редакції, де багато говориться про війну, корупцію, свавілля, але практично нічого – про права народів, яких росія століттями придушувала і продовжує придушувати.

Мовчання – це теж форма придушення. Коли бурятський солдат помирає в окопах під Авдіївкою, але в ефірі про нього говорять як про «російського військового», це стирає його ідентичність. Коли чеченський активіст розповідає про репресії в республіці, але його історія обрамляється у рамки «проблем російської опозиції», це знецінює його боротьбу. І це – свідома редакційна політика.

Навіть українські телеканали, які, здавалося б, зацікавлені в руйнуванні імперського дискурсу, щоразу частіше запрошують тих самих російських експертів і політологів, які, за всієї своєї антипутінської риторики, уникають обговорення питання про колоніальну природу сучасної росії. Начебто війна – це проблема одного путіна, а не цілої історичної системи.

Наслідки та втрачені можливості

Такий стан справ має глибокі наслідки. На тлі кровопролитної війни в Україні, зруйнованих міст та сотень тисяч загиблих, інформаційне поле Заходу продовжує залишатися в полоні «руского міра» – нехай навіть і в його ліберальній обгортці. Парадоксально, але Захід фактично самоусунувся від просування справді антиімперського порядку денного.

В підсумку у поневолених народів немає реальних важелів впливу на громадську думку в Європі та США. Їхні голоси залишаються маргіналізованими, їхня боротьба – невидимою, їхня історія – недорозказаною. Відсутність доступу до великих медіамайданчиків блокує будь-які спроби вплинути на порядок денний західних політиків, які й надалі оперують категоріями «демократичної росії», «майбутнього без путіна», «російської опозиції».

Західні журналісти, редактори, фінансисти продовжують вкладати ресурси в проєкти, які відтворюють ту ж систему централізації та замовчування, від якої страждають мільйони людей. Імперія залишається, змінюючи лише своє обличчя.

Ми – представники пригноблених і поневолених народів росії – залишаємося поза грою. Наш голос не став тригером для змін. І доки в медійному просторі Заходу панують ті, хто сприймає росію виключно як країну росіянців – це навряд чи зміниться.

 Володимир Довданов, один із лідерів калмицького національного   руху, член Ліги вільних націй, спікер Форуму Вільних Держав   Постросії, сторінка у FB