Загрози з Білорусі: український погляд

Як виглядає безпекова ситуація в Білорусі у сприйняття українців? Про це, як і про сприйняття проблеми іншими сусідами Білорусі, говорили під час ХІ Конгресу дослідників Білорусі у Ґданську. Пропоную увазі читачів виклад власної позиції з цього питання.

Без демократичної Білорусі немає безпечної Європи. В Україні переконалися в цьому після 24 лютого 2022 року, коли частина російських сил вторгнення використала територію Білорусі як плацдарм. Очевидно, що цей розвиток подій сформував переважно негативне ставлення громадян України до білорусів. Білорусь стала тиловою базою для Росії, її польовим госпіталем і ремонтною майстернею під час боїв за Київ. Сотні ракет були випущені по Україні з білоруської території протягом весни – осені 2022 року.

Олександр Лукашенко легко відмовився від статусу гібридного союзника України, яким він був із 2014 по початок 2022 року. Я не помиляюся у хронологічних рамках, адже у 2021 року позитивне сальдо у торгівля з Україною склало для Білорусі 3 мільярди доларів, наша країна була одним із головних торговельних партнерів режиму Лукашенка.

Проте його від наказу про долучення білоруської армії до російських сил вторгнення утримує далеко не ефемерне почуття вдячності Україні й українцям. Самопроголошений президент Білорусі не наважується віддати відповідний наказ, усвідомлюючи непередбачуваність наслідків для стійкості своєї персональної влади. І цьому усвідомленню потрібно завдячувати щонайменше опосередковано масовим протестам 2020 року. Власне, тому лави білоруських добровольців є достатньо численними для створення ефекту подразнення Лукашенка. Проте в Україні відсутній інтерес до суттєвого збільшення чисельності білоруських підрозділів у лавах Сил Оборони України.

Варто зауважити, що значення Білорусі для її головного політичного партнера з Кремля спадає. Ще декілька років тому Білорусь була цікавою як одна зі співзасновниць ООН, але після масових протестів 2020 року, «казусу Протасевича» та міграційної кризи восени 2021 року (вона фактично виступила прикриттям для підготовки вторгнення російських військ в Україну) офіційний Мінськ лише ставлять перед фактом. Про це свідчить і березневе повідомлення Путіна про розміщення тактичної ядерної зброї на території РБ (цю інформацію поки що підтвердив лише начальник українського Головного управління розвідки Кирило Буданов), і перекидання «вагнерівців» до Білорусі. Один із головних висновків літа 2023 року: військова загроза від залишків ПВК «Вагнер» є такою ж фейковою, як миротворчість Лукашенка під час заколоту Пригожина наприкінці червня 2023 року.

Сьогодні Білорусь виступає джерелом не військових, а новітніх або гібридних загроз. Зокрема, російська та білоруська пропаганда здійснює свій руйнівний вплив на настрої громадян РБ. Окрему увагу варто звернути на питання історичної пам’яті, в яких влада Білорусі рухається у кільватері кремлівських фальсифікацій історичної пам’яті про події Другої світової війни, зокрема, дій окупантів і Голокост. Фактор ядерної зброї на території Білорусі є радше фактором тиску на Польщу та Литву в контексті проведення у цих країнах виборчих кампаній, аніж спробою залякати Україну, яка і без того бере участь у наймасштабніший війні у ХХІ столітті.

Що стосується мігрантів, то темпи облаштування західними сусідами Білорусі кордону з нею суттєво мінімізувало можливості для провокацій. Найбільш вірогідним залишається створення груп з мігрантів і «вагнерівців» для показового штурму польсько-білоруської ділянки кордону у переддень виборів. Очікувати руху мігрантів з РБ у бік України, де палає вогнище війни, не варто. Ще один можливий напрямок гібридної активності – АЕС «Островець», де росіяни можуть здійснити провокації, попередньо відпрацювавши їх на захопленій ними Запорізькій АЕС.

Замість висновку: доки Білорусь сприймається як «балкон російських інтересів», її потрібно обмежувати безпековим захистом з боку сусідів. Ситуація у країні може змінитися виключно внаслідок втрати Росією інтересу до подій у Білорусі і зміни там влади на обрану демократичним шляхом. Створення умов для цієї трансформації є спільним інтересом більшості сусідів Білорусі.

Євген Магда, політолог, директор Інституту світової політики