Європа вже усвідомлює, що може бути війна з Росією. ЄС оголошує нову стратегію

На думку багатьох аналітиків, захищати Захід від російської загрози вже пізно, інші вважають, що вона перебільшена та не має підґрунтя на можливостях Росії. Найближчі місяці, незалежно від стратегічного бачення Європи, можуть дати відповіді на ці суперечливі підходи.

Про це пише у польському виданні Polityka Марек Свєрчинський. Нижче подаємо переклад його статті.

Давно оголошена стратегія для оборонної промисловості, видана Європейською комісією, покликана стимулювати спільні закупівлі та підвищувати ефективність заводів зброї завдяки різним формам фінансування.

«Перша в історії стратегія оборонної промисловості та нова програма оборонної промисловості, спрямована на підвищення готовності та безпеки Європи», - з гордістю оголошує ЄК. Документ уже оприлюднювали восени, і, незважаючи на декілька спотикань і затримок у публікації, його також очікують навесні.

У гру вступає менеджер – ЄК

Брюссель демонструє, що йому не байдужа ситуація, він розуміє екзистенціальну загрозу і вживає амбітних кроків для зміцнення оборонної опори ЄС, серйозно ставлячись до оборонної промисловості, яка ніколи не була його пріоритетом (у її представників могло навіть складатися враження, що до них негативно ставилися). Війна змінила цей підхід, оскільки змінила настрої та емоції європейців, а також вплинула на фінансові потоки. Протягом двох років безпека стала найбільшою проблемою, боєприпаси були найпопулярнішим товаром, а витрати на оборону різко зросли (все ще недостатньо, з точки зору НАТО). У результаті озброєння та оборона стали зіницею ока багатьох урядів, які в кінцевому підсумку формують політику ЄС.

Менеджер на спільному європейському ринку, тобто Єврокомісія, мала цим зайнятися, взяти це питання на розгляд, підкреслити свою роль і спробувати якось допомогти. Інструментів небагато, оскільки в договорах чітко зазначено, що політика в галузі оборони й озброєнь залишається сферою діяльності держав-членів, не підлягає гармонізації згідно з європейським законодавством, і не йдеться про контроль чи нагляд за витратами та рішеннями на оборону. Але Комісія має у своєму розпорядженні фінансові та регуляторні механізми, і, консультуючись із Радою та Парламентом, тобто урядами і представниками європейських суспільств, вона формує еволюцію всього Союзу. Це те, що вона намагається зробити через свою оборонно-промислову стратегію.

Ця еволюція триває вже більше двох років і вже потребує революційних рішень, таких як виділення коштів на озброєння України, навчання її солдатів і замовлення амуніції для держав-членів і Києва. ЄС продемонстрував дивовижну адаптивність, хоча інституційно й організаційно не був до цього підготовлений і, будемо чесними, не мав на ці цілі виділених грошей. Тому серед іншого «кишенькою» для фінансування війни був фонд підтримки миру. Швидко виявилося, що рефінансування постачань обладнання та боєприпасів із запасів держав-членів недостатньо і що нове виробництво потрібне у збройовій промисловості, яка останні два з половиною десятиліття жила переважно за рахунок експорту, а європейські країни скористалися дивідендом миру і зменшили замовлення. Тому індустрії доводилося адаптувати свою пропозицію до потреб конкретного клієнта, часом дуже екзотичного, і для підвищення конкурентоспроможності скорочувати те, що було непотрібним і дорогим, у тому числі виробничі потужності. У той же час вона конкурувала з більшими американськими компаніями, що посилило тиск на заощадження. Продукти залишалися чудовими, але їх постачали в кількостях, абсолютно не відповідних попиту, який вибухнув за останні два роки, точніше рік.

Тому що минуло лише декілька місяців, як Європа зрозуміла, що війна в Україні закінчиться не скоро, що невідомо, чи виграє її Україна, і чи стане Європа наступною ціллю Путіна. Тому ми чуємо про війну – не тільки ту, що триває, а й потенційну. Європа, дещо в паніці, інвестує все більше та більше в замовлення зброї, тож ЄК довелося вступити у гру.

Понад сто друкованих сторінок і декілька десятків слайдів, заяви комісарів, яким передувало декілька брифінгів для ЗМІ. Декілька нових інституцій, новий фонд чи два, проєкт регламенту для ухвалення Радою та Парламентом – можна нарікати на бюрократичний метод Комісії, але це інструменти регулювання ЄС. Тому оборонні справи просуваються стрімкими темпами, про що з гордістю відзначили творці проєкту: верховний представник із зовнішньої політики та безпеки ЄС Жозеп Боррель, віце-президентка Європейської комісії Маргрете Вестагер і європейський комісар з питань внутрішнього ринку та послуг Тьєррі Бретон, який узяв на себе роль «комісара з оборони». Лапки тут важливі, оскільки сам комісар і його колеги неодноразово підкреслювали, що не мають наміру втручатися в договори чи порушувати суверенітет держав у сфері політики безпеки (включаючи озброєння), і поважають їхню свободу рішень.

Комісія, яка повільно відходить (у Польщі вибори в червні, а потім нова політична та кадрова головоломка), таким чином, залишає у спадок своїм наступникам і встановлює чіткі напрямки дій: більше спільних оборонних замовлень для європейської збройової промисловості – завдяки цьому Й іншим механізмам підтримки, він мав би більшу виробничу потужність і міг би швидше реагувати на кризове зростання попиту. Крім того, Україна, її інноватори і промисловість мають бути залучені до цих ініціатив якомога ширше, щоб очікуваний вступ до ЄС відбувся гладко, швидко та без проблем. Звичайно, це легше сказати, ніж зробити.

Європі доведеться стати більш самостійною

Комісія зазначає, що лише 18 відсотків усіх оборонних замовлень (не уточнюють, чи це номінальна вартість, чи інші показники) держав-членів походять із т. зв. промислової бази ЄС. Окрім того, американські компанії значно більше виграли від збільшення попиту на озброєння за останні два роки, поставивши на 89 відсотків більше зброї через програму FMS, аніж у попередні роки. Ці цифри, мабуть, викликали паніку, адже вони свідчать про те, що в умовах гострої потреби європейські країни звертаються переважно до неєвропейських постачальників (цікаво, що в документах не згадується Південна Корея, якій надає перевагу Польща).

Чому так відбувається? Окрім стратегічних і політичних міркувань, є питання виробничої потужності. Важливо й те, що європейська промисловість не в змозі забезпечити всі потрібні системи озброєнь, тому що вона їх просто не виробляє. Це стосується, наприклад, передових протиракетних систем, таких як Patriot, на які за останні роки надійшло багато замовлень з Європи (Польщі, Румунії, Швеції, Швейцарії). Іншим прикладом є тактичний літак F-35, складний для виявлення і який нещодавно запросили декілька країн (Фінляндія, Чехія, Німеччина, Польща), а багато інших зі самого початку були партнерами США у їх виробництві. Можна навести ще багато прикладів, тому що, як виявилося, або європейська промисловість недостатньо конкурентоспроможна навіть для європейських урядів, або виробляє не те, що вони хочуть. Чи є в новій стратегії вирішення цього?

Це можна розглядати як запрошення до дискусії, а не як остаточний рецепт проблем Європи. Візьмемо, наприклад, рівень фінансування «стимулів» ЄС для співпраці, встановлений на рівні 1,5 млрд євро в поточній бюджетній перспективі ЄС, яка закінчується у 2027 році. Що стосується масштабів оборонних видатків і потреб, то це дріб’язок. Ґаджет, а не маховик. Цифра тим більше пригнічує, що автор проєкту, французький комісар Бретон, восени оголосив про створення «великого оборонного фонду ЄС» у розмірі 100 млрд євро. Навіть цих 100 мільярдів було б абсолютно недостатньо, якщо припустити фінансування військових видатків з якогось спільного бюджету. За лаштунками кажуть, що Бретон просто не отримав згоди партнерів у ЄС на створення нового великого фонду озброєнь, який мали би фінансувати з додаткових боргових джерел.

Відомо, що так звана коаліція скнар (країни Північної Європи, іноді за участю Німеччини), яка, з одного боку, виступає проти нових механізмів, схожих на плани постковідної реконструкції, а з іншого боку, не бажає комуналізувати остаточно суверенні рішення на озброєнні. Цей конфлікт чітко зазначено в листі, підписаному урядами Франції, Польщі й Естонії. У ньому вимагають від Комісії збільшити кошти на оборону, але зігноровано той факт, що це спочатку повинні вирішити країни-члени в Раді Союзу. Тому лист можна вважати «частиною дискусії» або відкритою протидією поточним пропозиціям, які все одно можуть змінитися після рішення виборців.

Зрештою, все вирішуватимуть країни-члени та їхні уряди, оскільки вони відповідають за оборонні бюджети та за те, як вони їх витрачають. Для них на горизонті залишаються вибори у США та підтвердження чи спростування пануючих у Європі прогнозів про те, що Америка скоротить свою участь у НАТО і свою військову присутність на континенті. Обрання Дональда Трампа пришвидшить реакцію на ці занепокоєння; продовження президентства Джо Байдена не зменшить занепокоєння щодо того, чи зможуть США виконати свої європейські зобов’язання, якщо вони зіткнуться з більш стратегічно важливою кризою в Тихому океані.

Європі доведеться більше робити самостійно – і це було чітко сказано в обґрунтуванні стратегії ОПК, але питання в тому, якими темпами і якою ціною. Багато коментаторів та аналітиків вважають, що захищати Захід від російської загрози вже пізно, інші вважають, що вона перебільшена і не має жодного підґрунтя у військовому чи економічному потенціалі Росії. Найближчі місяці, незалежно від стратегічного бачення Європи, можуть принести розрахунок із цими суперечливими підходами, а головним випробуванням стане питання українського опору та стримування Росії завдяки цьому. Поки що Європа повинна впоратися з цим викликом разом з Америкою, і зрозуміло, що відсутність однієї опори значно послаблює міцність цілого. Тому може викликати занепокоєння певний антиамериканський присмак європейської стратегії, а також те, що співпраці з НАТО присвячено лише один параграф.

Фото – polityka.pl