Хто розпалює війну між Ізраїлем та Іраном

Польське радіо взяло інтерв'ю в директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса. Мова про ізраїльсько-іранські стосунки і про ймовірність початку нової війни на Близькому Сході. У матеріалі зазначено, що після двох атак ізраїльської сторони: на Тегеран, у результаті якої ліквідовано лідера ХАМАСу Ісмаїла Ханію, і атака в Бейруті, коли убили військового командира «Хезболли» Фуада Шукра, ситуація на Близькому Сході ще більше загострилася.

Відтак, експерти почали прогнозувати, що такі дії можуть обернутися помстою проти Ізраїлю з боку Ірану, Сирії та ісламських збройних організацій. Директор центру Близькосхідних досліджень Ігор Семиволос прокоментував, як, на його думку, ситуація розвиватиметься далі. Подаємо передрук.

- Розпочну напевно з того, яке ключове слово найчастіше використовується на Близькому Сході місцевими аналітиками, експертами, коли мова заходить про конфлікт між Іраном та Ізраїлем. Найчастотніше слово – це слабкість. Тобто в цьому випадку ключовим для протилежної сторони є демонстрація слабкості супротивника. Тобто, коли супротивник неспроможний реалізувати свої стратегічні плани.

Тепер, виходячи з цієї передумови, ми розглядаємо ситуацію зі стратегічними планами Ізраїлю і  стратегічними планами Ірану. 

Розпочнімо з Ірану. Для Ірану важливо мати стратегічну глибину. Тільки вони вважають, що перебувають під ударом, проти них воюють Сполучені Штати Америки. Там 1979 року, після Ісламської революції, це стало концепцією. По суті, це концепція фортеці, що перебуває в облозі. Власне вона дуже схожа на російську. І для того, щоби мінімізувати ризики, необхідно створити стратегічну глибину і спиратися в цьому треба на шиїтське населення в інших арабських країнах. Звідси власне активність Ірану в Іраку і Сирії, де алавіти визнані представниками шиїтської групи. І, звісно, «Хезболла», яка виникла на тлі ізраїльського вторгнення в Ліван у 80-их роках, але, звісно, зміцнена і структурована завдяки Ірану. Це те, що ми називаємо шиїтським коридором від Тегерана до східного Середземномор'я. Ключове завдання Ірану – зберегти цю стратегічну глибину і відповідно створювати проблеми для Ізраїлю зі Сполученими Штатами на Близькому Сході та демонструвати слабкість Ізраїля в тому, що він не зможе реалізувати свої стратегічні цілі.

Які стратегічні цілі Ізраїлю? Ключовою стратегічною ціллю Ізраїлю в рамках доктрини, якої дотримується теперішній уряд, є недопущення створення Палестинської держави на території Західного берега річки Йордан і сектору Гази. З цією метою тривалий час Нетаньягу підтримував ХАМАС. Опосередковано, звісно, але робив все для того, щоби розкол у палестинському суспільстві зберігався, ну і, відповідно, забезпечував хоча би певними ресурсами, даючи згоду на його фінансування. Як я сказав, ключовим завданням є, без сумніву, недопущення створення Палестинської держави, на це було покладане ключові зусилля, як створення фактів на землі у вигляді поселень на окупованих територіях, так і, власне, зовнішня політична активність, особливо з урядом Трампа, з перенесенням посольства Сполучених Штатів Америки в Єрусалим.

Як відомо, згідно з міжнародним правом, східний Єрусалим є окупованою територією, і анексія Голанських висот. Тобто Ізраїль докладає зусиль для того, щоби світ визнав факт окупації, як такий що не підлягає обговоренню. Відповідно згодом він має намір анексувати ці території. От така історія. Ясна річ, що їм заважає палестинський рух, який виявився набагато більш опірним, резистентним, ніж вони вважали. Палестинський рух, відповідно, спирається як на внутрішні ресурси, тобто населення, так і на зовнішні ресурси. Іран, відповідно до своєї доктрини, надає допомогу ХАМАС, попри те, що ХАМАС є сунітською організацією, філіалом «Братів-мусульман». Тобто формально він є організацією, яка не входить в орбіту шиїтських парамілітарних організацій на Близькому Сході.

От така історія. Коли ми говоримо про кроки сторін, то ми повинні розуміти, як сторони оцінюють ту чи іншу дію з точки зору слабкості. Наприклад, напад ХАМАС на Ізраїль у 2023 році був проявом слабкості Ізраїлю. Відповідно, Тель-Авів намагається довести, що він не слабкий, що він спроможний максимально реалізувати свої цілі та продемонструвати всьому Близькому Сходу, що він продовжує залишатися країною, яка домінує. Відповідно, Іран розглядає свою слабкість як неможливість захистити свої інтереси. Я думаю, що одна з причин, чому іранці зараз відтермінували, відклали на невизначений термін відповідь на удар Ізраїлю, полягає в тому, що вони оцінюють можливість укладання угоди по Газі, тобто припинення війни як частини своєї перемоги й знову ж таки демонстрації слабкості Ізраїлю. Навколо цього весь сир бор, якщо дуже грубо сформулювати.

Експерт прокоментував, хто зі сторін зацікавлений в ескалації конфлікту:

- Я можу припустити, що в цьому зацікавлений Ізраїль. Ми бачили багато сигналів про те, що уряд Нетаньягу якраз зацікавлений в цій війні, саме в цей період для того, щоб зірвати будь-яку домовленість по Газі, маргіналізувати палестинське питання і за допомогою американців значно ослабити Іран. Це, в принципі, я думаю, що це недалеко від істини.

Питання у тому, як на ситуацію в цьому регіоні вплинуть американські вибори? Чого можемо очікувати від нової адміністрації демократів, чи буде вона сіоністською? Відповідає Ігор Семиволос:

- Тут річ у тому, що палестинське питання справді після початку війни в Газі знову стало дуже гостро в Сполучених Штатах Америки. І очевидно, що ця дискусія впливає на перебіг виборчої кампанії. Традиційно республіканці більше прихильні до Ізраїлю, а демократи більше схильні до two state solution. Тобто рішення про створення двох держав. Якщо подивитися опитування серед прихильників демократів, то відносна більшість там підтримує Палестинську державу, створення Палестинської держави й виступає не проти Ізраїлю, а проти ізраїльської політики. Тому будь-яка демократична адміністрація змушена так чи інакше з цим рахуватися. Байден – це людина, яка, скажімо, старий політик у сенсі не віку, а в сенсі того, що він довгий час в політиці. І він має своє уявлення про близькосхідний конфлікт.

І в цьому випадку він займає більш, якщо подивитися на цю шкалу, більш праву позицію в Демократичній партії. Для нього підтримка Ізраїлю є важливою. Але разом з тим адміністрація бачить опцію, що в такий спосіб вони можуть просунути ідею, актуалізувати ідею створення двох держав, запустити наново цей процес, який практично з початку 2010-их років був зруйнований. І вони якісь кроки роблять у цьому напрямку. Але вони виходять із принципу, що створення Палестинської держави може бути досягнуте лише в результаті прямих переговорів між палестинцями й ізраїльтянами, та домовленостями, які можуть бути досягнуті між двома сторонами.

Звісно, з точки зору конфліктології це правильно, але, об'єктивно кажучи, без тиску на Ізраїль навряд чи можна цього досягнути. Адміністрація Байдена намагається дуже м'яко, я би сказав, тиснути на Ізраїль, але робить це непослідовно, враховуючи саме обставини цих виборів і необхідність залучення максимальної кількості голосів, в тому числі проізраїльських і проарабських, пропалестинських. Тобто, зайняти позицію, яка буде створювати відчуття, що от процес рухається вперед. Тому, власне, і була сформульована така пропозиція Байдена у вигляді плану з припинення війни в Газі. Він має свої недоліки. Я вважаю, що здійснюється недостатній тиск на Ізраїль з боку американської адміністрації. І це виглядає так, наче ліва рука не знає, що робить права – політика, але, ну, і є, як є. 

Якщо ми говоримо про Камалу Гарріс і її адміністрацію, то мені поки що важко сказати, наскільки їх політика на Близькому Сході буде відрізнятися. Поки що я не бачу команди, особливо тих людей, які можуть працювати саме по Близькому Сходу. Ми знаємо, що конфлікт у Газі спричинив відставку цілої низки радників в адміністрації Байдена, які були не згодні з позицією Байдена щодо підтримки Ізраїлю. Це те, що я зараз об'єктивно можу сказати. Можливо, все-таки позиція Камали Гарріс буде менш прихильна до Нетаньягу. Однак зараз стверджувати це достеменно дуже важко. 

Минулого тижня американський сайт Axios, посилаючись на анонімне джерело в США, повідомив, що кандидат у президенти США від Республіканської партії Дональд Трамп у середу, 14 серпня, провів телефонну розмову з прем'єр-міністром Ізраїлю Беньяміном Нетаньягу про угоду щодо припинення вогню в секторі Газа і звільнення заручників. 

- Трамп, узагалі, людина, яка марить якимись абсолютно фантастичними речами. Чого варто, наприклад, його твердження про те, що він говорив з путіним і попереджав того, що якби він був президентом, то путін не напав би на Україну і таке інше. За свідченнями тих же самих американських політиків, які працювали в адміністрації Трампа, нічого подібного не було. Тобто Трамп узагалі багато робить неправдивих заяв, і тому оцінювати його реальний вплив на ситуацію дуже важко. Особливо зараз у світлі цих виборів, де практично кожен з політиків намагається демонструвати свою першість у реалізації тих чи інших домовленостей. Тут треба сказати, що Ізраїль діє самостійно, він має свої власні національні інтереси, і зокрема намагається використати Сполучені Штати Америки для досягнення своїх національних інтересів.

Після візиту Нетаньягу до Вашингтону та зустрічі з Трампом власне сталося і вбивство Ісмаїла Ханії й багатьох інших. Можна припустити, що вони обговорювали можливість ескалації, і що це поставить Байдена в дуже складні умови вибору, коли він не може не захистити Ізраїль, а Ізраїль, відповідно, може використати цей чинник для того, щоби втягнути Сполучені Штати Америки у війну з Іраном. Трампу це було би вигідно, без сумніву, бо тоді він би критикував команду адміністрації Байдена за те, що вони втягнули Сполучені Штати Америки у війну, і таке інше, що через їх політику все це сталося. Я думаю, що у Вашингтоні розуміють ці ризики і, власне, якісь превентивні заклади вони роблять і можна оцінити їхні зусилля, але вони також обмежені, обмежені зобов'язаннями, які вони давали Ізраїлю, й Ізраїль цим також користується.

Чи початок нової війни на Близькому Сході вплине на Україну, якщо так, то яким чином?

- Тут важко прогнозувати. Дивіться, у принципі, ослаблення Ірану може піти нам на користь. Тому що зараз на тлі цієї ескалації Іран реально розпочинає зближуватися з Москвою ще більше, ніж раніше, і з'явилися повідомлення про те, що Іран готовий надати балістичні ракети, що росія постачає в Іран нове озброєння і, відповідно, ось все-таки підпишуть цю угоду про співпрацю і, цілком можливо, про взаємодопомогу. Ця історія може підштовхнути Іран в обійми Москви. 

З іншого боку, якщо цього не станеться і якщо все-таки угода буде укладена, про що я, чесно кажучи, маю великі сумніви, що це так, тому що частина ізраїльських аналітиків опозиційних уряду Нетаньягу, тут про це треба зазначити, вони доволі скептичні. Я би сказав, що вони дуже скептичні щодо можливості укладання цієї угоди, тому що вони вважають, що Нетаньягу блефує, Нетаньягу не хоче підписувати угоду і, фактично, ці переговори, які зараз відбуваються в Катарі, очікує провал. 

Якщо це станеться, то, у принципі, ситуація може після цього загостритися. Тобто Іран, справді, дає можливість досягнути згоди, вони йдуть на цей крок, або, принаймні, демонструють, що вони йдуть на цей крок. Паралельно з цим вони, очевидно, і це підтверджується непрямими доказами, ведуть переговори з американцями, і, очевидно, розраховують, що в разі нормальної поведінки, яку вони демонструють, американці підуть на поступки.

І якщо це станеться, то, в принципі, в Ірану не буде потреб псувати відносини з Заходом, з американцями, а ми повертаємося до ситуації, яка була до ескалації, до вбивства Ханії, коли іранці, скажімо, скептично почали говорити про необхідність зближення з Москвою. Але це все писано вилами по воді, і я, відверто кажучи, не готовий зараз казати, як поводитиме себе той же самий Ізраїль. Єдине, що точно, так це те, що американці на них будуть тиснути. І це вже справа виживання демократичної адміністрації, скажімо так, і тому тут вже вони будуть діяти без сантиментів.

Фото – Getty Images