Хто розігрує «русинську карту»?

БЛОГИ 06.11.2018 Коментарі 0

Ціла низка центральноєвропейських країн-членів ЄС офіційно визнали окремішність «народу русинів», а в європейському просторі почалася інформаційна кампанія зі створення образу «народу, що бореться за визнання». За даними деяких європейських наукових лінгвістичних вісників та інформаційних видань, східнослов’янських народів, виявляється, вже є не три, а чотири, і, крім звичних українців, білорусів і росіян, починають виокремлювати ще й «русинів». Офіційний статус ця “етнічна група” вже має в Словаччині, Сербії, Словенії, Польщі та Хорватії. В цих країнах русини визнані як національна меншина з усіма правами та державною підтримкою.

У Словаччині, до прикладу, відкрили русинські школи, в Пряшівському університеті працює як окрема структурна одиниця інститут «Русинського язика і культури», в якому отримує вищу освіту й молодь зі Закарпаття. Братислава створила для цього “етносу” кафедри та навчальні заклади, відбувається вивчення “русинської мови” та літератури в університетах. При цьому Словаччина надає державну фінансову підтримку будь-яким проектам, спрямованим на пропаганду русинства та поширення цієї новітньої “національної ідентичності” серед слов’янських мешканців Карпат. Офіційний статус і державну підтримку надають русинам також в Угорщині та Румунії.

Більше того, оскільки ці держави залучені до європейського інформаційного простору, брюссельських структур і фондів, вони мають широкі можливості пропаганди русинства серед європейців. А для пересічного мешканця континенту, слова поляків чи угорців як членів ЄС набагато важливіші за аргументацію українців. Багато прорусинської літератури та книг виходять іноземними мовами — російською, словацькою, угорською, чеською, польською, англійською, аби сформувати в Європі усталене уявлення про існування нового «окремого народу».

«Використовуючи московські й угорські гроші, почалося творення окремого «народу» за давнім імперським принципом»

При тому, що назва «русини» є всього лише старою назвою українців до початку ХХ століття. Первісно слово «русин» вживалося, як похідне від «Русь», і позначало мешканців колишньої Київської та Галицької Русі, землі та слов’янське населення яких займали в тому числі частини сучасних територій Польщі, Румунії та Словаччини. Коли в пізніших століттях частіше стали вживати іншу назву — «українці», а термін «русини» почав вважатися застарілим, цю ситуацію з подвійною назвою вирішили використати для денаціоналізації українців, котрі століттями мешкали на цих землях і досі не асимілювалися. Використовуючи пропаганду, московські й угорські гроші, а також жахливу бідність, неписьменність і занепад української національної ідентичності, в регіоні почалося творення окремого «народу» за давнім імперським принципом «поділяй і владарюй».

ЧОМУ СЛОВАЧЧИНА ПРОТИ УКРАЇНЦІВ?

У реаліях ХХІ століття русинська карта виявилася не зайвою в національній політиці низки деяких «демократичних держав» регіону, яких, до речі, навіть Франція нещодавно закликала покарати санкціями за недемократичні прояви. Як зазначає керівник Науково-ідеологічного центру імені Дмитра Донцова Олег Баган, в цьому макрорегіоні Європи ряд держав свого часу «поглинули значні українські етноісторичні терени загальною площею понад 100 тис. кв. км. Тож їхнім національним інтересом є ослаблення та дезорієнтація українських мешканців у своїх межах».

Наприклад, головна причина підтримки русинства начебто дружньої до нашої країни Словаччини криється в складній етнічній ситуації в цій маленькій п’ятимільйонній державі, яка, до того ж, має у своєму складі етнічні українські землі. Крім численної угорської меншини (півмільйона угорців, котрі проживають компактно на півдні держави), яка є джерелом постійної напруги між Братиславою та Будапештом, в Словаччині проживають численні етноси з різними діалектами, яких дуже складно об’єднувати в єдину словацьку політичну націю. Одним із таких відмінних регіонів є  Пряшівщина, де ще з часів Київської Русі мешкають етнічні українці. Пряшівщина — давня українська етнічна територія в північно-східній Словаччині, яка в історичному плані є частиною Закарпаття. Зв’язок мешканців цієї історичної області з рештою українських земель був обірваний дуже давно, що призвело до розвитку специфічних мовних діалектів. У ХІХ столітті на цих землях розгорнулася сильна словацька колонізація, що поступово змінила етнічний характер цього району та словакізувала частину місцевих мешканців і призвела до змішування та роздвоєння національної ідентичності.

Тепер для збереження національної єдності Братиславі простіше поділяти українське населення на лемків і русинів, ніж визнати їх українцями в умовах їхнього компактного проживання біля кордону з великою Україною. Адже що буде з цією маленькою державою, якщо крім угорського сепаратизму й етнічних конфліктів із циганами, в Словаччині з’явиться ще й український сепаратизм чи вимоги федералізації? Для того й створюються русинські кафедри, школи та видається пропагандистська література. А за переписами населення, на Пряшівщині вже нарахували 33 482 русинів.

КОМУ ВИГІДНІ РУСИНИ?

Не могла оминути русинську тему й Угорщина, яка століттями намагалася асимілювати українське населення Закарпаття. І ця справа видавалася легшою, якщо розділити українців на дрібні етноси та налаштувати одних проти одних. Тож угорці стали першими союзниками та спонсорами русинства, а найвідоміші лідери русинів у ХХ ст., такі як А. Бродій, виявлялися агентами угорських спецслужб. Сьогодні ж праворадикальні угорські організації декларують наміри союзу з русинами на Закарпатті, спрямованого проти України.

«Застарілу назву українців намагаються використати для конструювання нового “етносу” та протиставлення українцям»

Русинів визнали національною меншиною також у Сербії, яка має чималу українську громаду. Ще в ХІХ столітті частина українського населення з південної Пряшівщини переселилася на звільнені від турків землі теперішньої Бачки, де вони зберегли свій національний характер, або, змішавшись із словаками, утворили так звану русинську мовну групу у Воєводині. Застарілу назву українців на Балканах також намагаються використати для конструювання нового “етносу” та протиставлення українцям. Тож у Сербії, яку називають найбільшою союзницею Москви на Балканах, тепер нарахували 15,5 тисяч русинів.

Підтримала офіційний статус «народу русинів» й Польща, яка також має чималий історичний досвід асиміляції українців, поділяючи їх на лемків, бойків та інші «окремі народи». І сьогодні в Польщі проживає чимала частина корінного українського населення, депортованого з Підляшшя, Холмщини, Надсяння та Лемківщини, національна свідомість яких залишаються проукраїнською.

І, безумовно, не залишилася осторонь процесу розколу української нації в Карпатському регіоні й Москва, яка стала чи не найбільш скандальним спонсором і навіть силовою підтримкою русинського сепаратистського проекту. Одіозні проросійські політики, такі, як лідер партії «Родіна» А. Марков, надсилали тітушок і мілітаризовані групи для охорони русинських з’їздів під головуванням священика Московського патріархату Д. Сидора. А російські науковці з Інституту етнології й етнографії Російської академії наук офіційно наділили русинів статусом «четвертого східнослов’янського народу». В енциклопедії «Народи Росії» 1999-го навіть стверджувалося, що русини — «це етнічна група росіян, що розшифровується, як «сини Русі», тобто Росії». Сьогодні русинський проект залишається одним із головних засобів Кремля у гібридній війні та дестабілізації українського Закарпаття в запіллі українських військ, які воюють із росіянами на Донбасі.

Тема русинства зараз стала своєрідним лакмусовим папірцем, тестом на ставлення до українців. І характерно, що цей тест провалили не лише східні, але й наші західні європейські сусіди.

 

  ВАЛЕРІЙ МАЙДАНЮК, політолог
    оригінал доступний за посиланням vgolos.com.ua 

Відгуки

Немає відгуків.

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com