Україна – Білорусь: за гамбурзьким рахунком

БЛОГИ 31.10.2018 Коментарі 0

Переоцінювати результати Форуму регіонів Білорусі та України, який пройшов минулої п’ятниці у Гомелі, не треба. Проте і відкидати Лукашенка як гібридного союзника українській владі не варто.

З 2014 року Білорусь просуває у світовій спільноті свій образ контрибутора безпеки у Східній Європі. Олександр Лукашенко використовує наявність Мінського формату для позиціонування власної рівновіддаленості від Москви та Брюсселю, хоча цю тезу раз за разом життя піддає обґрунтованим сумнівам.

Не так давно Білорусь спростила можливість відвідування країни тим, хто прилітає на її територію через повітряні ворота, проте вона не збирається виходити з ОДКБ та Євразійського союзу. На це є свої об’єктивні причини, адже значна частина великих промислових підприємств республіки продовжують перебувати у державній власності, а стабільність, якою захоплюється чимало українців, потребує постійних компромісів керівництва РБ та пошуку торговельних партнерів і ринків збуту.

Наприклад, Форуму регіонів України та Білорусі у Гомелі передував аналогічний з Росією у МогильовіВВВВ  за участю Володимира Путіна. Також у Мінську пройшов синод РПЦ, після якого було заявлено про розрив євхаристичного спілкування із Вселенським патріархатом. Влітку послом РФ до Мінська приїхав Михаїл Бабич, якого вважають свого роду наглядачем за ситуацією у Білорусі. Він вже встиг пообіцяти від імені Росії захищати країну перебування від зовнішнього нападу.

Лукашенко приречений постійно маневрувати, адже він розуміє, що перетворення у інформаційному просторі на безголосого сателіта Путіна для нього стане хронікою оголошеної політичної смерті.

У цьому усвідомленні і треба шукати причини його готовності активно втрутитися у врегулювання конфлікту на сході України. Тут же варто відзначити промовисте мовчання Олександра Григоровича на тему Криму (його анексію Білорусь офіційно не визнала, проте у ООН голосує проти резолюцій, які засуджують дії Росії).

Ця діалектика посилюється негативними враженнями від справи Гриба (19-річного громадянина України у серпні 2017-го викрали в Гомелі російські спецслужби та сьогодні інкримінують йому підготовку до здійснення терористичного акту у Краснодарі). Затримання українськими спецслужбами громадянина РБ Юрія Політики за шпигунство на користь Росії у Мінську компенсували оперативним арештом українського журналіста Павла Шаройка та винесенням йому обвинувального вироку. Тобто у публічній сфері спостерігається діалектика, яку доволі складно пояснити пересічному українцю.

Діалектика характеризує і дії білоруської влади. З одного боку, там сьогодні використовується символіка, подібна до символіки колишньої БРСР, а Днем Незалежності визначили дату звільнення Білорусі від нацистів (під час Другої світової війни загинув кожен третій мешканець білоруських земель). З іншого – влада закрила очі на святкування цього року 100-річчя утворення БНР, хоча до того День Волі традиційно обертався масовими затриманнями патріотично налаштованих білорусів. У резонансній «справі Регнума» вироки отримали журналісти, які захопилися проросійською пропагандою, проте нещодавно у «справі БелТА» влучного удару було завдано по не надто лояльних владі працівникам медіа.

Цікаво, що Лукашенко традиційно входить до числа найбільш улюблених українцями закордонних президентів.

Нашим співгромадянам смакує різкість його суджень, порядок та чистота на вулицях білоруських міст, не можна відкидати і фактор ностальгії за радянським минулим, яке помітне в Білорусі. Проте буде помилковим сприймати сусідню країну як заповідник соціалізму, власне, як і порівнювати українців з білорусами.

Під час зустрічі у Гомелі Петро Порошенко наголосив, що повністю довіряє Лукашенкові, а білорусько-український кордон назвав «кордоном дружби». Український президент висловив надію на швидкий початок мовлення у сусідній країні українського телеканалу, однак на цю тему говорять вже не перший рік, однак особливих успіхів не спостерігається. Проте головний сигнал, як видається, був не телевізійним, хоча б з огляду на те, що влада у РБ намагається жорстко контролювати інформаційну сферу.

Білорусь є державою з помітними елементами авторитаризму, ситуацію в якій добре ілюструє анекдот про Лукашенка, який телефоном проводить сортування картоплі. Численні заяви білоруського лідера про дружбу з Україною, як бачимо, не затьмарило навіть проведення навчань «Запад-2017» та різноманітні риторичні вправи білоруського президента.

Варто звернути увагу, що Росія плідно та наполегливо працює з чиновництвом практично всіх білоруських регіонів, «Россотрудничество» почуває себе у Білорусі як вдома, а об’єктивних даних про боєздатність білоруської армії немає, хоча військові та правоохоронці, серед іншого, відпрацьовують сценарії протидії гібридним загрозам.

Якщо дивитися на ситуацію реалістично, нескладно зрозуміти, що Білорусь у нинішній ситуації залишається гібридним союзником України, ефективність співпраці з яким варто оцінювати не за публічними заявами, а за конкретними результатами взаємодії двох держав. І за гамбурзьким рахунком вона залишається успішною.

ЄВГЕН МАГДА
першоджерело матеріалу politeka.net

Відгуки

Немає відгуків.

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com