«Хароші рускі» - це просто інший бік їхнього імперського мислення, - Євген Магда

З 1 липня Україна оголосила візовий режим для росіян — як зазначив офіційний Київ, «у межах протидії безпрецедентним загрозам національній безпеці». Однак чому це сталося лише зараз, на п’ятому місяці війни?

Нагадаємо, «безвіз» між двома країнами існує з 1997 року. Пропозиції щодо його розірвання та розриву дипломатичних відносин депутати Верховної Ради обговорювали ще у 2014 році, після подій у Криму. Але так і не зробили, побоюючись подібних кроків з боку Росії та переходу частини українців, які працювали в РФ, у російське громадянство. У лютому цього року на сайті Президента України була подана петиція про введення віз для громадян Росії, і тепер це рішення почало діяти.

Який це плід, як відреагує Росія (наразі МЗС опублікував формулювання, що реагуватиме «з урахуванням гуманітарного аспекту») і чи можуть запровадити візи для білорусів як громадян країни-коагресора? Ці питання Солідарність обговорила з директором Інституту світової політики Євгеном Магдою.

– Насправді громадяни Росії, які проходили військову службу, не могли безпечно потрапити в Україну й раніше, – нагадує політолог. – Їх перевіряли досить ретельно, враховували життєві обставини – похорон, наприклад. Ця система, мабуть, не завжди працювала бездоганно, тому що в перші дні війни з'явилися різноманітні диверсійні групи (але треба відверто сказати, що в них було чимало громадян України, а не Росії).

Чому візовий режим запровадили саме зараз? Я вважаю, що це політичний жест, який демонструє рішучість українського керівництва не шукати спільної мови з росією. І це досить показовий крок. У всякому разі, це логічно в умовах війни.

Але для мене це важливо в іншому контексті. Зараз ми почали говорити про так званих «хороших росіян» – громадян Росії, які не підтримують Путіна, але водночас сприймають Україну як «іншу Росію» і вважають, що без їхніх поглядів нам тут жити не можна. Це просто інший бік їхнього імперського мислення та підходів, і для таких людей, на мою думку, також потрібен візовий режим.

Насправді, зазначає політолог, Україна вже давно не має дипломатичних відносин з Росією, вони по суті обмежуються консульською службою. Але в той же час на території РФ перебуває досить багато громадян України – як тих, хто виїхав на заробітки, так і тих, кого примусово депортували через Донбас або змушені були виїхати самостійно, тікаючи з війни.

– Росія, я думаю, не піде на дзеркальний крок, тому що це не відповідає логіці її дій, – вважає експерт. – Її завдання – показати своїм громадянам і всьому світу, що Росія добра, приймає всіх, готова проводити спрощену процедуру отримання громадянства, як для громадян Білорусі, так і для громадян України, включно з окупованим Донбасом і т.д. - під назвою Л/ДНР.

Російський наратив полягає в тому, що український народ є «братом», але він окупований нацистами, неонацистами, які живуть в уяві самого російського керівництва, а також американцями. Тому вона не зацікавлена ​​у введенні візових обмежень – навпаки, вона робитиме вигляд, що широко розкриває руки й готова прийняти українців і будь-кого.

Проте їх «гуманітарний аспект» ми вже бачили в Бучі, Маріуполі, а днями на Одещині та в Краменчуці – на жаль, багато де. Як ми бачили реакцію російської влади, яка каже, що нічого подібного не було, тому що цього не могло бути. Зрозуміло, що це брехня планетарного масштабу і на неї навіть не варто звертати увагу.

На думку політолога, відповідь Росії може проявитися у запровадженні нових санкцій проти України, а також тієї, яка, до речі, запровадила санкції проти Володимира Путіна, що сприймається Кремлем як образа, а тому створює додаткову перешкоди для можливих переговорів.

На цьому тлі виникає питання: як будуть розвиватися подальші відносини між Україною та Білоруссю і чи може бути прийняте подібне рішення щодо білорусів? Поки що посол України Ігор Кизим залишається в Мінську і продовжує роботу, але всі білоруські дипломати залишили Україну в березні, хоча, наголошує співрозмовник, вони були в безпеці в посольстві в Києві:

– Можливо, в цей період були ексцеси з розбитими вікнами в автомобілях на білоруських номерах – але тут я нагадаю, що у вересні 2020 року білоруські прикордонники, порушуючи конвенцію, обшукали автомобіль українського посла. Що стосується українського політичного керівництва, то, на мою думку, воно не має чіткого бачення, як будувати відносини з Білоруссю. І, на жаль, його позиція часто реактивна, а не ініціативна.

У сприйнятті пересічного українця, підтверджує Євген Магда, існує теза про те, що візи потрібно запроваджувати і для громадян Білорусі. Але це створить труднощі, перш за все, для тих білорусів, які живуть за межами країни і часто виступають проти Лукашенка.

– Більше того, якщо ми – гіпотетично – запровадимо візовий режим із Білоруссю, то можливий візит Світлани Ціхановської до Києва стане ще менш ймовірним…

Я вважаю, що політично некоректно, принаймні на поточний момент, з усіма відомими подіями, ставити в один ряд громадян Росії та Білорусі.

– Коли закінчиться війна, чи будуть між нашими країнами візи, і взагалі, як потрібно буде відновлювати відносини?

– Коли війна закінчиться, як це не парадоксально, Лукашенко стане її першою публічною жертвою, як на мене. Перш за все тому, що люди, які нині воюють в Україні в полку «Пагоня» та полку імені Кастуся Калиновського, так чи інакше повернуться на батьківщину не як солдати ЗСУ, а як громадяни Білорусі. А ті байки, які розповідав Лукашенко про «українських диверсантів», які намагаються прорватися через кордон, знайдуть інше втілення.

Другий аспект – російський погляд. Я вважаю, що в разі військової поразки Путін, усвідомлюючи необхідність «переводити стрілки», може «здати» Лукашенка, провівши президентські вибори в Білорусі та обравши нового лідера. Можливо, це буде принизливо для громадян Білорусі, а українці про це мало знають, але в Білорусі багато проросійських політиків – і Путіну було б дуже вигідно замінити Лукашенка, випустити пару і пограти в демократію. Я не думаю, що Кремль розглядає Світлану Ціхановську в цій якості, але думки про зміну влади в Білорусі дуже ймовірні.

Чи може в такому випадку Україна «відгородитися» від білорусів візовим режимом? Євген Магда припускає, що є інший, більш зрілий і цивілізований вихід:

– За час війни наші економічні відносини скоротилися на 95%. З ряду причин ми стрімко втрачаємо інтерес один до одного — Україна в Білорусі, а Білорусь в Україні. Чи потрібні будуть візи в цій ситуації? Я думаю, що після завершення російсько-української війни нам знадобиться дуже інтенсивний діалог. Якщо хочете, ми повинні скласти каталог взаємних претензій і спробувати разом знайти відповіді на хвилюючі нас питання. Це одна з психологічних практик — говорити про накопичені проблеми, обговорювати можливі шляхи їх вирішення.

Якщо ми зможемо це зробити і пояснити один одному суть претензій, думаю, буде легше.

Політолог наводить яскравий приклад, як виглядає ідея «внутрішньої окупації» Білорусі з української дзвіниці:

– Після Бучі та Маріуполя таку думку в Україні не сприймають. Бо все розуміється в порівнянні. Для одного – внутрішня окупація – це неможливість читати опозиційний телеграм-канал, бо за це можна потрапити за грати, а для іншого – ризик опинитися в підвалі з хутром на голові лише через те, що ти викладач українську мову...

Я свідомо наводжу цей приклад не для того, щоб когось зловити чи образити, а щоб ми краще розуміли один одного і підбирали слова, визначення, тон для діалогу.

Тому що, з іншого боку, є момент, який в Україні погано розуміють. Що Лукашенко так чи інакше 28 років при владі, і ми маємо досвід зміни влади, вийшла ця пара – «помаранчева революція», «революція гідності». А в нашій країні не всі знають і пам’ятають про Площу-2010, власне, ми часто забуваємо, що було 10-20 років тому.

Звичайно, зараз, під час війни, важко організувати такий діалог. Сьогодні українське суспільство має одну мету – перемогу, і все має бути спрямоване на неї. Але ми повинні подумати про тон розмови після того, як ми переможемо Росію. І ми не можемо це не перемогти, пам’ятаючи про те, що було під час окупації.