Враження від лондонської конференції про відновлення України

Поділюсь і я своїми враженням про конференцію у Лондоні. Не минуло і пів року… [обережно long-read].

1) Наша делегація виглядала добре. Гарні структуровані виступи, чіткі посили. Враження позитивне. Озвучували багато правильних речей, хоча в українських соцмережах чомусь зачепилися за дві незначні, на мою думку, речі: про $1 трлн ВВП та стовідсотковий cashless (цілковита відмова від готівки, - ред.). Перше – явна політична декларація (читай, маємо амбітні цілі), друге – більше з розряду ляпів, на що особливо ніхто не звернув увагу. Словом, Лондон – очевидний крок уперед порівняно з Лугано, де розповідали про якийсь космос і додавали до того захмарний цінник.

2) Хто має вуха – нехай почує. На кожній панелі, де я був, іноземні учасники чудово вибудовували свої посили українській стороні. Якщо в Лугано з нами делікатничали та намагалися не ображати почуття країни, яка воює, то в Лондоні все дуже чітко та гарно розкладали по поличках. У кожному виступі між рядків ішлося про нашу домашню роботу. Лейтмотив – ви круті, ви класні, ми вас підтримуємо, але є робота, яку ми за вас не зробимо, ви повинні робити самі, і цієї робити дуже багато. Не знаю наскільки це гарно доходило до вух української делегації, але для мене ці витверезвлювальні посили звучали більш ніж гучно та дуже чітко.

3) Домашня робота, домашня робота, домашня робота. Конференція була очевидним зближенням позицій, але це ще не та точка, з якої можна розпочинати щось масштабне. Очевидно, що таких ітерацій повинно бути ще багато. Щоби цей процес відбувався швидше, то представлення та погодження ідей та пропозицій повинно відбуватися в робочому режимі, а не під час конференції. Конференції, на мою думку, повинні слугувати певного роду урочистим представленням цих напрацювань. Щось на кшталт підготовки програми МВФ. Технічна місія працює певний час, а вже спільно напрацьований результат потім озвучують. А не навпаки.

4) Пан Єрмак озвучив правильну тезу про friendshoring, тобто про перенесення виробничих потужностей із таких «стрьомних» країн як Китай у більш дружні юрисдикції. Правильний напрямок думок – це дійсно дуже гарна можливість для нас, оскільки тенденція доволі сильна. Мається на увазі, що мультинаціональні корпорації задумуються про перенесення виробничих можливості, і щоб вони розглядали Україну. Але я не впевнений, що цей заклик досягнув цільової аудиторії. Інвестори люблять індивідуальний підхід. У медіа багато історій, як країни Східної Європи, та ж сама Польща, виборюють розміщення масштабних виробничих потужностей на своїй території. Тобто, це не працює через звернення до масової аудиторії. Потрібно йти до кожного потенційного інвестора і з’ясовувати їхні потреби (і на цьому етапі почути ще низку речей, що витвережують, про наш клімат). Наразі я навіть не впевнений, що хтось в українському уряді має хоч приблизне уявлення, хто з мультинаціональних корпорацій шукає можливостей перенесення виробництва та що саме вони шукають. А це база.

5) Особисто мені запала теза від Ротшильда про три успішні інвестиційні кейси, які зроблять заголовки світових ділових ЗМІ. Він прямо сказав, що якщо ви хочете, щоби щось справді відбулося, то до вас повинні зайти декілька big names, про яких усі напишуть. І це радикально змінить ставлення до України в інвестиційних колах (поки ставлення не дуже). Як це зробити без базових інституцій і будучи у стані війни? Завдання з кількома зірочками. Думка в режимі «брєда». Пан Зеленський робить круту роботу в плані weapon-raising. Думаю, ніхто сперечатися з цим не буде. Залучати три big names від мультинаціональних корпорацій, насправді, це завдання ще більш складне, ніж мобілізувати надання зброї в Україну. Бо зброя – це власне виробництво, замовлення для своїх виробників та взагалі безризикова річ за кошти платників податків. А розміщення виробництва в Україні – це додаткова сивина, піт та сльози і нічого більше для приватних власників. Тому «пробити» трьох big names – це насправді завдання рівня Президента, бо рівень складності цього завдання зашкалює, і навіть прем’єр-міністр цього не потягне. Це особиста домовленість і пропозиція якихось «плюшок» нефінансового характеру. Може тоді і Patriots нам більш активно надаватимуть. Бо мультинаціональні корпорації точно захочуть собі мати окремий додатковий захист.

Поки зупинюсь тут. Це не усі враженні від події. Але то пізніше.

Дмитро Боярчук, виконавчий директор Центру CASE  Україна (сторінка у FB)

Фото gov.uk