«Вільна Білорусь: нейтральний сусід чи союзник» - думки експертів

Про майбутнє Республіки Білорусь, сценарії її звільнення від російської окупації, стосунки з Україною і відносини українського та білоруського народів у вівторок, 15 листопада, міркували у Києві експерти та журналісти.

Участь у пресконференції в інформаційній агенції «Укрінформ» брали:

Олексій Францкевич – керівник БО «БФ «Вільна Білорусь»;

Олена Васильєва – білоруська блогерка, політична біженка, директор фонду «Білоруський Майдан»;

Євген Магда – директор Інституту світової політики;

Роман Цимбалюк – українській журналіст.

Модератором заходом працював Руслан Рохов – керуючий партнер компанії PGR Consulting Group LLC.

За словами Олени Васильєвої, ситуація до та після 2020 року свідчила про те, що білоруське й українське суспільства не мали повноти картини одне про одного.

«У Білорусі є значна частина суспільства – вона поки що, можливо, не домінує, але вона може стати пасіонарною, пронаціональною, проєвропейською. Вона дуже мало представлена в інформаційному сегменті. Вона практично не представлена в європейських інституціях, хоча це опозиція, яка заявила про свою антиімперськість, існує вже багато років. Ось Олексій (Францкевич, - ЗІФ) згадав про Зянона Пазняка, справді білоруського Чорновола. Праці якого у 90-ті роки про російський імперіалізм були просто пророчими. Людина, яка на виборах – останніх реальних виборах (1994 року, - ЗІФ), у яких, на жаль, переміг лукашенко, мав 13% голосів білорусів. Це національний лідер білорусів, він мешкає зараз в Америці. Навіщо я це розповідаю – в Україні про нього практичного нічого не знають. Та частина суспільства, яка зі самого початку виступала проти російської агресії, яка розуміла, що мирними акціями домогтися чогось неможливо, яка розуміла, що головний ворог сидить у кремлі, і це аж ніяк не лукашенко, а лукашенко – лише його сателіт, ця частина мало почута. І в інформаційному просторі з білорусами сьогодні працює, вибачте, тільки луб’янка (від однойменної назви площі у москві, де розташовано ФСБ рф, - ЗІФ). В інфополі навіть так звані білоруські демократичні медіа перебувають у зоні впливу російських інтересів. Це російські ліберали, це російське інформаційне поле. І от сьогодні дуже важливо після деокупації, яка, безумовно, відбудеться, тому що історичній процес зупинити неможливо – впаде російська імперія, впаде режим лукашенка, дуже важливо не залишити Білорусь у сфері цих інтересів російських», - сказала, зокрема,  Олена Васильєва.

Журналіст Роман Цимбалюк висловив переконання, що Білорусь була, є і буде. Основне, щоби вона була вільною і незалежною державою.

«На сьогодні є два сценарії: програма-мінімум – щоби ми не стали ворогами з білоруським народом. Тобто щоби білоруси не взяли участь у війні проти нас. А програма-максимум, відповідно, створення умов, щоби Білорусь йшла по шляху європейської, євроатлантичної інтеграції… Нам потрібно працювати з білоруською спільнотою, тому що у частині війни з нами вони займають таку позицію, що ми у принципі не проти – головне нас не чіпайте. Ми маємо пояснити білорусам, що далі так відбуватися не буде. І на будь-який пуск ракет з території Білорусі буде відповідати українська армія. Тобто бахнули по нас з території Білорусі, туди має прилетіти щось таке, що зробить так, щоби росіяни там замовкли. А білоруси мають визначитися і відійти від росіян», - каже журналіст.

Політолог Євген Магда зазначив, що Білорусь значною мірою недооцінена з боку українців держава.

«Ми сприймаємо Білорусь стереотипно, так само як і громадяни Білорусі сприймають Україну. Щоправда, в Білорусі і раніше активно діяла російська пропаганда, а з осені 2020 року вона, не побоюсь використати такий термін, стала знавіснілою. Тобто там як у радянські часи українські комуністи хотіли бути святішими за Папу Римського і ганяли, даруйте, дисидентів сильніше, ніж це робили в москві, так зараз у Білорусі і російські пропагандисти, і їхні місцеві прихвостні діють у відповідному контексті. Війна робить сприйняття чорно-білим. Не біло-червоно-білим, не синьо-жовтим, а саме чорно-білим. Тому коли з території Білорусі в Україну летять снаряди та ракетиі заходили російські війська, то з України летять зневага, презирство. І справді відносини між нашими суспільствами на сьогоднішній момент складні, попри те, що між державами зберігаються дипломатичні відносини. Але коли мене питають, чому зберігають дипломатичні відносини, я нагадую простий факт: через територію Білорусі проходять обміни полоненими, наприклад. Але, разом з тим, двоє білоруських добровольців, які потрапили влітку в полон, вони не потрапили до списків на обмін, як іноземці. Тобто 10 іноземців повернули у вересні, як ви пам’ятаєте, а цих двох хлопців, на жаль, ні. І ми за них теж маємо боротися, тому ще це люди, які зі зброєю в руках захищали Україну. Я вважаю, що Україна має робити перший крок. Нас справді чекає дорога в тисячу кроків. Бо довжина нашого кордону 1 084 кілометри. І обабіч цього кордонку українці про білорусів і білоруси про українців знають справді дуже мало. Якщо ми хочемо бути більш активними, якщо ми хочемо претендувати на звання регіонального лідера, то ми маємо не тільки слідкувати за подіями на G20 в Індонезії, а ми маємо вибудовувати відносини з нашими сусідами, розуміючи, що ці відносини не завжди будуть простими. І вони, власне, ніколи простими не були... Ми маємо шукати шляхи, для того, щоби говорити. Але, я думаю, що Україна, як держава, якщо хочете – з більш сильною внутрішньою позицією, вона має чітко сказати, наприклад, що спілкування з лукашенком для нас табу. Ми не будемо з ним говорити за будь-яких умов незалежно від того, коли закінчиться війна… Треба не забувати, на мою думку, це має бути акцентом української політики, що громадяни Білорусі, опинившись за межами своєї держави, стають більш активними громадянами. Тому що всередині самої Білорусі бути активним громадянином доволі складно», - поділився міркуваннями Євген Магда.

Фото «Укрінформу»