Військовий переворот на росії: як визрівають умови для нового путчу

Політичний порядок денний на росії почали формувати радикали, не залишаючи поля для маневру поміркованим політикам та чиновникам. Тож на тлі поразок на українському фронті ця ситуація може спровокувати державний переворот.

Зростання невдоволення військових

П'ятдесят років тому в Португалії група втомлених від нескінченних колоніальних воєн офіцерів влаштувала заколот, який закінчився революцією та поваленням авторитарного режиму Салазара-Каетану. Не можна виключати, що в якийсь момент їхні російські колеги теж намагатимуться зробити щось подібне.

Чим довше тягнеться війна, тим очевиднішою стає її безглуздість. По-перше, з’являється остаточне розуміння, що розгромити ЗСУ та повалити Зеленського, замінивши його умовним Януковичем, все одно не вийде. При цьому самі по собі нові території росіянам не дуже потрібні – за межі своїх регіонів вони виїжджають нечасто, та й узагалі землі в Росії вистачає.

По-друге, хоч би що говорила пропаганда, армійці бачать, що НАТО у війну так і не вступило. Отже, теза про плани альянсу напасти на росію виглядає щоразу менш переконливо. Не говорячи вже про те, що Прігожин своєю риторикою остаточно дискредитував режим в очах військових, і злість на владу, яка дозволяє кримінальникові витирати об них ноги, у цьому середовищі зростає.

Важливою є і суто іміджева складова: у міру накопичення в країні та армії проблем, вирішити які влада виявилась не спроможною, із великого стратега в очах людей ліліпутін впевнено трансформується у звичайного диктатора середньої руки.

Чому заколот заразливий

З урахуванням сказаного, є сенс придивитися до світового досвіду організації військових переворотів та спробувати його приміряти на себе. Як відомо, у подібних обставинах різні суб'єкти можуть діяти подібним чином.

Свого часу автору довелося прочитати кілька досліджень, які стосувалися обговорюваної теми. Запам'яталося, що ключовим фактором успіху путчистів є поява кількох військових частин, які продемонструють рішучість діяти за нових умов. Після того, як змовники оголосять про свої претензії на владу, якісь підрозділи мають, наприклад, заарештувати своїх офіцерів, вийти з пункту розташування і почати стрімко рухатися в бік столиці чи робити ще щось подібне.

Чому ці кроки мають велике значення? Справа в тому, що після появи інформації про початок путчу ситуація ніби обнулюється, і вчорашня лояльність на цей момент втрачає значення.

Перед командиром кожної частини постає питання: «І що тепер?» Ось тут і треба, щоби командир побачив, що поки він роздумує, хтось уже діє. За ним, скоріш за все, і потягнеться, тому що в іншому випадку із ним - цим зачинателем – доведеться вступити в бій. А це вже серйозна особиста відповідальність, якої звичайні бюрократи (включно із тими, що у погонах) завжди уникають.

Найголовніше в цьому випадку – що саме в цей момент у голові у командира, який роздумує, проносяться всі претензії до чинної влади, з якими він коли-небудь мав справу. Усе те, що він чув і на що не реагував, раптом починає мати значення – і корупція, і несправедливість, і програні війни, і клановість, і непотизм, і репресії, і сфальшовані вибори, і переписані Конституції.

Потрібно розуміти, що переважна більшість командирів у армії авторитарної держави – це не якісь переконані прихильники влади, а звичайні кон'юнктурники. Люди із переконаннями у бюрократичних системах довго не живуть.

Так от, як будь-який нормальний кон'юнктурник, цей командир намагається прорахувати варіанти: хто ж врешті-решт виграє. Аби потім приєднатися до найбільш ймовірного переможця. Якщо колись почуті ним претензії до влади здаватимуться йому переконливими, то він вирішить, що така влада, найімовірніше, буде похована хвилею народного гніву і не встоїть. А якщо не встоїть, то і приєднуватися до неї немає змісту.

Коротше, для успіху перевороту потрібне якесь угруповання, яке стане ядром нової політичної реальності. А також набір претензій, які накопичилися - вони дозволять сформувати відчуття, що влада втрачає підтримку суспільства. Друге створить спільне тло, а перше – забезпечить динаміку.

Аббас Галлямов, політолог та екс-спічрайтер путіна для «МО», Telegra.ph