Війна за здатність мислити. Як НАТО у 2025 році описує когнітивну війну

Щойно оприлюднений звіт Головного наукового радника NATO за 2025 рік про когнітивну війну є, по суті, офіційним визнанням того, що сучасні конфлікти вступили в нову фазу. Це не прогноз і не гіпотеза – це констатація стану речей, до якого НАТО дійшло після кількох років внутрішніх досліджень, експериментів і аналізу реальних конфліктів. Про це йдеться у дописі консультанта, експерта з міжнародної допомоги Тараса Тимчука.

У центрі цього звіту – проста, але радикальна ідея: вирішальне поле бою дедалі рідше є географічним. Натомість воно знаходиться в тому, як люди та спільноти сприймають події, інтерпретують їх, ухвалюють рішення і діють. Саме тому сучасний конфлікт дедалі більше є behavior-centric – орієнтованим на поведінку.

Автори звіту прямо зазначають: когнітивна війна – це не «PSYOPS з кращими інструментами» і не нова назва для інформаційних операцій. Йдеться про системну боротьбу за контроль над процесами мислення, у якій інформація є лише одним з елементів, а не кінцевою метою.

Для України цей документ особливо важливий. Він не відкриває нову реальність – він пояснює те, що українське суспільство й сектор безпеки вже проживають багато років, але часто без чіткої мови, рамки й аналітичної структури.

Спробуємо винести декілька ідей з цього звіту.

1. Когнітивна війна – це атака на мислення, а не на інформацію

У звіті НАТО принципово відмежовується когнітивна війна від інформаційної. Інформація тут – лише вхідний сигнал. Ціллю є когнітивні процеси: увага, пам’ять, емоції, логіка інтерпретації та механізми ухвалення рішень. Саме тому навіть правдива інформація може бути використана як інструмент ураження.

Дослідження, на які спирається звіт, показують: у стані інформаційного перевантаження людина втрачає до 30–40% здатності до критичного аналізу. Це означає, що ключовим стає не зміст повідомлень, а їх кількість, ритм і емоційне забарвлення.

Когнітивна війна активно використовує це обмеження. Замість того щоб переконувати, противник створює середовище постійного шуму, де мислення переходить у режим спрощення: «свій – чужий», «зрада – перемога», «все або нічого».

Для України це означає, що боротьба з фейками як ізольована задача не вирішує проблему. Захист когнітивного простору вимагає управління навантаженням, поясненням контексту і роботи з емоційною динамікою суспільства.

2. Метою когнітивної війни часто є хаос, а не переконання

Звіт підкреслює: когнітивна війна не обов’язково має позитивно сформульовану ціль. На відміну від класичної пропаганди, вона може бути спрямована не на формування віри, а на руйнування здатності домовлятися.

Один із ключових ефектів – epistemic confusion: стан, у якому людина перестає розрізняти, де правда, а де маніпуляція, і врешті-решт відмовляється від спроб розібратися. Це призводить до апатії або радикалізації – обидва стани вигідні противнику.

Згідно з оцінками НАТО, поляризовані суспільства ухвалюють стратегічні рішення на 20–30% повільніше, ніж суспільства з високим рівнем базової довіри. Це має прямі наслідки для оборони, мобілізації та кризового управління.

В українському контексті це добре видно в хвилях взаємного знецінення між групами. Ці конфлікти рідко виникають випадково – вони підживлюються саме для того, щоб зробити будь-яке спільне рішення токсичним.

3. Когнітивна війна не має межі між фронтом і тилом

Звіт НАТО прямо зазначає: у когнітивній війні все суспільство стає полем бою. Військові – лише одна з цільових аудиторій, і далеко не завжди головна.

Об’єктами впливу стають цивільні, родини військових, волонтери, журналісти, експерти, місцева влада. Кожна з цих груп може впливати на легітимність рішень, рівень підтримки війни та готовність до жертв.

Дослідження кризових суспільств показують: падіння довіри в тилу на 10% призводить до непропорційно більшого зниження морального стану військ, навіть за стабільної ситуації на фронті.

Для України це означає, що стійкість тилу – це елемент оборонного потенціалу, а не другорядне соціальне питання. Когнітивні атаки по цивільних прямо транслюються у бойову ефективність.

4. Когнітивна війна – це війна проти ухвалення рішень

НАТО прив’язує когнітивну війну до циклу OODA (Observe–Orient–Decide–Act), показуючи, що ключовим об’єктом ураження є швидкість і якість управління.

Атаки можуть виглядати як інформаційні, але їхній ефект проявляється у сповільненні рішень, внутрішніх конфліктах, сумнівах у наказах або їх делегітимізації ще до реалізації.

Аналітика НАТО показує: навіть невелике спотворення на етапі «Orient» може призвести до експоненційного зростання помилок у подальших діях, особливо в умовах невизначеності.

В українських умовах це пояснює, чому частина кампаній спрямована не проти результатів, а проти самого процесу ухвалення рішень – щоб зробити його токсичним і вразливим.

5. Технології – це мультиплікатор, а не першопричина

Звіт багато уваги приділяє AI, алгоритмам рекомендацій, deepfakes і аналізу великих даних. Але ключовий висновок – технології лише підсилюють людські вразливості, а не створюють їх.

Людська увага обмежена. Середній час концентрації в цифровому середовищі зменшився з ~12 секунд у 2000-х до менше ніж 8 секунд сьогодні. Це робить людей особливо вразливими до емоційних і спрощених наративів.

Алгоритми лише оптимізують доставку таких наративів. Вони не змінюють людську природу, але дозволяють впливати швидше, точніше і з меншими витратами.

Для України це означає: без роботи з людським фактором – освітою, довірою, сенсами – жодні технічні рішення не дадуть стійкого ефекту.

6. Довіра є стратегічним ресурсом безпеки

НАТО прямо називає фрагментацію довіри однією з ключових загроз сучасним демократіям. Коли довіра руйнується, кожна криза стає глибшою, а кожне рішення – більш конфліктним.

У середовищі недовіри люди оцінюють не результати, а мотиви. Це призводить до того, що навіть ефективні дії сприймаються як підозрілі або шкідливі.

Дослідження показують: країни з високим рівнем інституційної довіри відновлюються після криз у 1,5–2 рази швидше.

Для України це означає, що прозорість, підзвітність і чесна комунікація – це інструменти оборони, а не лише питання політичної культури.

7. Сенсотворення важливіше за факти

Люди не живуть у світі фактів – вони живуть у світі сенсів. Звіт НАТО наголошує: sensemaking є центральним полем когнітивної війни.

Коли події не мають зрозумілого пояснення, люди шукають прості історії, навіть якщо вони неправдиві. Саме тут противник може запропонувати емоційно привабливу, але руйнівну інтерпретацію.

Факти без контексту не лише не працюють – вони можуть підсилювати недовіру, якщо суперечать очікуванням або досвіду людей.

Для України це означає потребу не просто інформувати, а пояснювати логіку подій і рішень, визнаючи складність і обмеження.

8. Когнітивний захист – це системна підготовка

НАТО пропонує три лінії дії: зниження спроможностей противника, побудову стійкості та підсилення когнітивних можливостей власних людей.

Особливий акцент робиться на підготовці: навчанні працювати з невизначеністю, інформаційним перевантаженням, емоційним тиском і кризовими рішеннями.

Когнітивна стійкість не виникає спонтанно. Вона формується через культуру управління, лідерство і системи підтримки рішень.

Для України це означає необхідність інвестувати у людей і процеси, а не лише в контрнаративи.

9. Когнітивна війна триває після припинення вогню

Звіт підкреслює: когнітивна війна – це довготривалий стан. Вона не закінчується з останнім пострілом.

Після війни боротьба переноситься у сферу пам’яті, відповідальності, відбудови і майбутнього. Саме там формується наступний політичний і безпековий ландшафт.

Історичні приклади показують: суспільства, які програють битву за інтерпретацію війни, втрачають стратегічні здобутки, навіть вигравши на полі бою.

Для України це означає, що когнітивна оборона буде критичною і в післявоєнний період.

10. Людина залишається головним полем бою

Попри всю технологічність, фінальний висновок звіту дуже простий: вирішальним фактором залишається людина.

Когнітивна війна виграється не алгоритмами, а здатністю людей мислити, довіряти, діяти разом і витримувати невизначеність.

Там, де є лідерство, сенс і взаємна довіра, зовнішній когнітивний тиск втрачає ефективність.

Для України це означає: захист когнітивного простору – це захист суб’єктності, гідності й здатності країни бути разом, навіть у найважчі моменти.

Резюме: що насправді говорить НАТО – і що з цього має зробити Україна

Звіт Головного наукового радника НАТО про когнітивну війну не пропонує готових рецептів і не намагається замінити військові доктрини. Його головна цінність – у чіткому формулюванні нової реальності війни, де вирішальним стає не лише контроль над територією чи вогнем, а контроль над процесами мислення, сенсотворення та ухвалення рішень.

Звіт показує, що когнітивна війна:

• не зводиться до інформаційних операцій чи PSYOPS;
• не обмежується військовими або фронтом;
• не має чіткої «кінцевої дати» і триває до, під час і після бойових дій;
• системно спрямована на руйнування довіри, сповільнення управління та фрагментацію суспільства.

Для України цей документ важливий не як теоретичне відкриття, а як аналітичне підтвердження власного досвіду війни. Те, що в НАТО описують як «майбутнє конфліктів», для України вже є теперішнім: атаки на сенси, на здатність домовлятися, на легітимність рішень і на психологічну витривалість людей.

Ключовий практичний висновок полягає в тому, що когнітивна стійкість – це повноцінний компонент національної безпеки. Вона вимагає:

• інвестицій у довіру до інституцій;
• зрозумілих і чесних пояснень складних рішень;
• підготовки лідерів і управлінців до роботи в умовах невизначеності;
• системної роботи з людьми, а не лише з наративами.

І, нарешті, головне: попри всі технології, алгоритми й інструменти, людина залишається центральним полем бою. Там, де суспільство зберігає здатність мислити, довіряти і діяти разом, когнітивна війна втрачає свою ефективність. Саме за це – і саме тут – сьогодні триває одна з найважливіших битв для України.

Тарас Тимчук, консультант, експерт з міжнародної допомоги, персональний сайт