Уряд вирішив знову продати Одеський припортовий. Разом із мільйонними боргами

Кабмін під орудою Юлії Свириденко днями ухвалив рішення про початок приватизації Одеського припортового заводу (ОПЗ). Уряд має амбітний план – реалізувати держпакет акцій підприємства на відкритому електронному аукціоні із початковою ціною 4,5 млрд грн.

Про це  прем'єр-міністерка Юлія Свириденко.

«Державний пакет акцій буде виставлений на відкритий електронний аукціон із початковою ціною 4,5 мільярда гривень… Підприємство має відновити повноцінну роботу. Це можливо лише через залучення приватного власника та інвестицій. Продаж ОПЗ дозволить наповнити бюджет, створити нові робочі місця і забезпечити українських аграріїв доступом до вітчизняних добрив», – зазначила у своєму Telegram голова українського уряду.

Вона нагадала, що Одеський припортовий завод до початку повномасштабної війни виробляв аміак і карбамід, експортував добрива. З 2022 року його основне виробництво зупинене. Завод працював частково, забезпечуючи киснем і азотом критичні потреби, а також виконував функції портового хабу.

Але найцікавіше вона не згадала. А варто було б пригадати трохи історії цього непересічного підприємства, аби краще розуміти контекст із його приватизацією.

Справи, гроші і труба

Насамперед треба зазначити, що головними активами Одеського припортового є навіть не агрегати з виробництва аміаку та карбаміду (їх виробництво напряму залежить від постачання недешевого газу), а   аміакопровід Тольятті – ОПЗ та інфраструктура з перевалки добрив і хімікатів на кораблі.  

Ще наприкінці 2004 року ОПЗ віднесли до переліку стратегічних підприємств. І з того часу цей ласий шмат намагались використовувати різноманітні групи впливу.

Після довгих розмов про неефективного державного власника у 2009 році ОПЗ таки вирішили виставити на аукціон. І з кількох спроб навіть продали – «приватівській» фірмі «Нортима» за 5 млрд гривень. Щоправда, згодом результати конкурсу скасували, а кошти довго повертали покупцю.

І далі, поки завод залишався у власності держави, його можна було лише «доїти». Робили це усі, хто міг дотягнутись до заводу. Там свого часу «паслися» і люди нардепа Миколи Мартиненка, і Арсенія Яценюка, і Петра Порошенка.

Заходили на ОПЗ і структури Дмитра Фірташа, вибудовували роботу на давальницьких схемах. Після цього завод заборгував за поставки газу через фірташівський Ostchem близько $250 млн. І в 2016 році Стокгольмський арбітраж задовольнив позов компанії Ostchem щодо стягнення з Одеського припортового заводу більш як 250 млн доларів через невиплату боргу за газ. Тоді було схоже, що ще трохи, і стратегічне підприємство перейде до олігарха за борги – такі схеми колись практикувались регулярно.

Але кризоменеджери з ФДМУ тоді знову мали великі плани на продаж ОПЗ, а з приводу боргів лише скаржились, що Фірташ, мовляв, погана людина, бо не йде на їх реструктуризацію. Не те, що «Нафтогаз», з яким через уряд у 2016 р. домовились про реструктуризацію 1,5 млрд грн ще одного газового боргу.

Втім, до повторного конкурсу справа так і не дійшла. Зате у справі ОПЗ затримували і колишнього директора, а на той момент заступника глави НАК «Нафтогаз» Дмитра Перелому, і іншого в.о. директора припортового. А потім була гучна справа глави Фонду держмайна Сенниченка, який втік з України, і якого звинувачують разом із цілою злочинною організацією в заволодінні близько 500 млн грн, що належали держпідприємствам, у тому числі й ОПЗ.

Далі були НАБУ, САП і ВАКС, справи відкривали і призупиняли, але вироків, як заведено у таких «жирних» справах, ніхто не отримав. А завод є, поки що з інфраструктурою і боргами.

Отже, зараз на офіційній сторінці Фонду держмайна в інформації про ОПЗ зазначено, що об’єкт має прострочену кредиторську заборгованість $270 млн та пов’язані з нею штрафні санкції – $117 млн.

Натомість, як повідомляють медіа, в умовах приватизації АТ «ОПЗ» зазначається, що основними умовами продажу заводу є збереження основних видів діяльності підприємства протягом п’яти років, інвестиції у розмірі не менше 500 млн грн у цей же період, а також погашення боргів із зарплати та перед бюджетом протягом одного року. Покупець зобов'язаний протягом п'яти років погасити всі борги підприємства, крім тих, що пов'язані з компаніями або людьми, які перебувають під санкціями, а також з громадянами або резидентами росії та Білорусі.

Складно сказати, кого може зацікавити об’єкт із такими боргами і незрозумілою перспективою у воюючій країні. Але можна спрогнозувати, що усі ці моменти позначаться на ціні, і вона, скоріш за все, буде заниженою.