Україні потрібна державна стратегія повоєнного світу, українцям – згуртованість

Зараз дуже складний етап.

1. Війна триває у фактично позиційному форматі, що забирає чимало життів щодня.

2. Позитивних новин із фронту, які могли би підтримати дух суспільства, нема.

3. Суспільство дуже стомилося й хоче позитивних новин, а водночас готове споживати негативні, щоби заповнити порожнечу.

4. Росія має серйозні проблеми фінансово-економічного, внутрішньополітичного (управлінського) та військового характеру – серйозні, та не критичні. Вона ще не луснула та найближчим часом не збирається.

5. Сили в росії, які прагнуть замирення зі Заходом (хто щиро, хто хитромудро заради відновлення військової спроможності), працюють на максимумі потужностей.

6. Національно-визвольні рухи народів рф набирають силу повільніше, ніж потрібно.

7. Західні еліти не мають картинки післявоєнного устрою світу – а поки вона не складеться, війна не може завершитися. Вони визнають провал попередніх стратегій, але не можуть скласти нових.

8. Росія має ще чимало «консервів» у західному світі, які нині саме час використати. Водночас українська спроможність за рік не виросла.

9. Українська держава не мала і не має стратегії щодо майбутнього росії. Це викликає на Заході хибне враження, що Україна готова повністю делегувати вирішення цього питання Заходу.

10. На Заході розгортається діалог на тему «що далі», який за бажанням дуже легко трактувати як діалог про межі західної допомоги. Україна в цьому діалозі не пропонує своєї позиції.

У цій ситуації, попри наростання постачання зброї та постійні західні заяви про підтримку до повної перемоги, стільки, скільки буде потрібно, - в українського суспільства неминуче виникне синдром «нас зливають».

Як виснажене українське суспільство на це відреагує, невідомо. Але саме цього прагнуть російські стратеги. Вони прекрасно розуміють неможливість військової перемоги над Україною – отже, націлюються на невійськову перемогу, і пригожин вам про це нічого не розкаже, бо в нього клепки вистачає лише зеків ганяти.

Але у наших негараздах буде винний не Захід, який «нас зливає», а ми самі. Нам потрібна чітка візія післявоєнного світу та державна стратегія, прокомунікована українському суспільству, Заходу та потенційним союзникам в рф. Це що стосується держави.

Що стосується суспільства, воно має усвідомити, що ми на важкому етапі цього марафону, і нам знову, як на початку війни, треба згуртуватися, щоби не впасти. Встановити чіткі пріоритети: перемога передусім, все решта – протистояння авторитаризму, корупції, олігархам, допишіть що хочете – є наступним пріоритетом після перемоги. Нічого не забувати, нічого не пробачати, але відкладати чвари на потім. Це війна на стійкість – не лише збройних сил, а суспільств. Хто перший впаде, той програв. Хто програв, того історія (написана переможцем) назве всіма поганими словами, за які банить Марко Цукрова Гора.

Валерій Пекар, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи (сторінка у FB)
Ілюстрація reddit.com