У росіян мобілізаційний провал: кремль масово жене на війну ув’язнених жінок із Центральної Азії

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

На тлі різкого падіння набору контрактників і зростання втрат російська влада розширює практику примусової вербовки на війну, залучаючи навіть ув’язнених жінок — зокрема трудових мігранток із країн Центральної Азії. Їм пропонують поїхати на фронт у ролі допоміжного персоналу в обмін на звільнення, що, за оцінками правозахисників, є грубим порушенням міжнародного права та свідчить про глибоку кризу російської рекрутингової системи.

Деякі центрально-азійські ЗМІ повідомили, що трудовим мігранткам із країн Центральної Азії, які опинилися в російських тюрмах, пропонують поїхати на війну в Україну в обмін на звільнення. Якщо після початку повномасштабного вторгнення в Україну ув’язнених в російських тюрмах жінок з Центральної Азії опосередковано залучали до війни – змушували шити фуфайки та матраци для солдатів, – то тепер їм наполегливо пропонують поїхати в зону бойових дій як допоміжний персонал: санітарками, прачками, кухарками.

Голова правозахисного товариства «Езгулик» (Узбекистан) Абдурахмон Ташанов згадує звернення родичів ув’язнених, які б’ють на сполох. За словами А. Ташанова, з початку війни в Україні він отримує дедалі більше звернень від людей, які повідомляють про підкидання наркотиків їхнім родичам, що виїхали на заробітки до Росії. Затриманих із забороненими речовинами притягують до кримінальної відповідальності. Після винесення обвинувальних вироків мігрантів змушують умовляннями та погрозами підписувати контракти з міністерством оборони РФ та йти воювати.

Повідомлення про те, що Росія відправляє на війну жінок із в’язниць надходили з кінця 2022 року. Попри те, що Москва провела «часткову мобілізацію» та розгорнула вербувальну кампанію, обіцяючи високі виплати контрактникам, російська армія зіткнулася з нестачею людських ресурсів через високі втрати під час «м’ясних штурмів». Правозахисні групи повідомляли, що на фронт із колоній перекинули близько тисячі жінок, причому, безпосередньо на передову. Частина з них загинула, частина – повернулася додому після помилування.

Офіційний Ташкент намагається дотримуватися нейтралітету щодо війни в Україні та не виступає з критикою вторгнення або вербування в Росії громадян Узбекистану. Проте в Узбекистані, як і в Казахстані та Киргизстані порушені десятки справ щодо тих, хто воював в Україні. Частина найманців, які повернулися на батьківщину, постала перед судом і була засуджена до тюремних термінів, переважно до 5 років ув’язнення. Ще тисячі вихідців із країн азійського регіону продовжують воювати на боці РФ.

Коли Росія вербує ув’язнених жінок із країн Центральної Азії для участі у війні проти України, то це свідчить про серйозну нестачу людських ресурсів у російській армії та прагнення Москви компенсувати великі втрати. Використання ув’язнених жінок у такому форматі підкреслює намагання Кремля мобілізувати всі доступні групи населення для ведення війни. Це також демонструє деградацію кадрової політики російської армії, яка змушена звертатися до найбільш маргіналізованих груп.

Подібна практика порушує основоположні норми міжнародного права, зокрема Женевські конвенції, які забороняють залучення цивільного населення та вразливих груп до збройних конфліктів. Використання ув’язнених як військового або допоміжного персоналу може розглядатися як примусова мобілізація та воєнний злочин. Це створює прецедент, який може бути використаний для міжнародних судових процесів проти Росії.

Крім того, така практика підсилює аргументи правозахисних організацій щодо системного характеру порушень прав людини з боку Кремля.

Історія з вербуванням Росією ув’язнених жінок із країн Центральної Азії для участі у війні проти України підкреслює вразливість трудових мігранток із Центральної Азії, які потрапляють до російських в’язниць. Вони стають подвійними жертвами – спершу російської репресивної системи, а потім військової машини. Така ситуація демонструє, як Росія використовує соціально незахищені групи для досягнення своїх військових цілей. Це також підкреслює відсутність ефективного захисту з боку держав походження, які не можуть гарантувати безпеку своїм громадянкам за кордоном.

Реакція офіційного Ташкента, який зберігає нейтралітет і не критикує Росію, ускладнює міжнародну відповідь і надає Кремлю додатковий простір для зловживань. Водночас випадки судового переслідування найманців у країнах Центральної Азії свідчать про юридичну невизначеність та ризики для мігрантів.

Такі практики є елементом гібридної війни, яка поєднує військовий тиск із порушенням прав людини та міжнародного права. Правозахисні організації в самих країнах Центральної Азії, попри політичні ризики, фактично стають єдиним каналом комунікації між жертвами та міжнародними інституціями, документуючи випадки порушень.

Міжнародні правозахисні організації повинні вимагати негайного міжнародного розслідування фактів вербування ув’язнених жінок із Центральної Азії для участі у війні проти України, наполягати на кваліфікації таких дій як воєнних злочинів та порушень Женевських конвенцій, а також забезпечити системну підтримку постраждалих і їхніх родин.

Окремі російські ЗМІ й Телеграм-канали опублікували інформацію про те, що у 2025 році в Москві різко скоротився набір контрактників на війну в Україну. Всього з російської столиці на фронт вирушили 24,5 тисяч осіб, що на 25% менше, ніж у 2024 році.

Особливо помітний спад спостерігався в грудні, коли контракти уклали лише 879 осіб проти майже 2 тис. у 2024-му. Це найнижчий показник за весь час роботи з набору добровольців, хоча перешкод для відправки росіян на війну все менше: медичні вимоги знизили, скоротивши список хвороб, з якими не беруть на бойові дії, а обвинуваченим у злочинах ще в кінці 2024 року дозволили їхати на фронт прямо на стадії слідства.

Джерело в адміністрації глави Москви пояснило, що росіяни втомилися від війни, а ті, хто реально хотів піти на фронт, вже давно це зробили. «Йде всякий непотріб», – описав він ситуацію і навів приклад, де кандидат не впорався з типовою анкетою, не зміг відповісти на 17 питань з 25, а на співбесіді насилу формулював думки і не зміг назвати жодної мети участі в так званій спеціальній військовій операції. Контракт, втім, підписати це йому не завадило.

«У будь-якої війни є накопичувана втома, тому потік контрактників природним чином буде знижуватися», – каже представник московської мерії, прогнозуючи подальше зниження показників через «погіршення фінансової ситуації» в Росії. При цьому недобір у 2025 році зафіксований по всій території Росії.

Великі людські втрати у війні з Україною підірвали навіть ту обмежену мотивацію, на чому трималася російська контрактна система. Відсутність чітко сформульованих цілей так званої спеціальної військової операції робить жертви все більш безглуздими в очах потенційних новобранців.

Втома росіян від війни сьогодні стала не емоційною реакцією, а абсолютно раціональним висновком. Зниження потоку добровольців являє собою форму масової відмови росіян брати участь у безглуздій війні. Економічна криза в Росії, посилена війною та санкціями, руйнує колишнє сприйняття війни, в якій гроші компенсували ризик. Фінансові стимули перестають працювати на тлі інфляції та загальної нестабільності. Кремль більше не здатний отримати лояльність російських громадян у колишніх обсягах.

Для багатьох участь у війні вже не має шансу покращити життя, а є прискореним шляхом до загибелі без гарантій для сім'ї. Російська економічна реальність вже вступила у пряму суперечність із військовою пропагандою. Зниження вимог до здоров'я та правового статусу новобранців демонструє складний стан російської рекрутингової системи. Армія дедалі більше наповнюється людьми, викинутими на громадське узбіччя, а не мотивованими громадянами. Це прямий наслідок війни, яка, знищуючи людський капітал, не залишає простору для якісного відбору. Держава фактично визнає, що цінність людського життя знижується в міру продовження війни з її розмитими цілями.

Скорочення набору контрактників відбиває розуміння росіянами того, що війна призвела до міжнародної ізоляції, наслідки якої дедалі виразніше проявляються всередині Росії, лише посилює складне становище країни. Економічні санкції, втрата ринків і технологічна деградація стають у війні все менш раціональним вибором, і росіяни не готові жертвувати життям заради країни, відрізаної від світу і позбавленої виразного майбутнього. Провал військового набору став індикатором цього стратегічного глухого кута.

Війна стала результатом агресивних амбіцій, які не мають опори ні в суспільному запиті, ні в економічних можливостях нинішньої Росії. Ці амбіції втягнули країну у конфлікт, який підірвав її демографічний, економічний та соціальний фундамент. Провал планів щодо набору солдат став лише черговим симптомом виснаження Росії. Чим довше війна триває, тим ближче країна підходить до системного колапсу. Відмова людей йти воювати – це не прояв слабкості російського суспільства, а інстинкт самозбереження.

Фотоколаж  - Центр протидії дезінформації