Трибунал для путіна

Українcькі правозахисники та волонтери уже задокументували майже 10 тисяч злочинів рашистської армії.

Інтернет-ресурс «Верстка» опублікував матеріал про злочини російської армії щодо мирних українців та цивільної інфраструктури від початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.  

Цікаво, що сайт «Верстки» з’явився наприкінці квітня як відповідь на знищення путінізмом опозиційних медіа у росії. Проте за неповних 2 місяці «роскомнагляд» заблокував цей інформаційний ресурс на території рф.

ЗІФ подає україномовну версію статті та зазначає, що викладені нижче цифри не відображають усю повноту злочинів путінського режиму в Україні.

Безладні обстріли, вбивства, тортури – хто та як збирає свідчення про протиправні дії російських солдатів в Україні та чи притягнуть винуватих до відповідальності.

Від початку війни в Україні – 24 лютого 2022 року – правозахисні організації та волонтери задокументували майже 10 тисяч злочинів, за які найвище російське керівництво і звичайних військовослужбовців у майбутньому можуть покарати. «Верстка» поговорила з тими, хто шукає постраждалих і веде підрахунок цих злочинів.

Через 100 днів від початку війни в Україні російська влада продовжує заперечувати будь-які злочини, що скоїли її солдати. Але є ті, хто може заперечити. Сотні волонтерів, адвокатів та правозахисників України від 24 лютого об'єдналися у рух «Трибунал для Путіна».

Щодня вони виїжджають до звільнених від окупації фронтових районів для документування дій російської армії, в яких вбачаються ознаки злочинів за Римським статутом Міжнародного кримінального суду, а саме за статтями 7 та 8 - «Злочини проти людяності» та «Військові злочини».

Сьогодні члени руху зібрали по всій країні майже 10 тисяч свідчень можливих злочинів російських солдатів. Про них розповідали або постраждалі, або свідки. Даними за цими свідченнями також володіє «Верстка».

«У мене таке враження, що ми щодня гасимо тисячі пожеж, - каже учасниця руху, голова центру Громадянських свобод України, правозахисниця Олександра Матвійчук (на фото з FB). - Росія використовує військові злочини як метод ведення війни. Тому їх величезна кількість дуже різних, і вони продовжують відбуватися. Ми встигаємо лише фіксувати. Для цього ми використовуємо єдину методологію – скринінг. Це короткі описи подій, що дають нам розуміння того, що сталося».

На сьогодні найбільше свідчень зібрано про знищення чи пошкодження майна українських громадян – 3 170 повідомлень. Другі за частотою згадок – напади на цивільні об'єкти. Рух задокументував 2 395 таких випадків.

«Відбуваються навмисні атаки на цивільні об'єкти й об'єкти критичної цивільної інфраструктури, руйнування житлових будинків, шкіл і церков, атаки на шпиталі та медичний персонал», - розповідає Олександра Матвійчук.

За даними руху, удари по історичних пам'ятниках, будівлях лікарень і госпіталів, освітніх і релігійних споруд завдавали щонайменше 720 разів. Окрім того, задокументовано щонайменше 605 випадків застосування «невибіркової» зброї. Йдеться про удари системами «Смерчь», «Солнцепьок», «Буратіно», а також касетними бомбами. Крім того, три рази повідомлялося про застосування хімічної зброї, зокрема, фосфорних бомб.

Через руйнування сильно постраждала інфраструктура в населених пунктах. «Людей фактично залишили без опалення, води, світла та газу у лютому, - каже Матвійчук. - Вони топили сніг, щоби пити. Жителі міст ночують у підвалах, бо по їхніх будинках стріляють. Вони не можуть звернутися по медичну допомогу. Пригадуєте, як обстрілювали шпиталі? У місті створюється така ситуація, що люди просто не можуть вижити. При цьому виїхати нікому не дають.

Також «Трибунал для Путіна» задокументував щонайменше 432 випадки насильницьких викрадень мирних мешканців. Ще не менше 173 рази повідомлялося про умисні вбивства цивільних осіб. Ідеться як про зачистки із землі, так і про розстріли з безпілотників, свідками яких ставали цивільні особи.

Окрім того, за даними правозахисників, щонайменше 799 разів мешканці України ставали свідками загибелі цивільних осіб під час обстрілу. Ще 749 разів бачили, як люди зазнали поранень. Щонайменше 90 разів повідомлялося про умисне травмування мирних жителів. 54 рази опитані говорили про тортури та нелюдське поводження з цивільними та військовими особами. Як мінімум у трьох випадках ішлося про зґвалтування.

«Спочатку наша ініціатива не спеціалізувалася на зґвалтуваннях, – каже Олександра Матвійчук. - Більшість людей, які працюють із нами, не проходили спеціальної підготовки, щоб опитувати тих, хто пережив сексуальне насильство. Але все ж таки декілька кейсів задокументовано. Серед постраждалих жінка, один чоловік, який пережив групове зґвалтування, та один чоловік, який став свідком декількох випадків сексуального насильства над дитиною».

Рух задокументував 119 випадків знищення чи привласнення чужого майна у великих розмірах. Про розграбування міст і населених пунктів, включаючи ті, що захопили штурмом, повідомлялося 62 рази. Про мінування населених пунктів та об'єктів цивільної інфраструктури – як мінімум 80 разів. Про обстріл незахищених міст і сіл, де не було військових об'єктів, - щонайменше 81 раз.

Також у 28 випадках рух задокументовано напади на склади гуманітарної допомоги, гуманітарні конвої та коридори. Ще як мінімум 9 разів повідомлялося про перешкоджання гуманітарним місіям у доставці води, їжі і знищенні запасів. У 24 задокументованих випадках цивільних осіб використовували як живий щит.

«Суд іще скаже своє останнє слово. Але я назвала би те, що сталося терором, - каже Матвійчук. - Як я розумію, ціль цього терору – здолати опір через страждання цивільного населення, залякати людей настільки, щоби вони боялися протистояти. Як у тому страшному психологічному експерименті про вивчену безпорадність: собак били струмом так часто, що вони перестали боротися за своє життя, а просто скиглили і вмирали. Здається, що подібний експеримент російська армія намагається провести на мирних мешканцях України».

В 11 випадках після обстрілу населених пунктів повідомлялося про екологічні катастрофи. Сім разів члени руху документували масове та насильницьке вивезення людей на територію Росії. Шість разів повідомлялося про взяття заручників. Ще у п'яти випадках задокументували проведення примусової мобілізації на окупованих територіях.

Окрім того, «Трибунал для Путіна» зафіксував одне повідомлення про образливе і принизливе звернення, ще одне - про примус до праці на користь збройних сил Росії.

«У війни є не лише військовий та економічний вимір, але ще й інформаційний, - переконана Матвійчук. - Ідеться про роботу російської пропаганди, її заяви, такі як «України, як країни, не існує», «Україна, як нація, не має права на існування», «української мови немає». Також російська пропаганда провела знак рівності між словами «нацисти» й «українці». Все це лягає на благодатний ґрунт. Російський народ, на відміну від німецького, історичних уроків не вивчив. Натомість влада за допомогою пропаганди нав'язала людям свою версію історії країни і зробила з неї зброю».

Усього із 24 лютого рух задокументував 9 685 дій російської армії, в яких вбачаються ознаки злочинів за Римським статутом Міжнародного кримінального суду.

Надалі ці відомості «Трибунал для Путіна» планує передати на розслідування до Міжнародного кримінального суду. Крім того, рух виступає за створення міжнародного гібридного трибуналу над обвинуваченими.

На прохання редакції «Верстки» Олександра Матвійчук описала проблематику розслідування таких злочинів і залучення міжнародного співтовариства для завершення війни. Слова експертки наведено з мінімальним редагуванням.

«Суд – це не бог»

Чимало злочинів, що ми фіксуємо, розслідувати буде складно. По-перше, їх величезна кількість. Зараз ми їх просто документуємо, і ми не маємо можливості займатися аналізом та ідентифікацією учасників подій – їх дуже багато. Наша правова система не може стільки переварити.

Зараз Офіс Генерального прокурора говорить про 13 тисяч відкритих кримінальних проваджень. Якщо проводити доказовий судовий процес навіть заочно, то по всіх 13 тисячах потрібно провести всі необхідні слідчі дії щодо встановлення винних, зібрати докази для притягнення їх до відповідальності.

Що ж таке суд? Суд це не бог, суд не встановлює істину. Він встановлює лише доказову істину. Якщо ти маєш рацію, але не зміг надати докази, то ти програєш у змагальному процесі. То це працює в Україні. У нас кримінальний процес не інквізиційний, як у РФ, а змагальний.

Із 13 тисячами кримінальних проваджень не впоралися би навіть добре працюючі органи розслідування судової системи у будь-якій європейській країні. А у нас в Україні, вибачте, все ж таки ще нерозвинена демократія. До цього вторгнення до наших правоохоронних органів і судової системи була величезна кількість претензій, і ми працювали, щоби це виправити.

Друга складність – це те, що війна, як і раніше, триває, і нові злочини скоюють щодня. Проводити розслідування під час бойових дій – це дуже складно, бо у пріоритеті в такій ситуації – порятунок людей, допомога, щоби вони повернулися до норми після пережитого.

Третя складність – те, що деякі території окуповані, немає доступу до них. Величезна кількість інформації звідти надходить із запізненням. Ми бачимо тільки верхівку айсберга та не бачимо всього, що там діється.

Київщина – показовий приклад. Попри все, що там розповідали, ми не очікували, що побачимо трупи людей зі зв'язаними руками на вулицях та у дворах приватних будинків. До цього не можна бути готовим. Війна – це щось антилюдське.

«Вони не сховаються за Путіна»

Хтось, звичайно, скаже: «Для цього є Міжнародний кримінальний суд. Зараз приїдуть міжнародні прокурори, вони все розслідують». Вони справді вже приїхали і працюють. Прокурор Хан, міжнародний кримінальний суддя, сказав, що відправив сюди рекордну кількість працівників – аж 42 особи.

Але Міжнародний кримінальний суд ніколи не береться розслідувати всі міжнародні злочини, які скоєно. Вони концентрують увагу лише на декількох епізодах і намагаються розкрутити ланцюжок до вищого командування, політичних лідерів.

Їхня мета – знайти велику рибу. Не тих, хто вбивав людей своїми руками, а тих, хто зробив це можливим. Тому обвинуваченими у них стають лише командири чи президенти. Їм важливо, щоби за свої вчинки відповідали Путін, Шойгу, Сєчін, Патрушев та інші. Але постраждалій людині важливо, щоби ті, хто її ґвалтував, особисто постали перед судом, щоб і вони не залишилися безкарними.

Це також на користь правосуддя. Адже якщо ці люди залишаться безкарними, вони зрозуміють, що можна так чинити, що покарають не їх, а когось іншого. Але ж це вони скоїли злочини, вони відповідають за свої дії, за недотримання міжнародного кримінального права під час війни.

Візьмемо як приклад Вадима Шишимаріна (російський військовослужбовець, засуджений в Україні на довічний термін за вбивство мирного жителя, - прим. «Верстки»). У матеріалах про нього наводять цитати його рідних. Видно, що вони цілком нормально сприймають те, що сталося: мовляв, так, убив цивільного, але ж він солдат, він на війні. А ви думаєте, що солдати мають право вбивати цивільних осіб? Ви помиляєтесь.

Навіть під час війни кожен зобов'язаний дотримуватися міжнародного кримінального та гуманітарного права. Хочете ви цього чи ні, але вбивати цивільних не можна, навіть якщо дуже хочеться.

Те, що багато хто цього не розуміє, - одна із причин, чому ми стикаємося з такими жорстокими злочинами. Для нашого майбутнього важливо, щоби ті, хто їх здійснив, зазнали покарання. Щоби військовослужбовці знали, що вони не сховаються за Путіна. Він відповідатиме за те, що зробив він. А ти - за те, що зробив ти.

«Дайте зброю»

Війна рано чи пізно закінчиться. Звичайно, ми намагатимемося притягнути до відповідальності всіх винуватих, і це буде одним із важливих напрямків нашої роботи. Крім зруйнованої інфраструктури, життів, сімей, потрібно відновити віру людей у ​​те, що право існує, і в те, що право краще, ніж насильство.

Окрім того, треба буде щось зробити із міжнародною системою безпеки світу. Вона не працює. Зовсім не працює. Мало того, що вона не здатна запобігти війні, вона навіть не здатна під час війни надати допомогу.

Як зараз змусити росіян звільнити Вікторію Обідіну – незаконно затриманого військового медика? Після евакуації з «Азовсталі» її розлучили із чотирирічною донькою. До кого я маю звернутися? Хто має ухвалити рішення, яке Росія одразу ж виконає?

Коли мене запитують, що потрібне Україні, я, як юрист-правозахисник, говорю: «Дайте зброю». Я зараз змушена це говорити, тому що ми хочемо вижити. Я не можу махати Женевськими конвенціями перед дулом російського танка – він не зупиниться.

Уся ця система права придумана штучно, щоби зробити наші відносини цивілізованішими – і між людьми у країні, і на міжнародному рівні. І вона вся зараз не працює.

Тільки я не бачу, щоби міжнародні організації це розуміли. Мені здається, і ООН, і Рада Європи, і ОБСЄ всі кажуть: «Це все Путін, це все режим». А ви думаєте, що з вами все чудово, якщо ви нічого не можете зробити? Проблема не тільки в Росії. Проблема у світі, де наявна система дозволяє такій країні, як Росія, вчиняти злочини агресії.

Якщо міжнародна система не здатна зупинити такий режим, значить, щось треба робити з цією міжнародною системою, яка зараз лежить у руїнах, як Маріуполь. Вона була створена після Другої світової війни, щоби ситуація не повторилася. Але зараз вона повторюється у мене на очах.

Про все це варто міркувати, поки у вас є можливість «виключити» війну. Поки що ви далеко і можете просто закрити новини та піти займатися побутовими справами. У багатьох такої можливості вже нема. Коли ти, наприклад, у Маріуполі, ти не можеш вимкнути війну – вона довкола тебе. Перебуваючи в Києві, я дуже чітко зрозуміла, як це, коли ти не знаєш, чи наступного дня у тебе в місті будуть російські війська та чи прийдуть вони тебе вбивати.