Товариство «Маґурич» у Поморянах: українські та польські волонтери відновлюють спільну культурну спадщину

Політики шукають електоральні вигоди від агресивних заяв у сторону сусідніх держав, пропагуючи подеколи відкрито шовіністичні погляди. Творці та виконавці «ролей» у російській машині пропаганди докладають титанічних зусиль аби вбити черговий клин між польським та українським народом. Протистояння на векторі польських поховань в Україні та українських у Польщі ніяк не спадає. 

На цьому тлі діяльність на користь українсько-польського порозуміння, є насправді унікальною. Волонтери товариства «Маґурич», поляки та українці вчергове відновлюють спільну сакральну спадщину. У серпні в селищі Поморяни на Золочівщині, за фінансової підтримки державних органів Польщі та логістичного забезпечення органів місцевого самоврядування України, розпочався черговий волонтерський табір, що має на меті відреставрувати польські та українські надгробки на місцевому цвинтарі. Краще зрозуміти мотиви та наміри ініціаторів цього табору, нам допомагатиме доктор етнології, дослідниця культури ти звичаїв, Ольга Соляж.

Вітаю,  перше питання буде стосуватись того, що саме надихає Вас особисто, та Вашу організацію у доволі непростий період польсько-українських відносин до подальшої діяльності?

Товариство «Маґурич » у цьому році вже відзначає 33 рік праці. Тут вже не йдеться про потребу натхнення, це вже більше усталена система, якої ми дотримуємось, це стиль життя. Ідея «Маґурича», яка внесена у статут організації, що ми дбаємо про спадщину  і опікуємось цвинтарями, які не мають опікунів.

Тобто ми проводимо ремонтні роботи. Щодо напруженості у ситуаціях між Україною та Польщею, скажу що завжди можна шукати чинники  чи фактори, які могли б обмежити нашу діяльність. Натомість, на моє переконання, у ситуації, коли є певні негаразди та непорозуміння, слід ще більше акцентувати увагу на спадщині та на культурі. Оскільки саме спадщина обєднує, так як тут - у Поморянах, на українсько-польському цвинтарі, де фактично пів-на-пів поховані і українці і поляки. Поморяни будували як українці та і поляки, це спільна спадщина, яка для поляків є особливою, оскільки тут розташований замок Яна ІІІ Собєського, а також польський костел. Також тут збереглись дві прекрасні дерев’яні церкви. Тут також є кіркут, єврейське кладовище, яке на жаль абсолютно знищене, і яким також варто було б зайнятись та подбати про нього, відремонтувати.    

Ми до будь-якої території відносимось як до палімпсесту, тобто це є територія яку творили різні народи , різні культури та різні люди. І зараз ми живемо у  багатошаровому просторі, який складається з різноманітних пластів, що і творять автентичну оригінальність. Політика розділяє, історія розділює, а культура та спадщина це площини, які можуть наблизити народи один до одного.

Для прикладу, коли ми дивимось на пам’ятники на  цвинтарях, ми їх розглядаємо у кількох контекстах. З одного боку це слід історії, історична пам’ятка. З іншого боку, це пам’ятка мистецтва, доволі часто народного мистецтва. Бо такі пам’ятки творились як професійними міськими майстрами, так і народними майстрами-умільцями. А народне мистецтво це дуже цікавий прошарок мистецтва, значення якого на жаль в даний час недооцінене в Україні.

Актуальний проект «Маґурича» в Україні називається Ich? Nasze? Wspólne! - cmentarz, kamienny pamiętnik Pomorzan (Їх? Наше? Спільне! – цвинтар, кам’яний пам’ятник Поморян) бо тут на цвинтарі поховані самі ті особи, які творили Поморяни. Це спільна історія Польщі та України.

Маємо триваюче протистояння між українською та польською стороною у цвинтарних питаннях: руйнування українських цвинтарних пам’ятників в Польщі та заборона на проведення ексгумаційних робіт на польських похованнях в Україні. Проте Ваша діяльність виглядає доволі унікальною. Унікальною у тому, що Ви проводити свої заходи немовби у паралельному вимірі, не зважаючи на зовнішні чинники. Бо Ваші проекти спрямовані на ті цвинтарі, де поховані як поляки так і українці, ви не проводите розрізнення за етнічною чи релігійною ознакою. Така Ваша діяльність, відмежована від реалій та політики,  як вона оцінюється в Польщі, як складаються Ваші відносини із українськими органами місцевого самоврядування? Врешті, як оцінюють Вашу діяльність подібні профільні організації з обох боків кордону?

Насамперед зазначу, що «Маґурич» це аполітична організація, і від самого моменту реєстрації у статуті закріплено її аполітичність, і у цьому наша сила та перевага. Ми намагаємось максимально уникати будь-яких політичних контекстів, оскільки дуже добре усвідомлюємо, що політика може здебільшого роз’єднувати, аніж об’єднувати.

Натомість наша ціль це об’єднувати, адже мета товариства «Маґурич» це займатись ремонтом цвинтарів, придорожніх хрестів, чи інших сакральних об’єктів, які внаслідок різних історичних подій втратили своїх опікунів. Тому ми займаємось не лише українськими цвинтарями на  території Польщі, а також і єврейськими та німецькими. Ми також проводили ремонт польських цвинтарів поза межами Польщі. Проте ми не будемо проводити ремонт чи відновлення польських цвинтарів на території Польщі, оскільки є офіційні закріплені за ними державою організації чи відомства, які ними опікуються.

В свою чергу, ми їздили ремонтувати польські нагробки в Грузії, в Боснії та Герцеговині. Також відновлювали український цвинтар на території Польщі, який внаслідок примусових міграцій автохтонного населення цих території, втратив своїх опікунів.

Цвинтарі це історія цих земель, і дуже шкода нам, що вони поступово зникають та занепадають. Але в переважній більшості випадків їх руйнування та занепад є наслідком природного впливу, а не людського. Якщо говорити про ті, українські кладовища в Польщі, які ми відновлювали, то там в більшості не було умисних руйнувань чи вандалізму. Такі дії, мали місце в минулому переважно у стосунку до німецьких поховань на території Польщі, або ж у стосунку до єврейських поховань за часів фашистської окупації Польщі.  По відношенню до українських поховань, в переважній більшості йдеться про природний чинник їх руйнування та занепаду. Бо коли за цвинтарем немає належного догляду, виростають великі дерева, гілки яких при падінні можуть знищити об’єкти сакральної архітектури.

Щодо того, як відноситься польська влада до нашої діяльності. Повторюсь, наша аполітичність, не дає підстав для виникнення будь-яких конфліктів на політичному векторі. У кожного народу є невеликий прошарок громадсько активного населення, який має внутрішню потребу до творення чогось нового або відновлення забутого. На табори «Маґурича» приїжджають різні верстви населення, різних професій, віку та віросповідань: журналісти, лікарі, режисери і вчителі.

Здебільшого це люди із вищою освітою, поляки, які спадщину, для прикладу, українську в Польщі, сприймають не як чужу спадщину, а як спільну та свою у доброму розумінні. Вони також спокійно працюють як на українському, так і на єврейському чи німецькому цвинтарі, оскільки розглядають ці об’єкти, як цінні для польської культури артефакти спільної культури.

Не часто, але вдається нам проводити і акції, подібні до цієї у Поморянах. Ця акція фінансується з коштів Національного інституту польської культурної спадщини за кордоном POLONIKA.

Кошти були виділені нам на проект, в якому ми від самого початку записали, що будемо ремонтувати не лише польські надгробки, а й українські. Тобто ми чітко зазначили, що маємо намір відремонтувати 20 польських та 10 українських надгробків на цьому кладовищі.

Тобто апріорі було зазначено, що це буде не лише ремонт виключно польських надгробків. А одна із цілей цього заходу, це об’єднання українців та поляків. Ми також плануємо залучити місцеву владу до роботи із нами, а також очікуємо прибуття групи осіб із Польщі. Фактично наш табір розпочався тільки вчора, і одразу ж до нас прийшли  місцеві мешканці, приїхав голова сільської ради. Нам вже дуже сильно допомогли у плані логістики: привезли воду, пісок, дошки. Сьогодні мають нам привезти ще каміння. Також знаю про те, що парафіяльна рада з греко-католицької церкви також планує долучитись до нашого табору. Також сьогодні до нас прибудуть польські скаути (харцери) та інші знайомі волонтери.

На цьому цвинтарі ми плануємо перебувати до 24 серпня. Сподіваємось, що нам вдасться відновити всі заплановані до реновації надгробки. Вони різні за складністю ремонту. Ось, для прикладу, зараз ми працюємо із мармуровим надгробком польського священника.

Натомість вчора нам вдалось відкопати три плити на похованнях звичайних місцевих мешканців. Померли вони на початку 19 століття, а їх надгробки це дуже яскравий приклад народного мистецтва.

Часто ми не цінимо того культурного спільного надбання. Саме тому, польські харцери, які будуть тут працювати, займатимуться реновацією не тільки польських, а й українських сакральних об’єктів.

Такий підхід дійсно сприяє тому, аби народи, що проживають поруч розуміли, що історія не є чиєюсь виключною власністю. Адже жодна нація чи держава не мають права монополізувати історію та спадщину, дуже важливо аби молоде покоління це розуміло.

Дійсно на цвинтарі дуже легко показати особам різних національностей та віросповідань, те що ми всі існуємо у базовій системі загальнолюдських цінностей.  Правда у тому, і це насправді елементарна річ, яку ми на жаль не пам’ятаємо, що ми всі помремо. І в землю ми не забираємо ні статусу, ні грошей, ні національності. Це все набуті конструкції, а два метри під землею, абсолютно немає різниці чи ти поляк, чи ти єврей, чи ти українець. Не має значення твоє майно та твій попередній суспільний статус. Товариство «Маґурич» своїми проектами намагається звернути увагу до того що є найбільш цінним та вартісним - до людяності.

Зауважу, що Ваша робота дуже сильно сприяє тому, аби не дати можливості третій стороні маніпулювати чутливими історичними моментами. Адже ми бачимо спроби Росії на недіючих українських цвинтарях у Польщі створити нову «альтернативну» історію, спорудити там меморіали, які розділятимуть народи. Насправді Ваша праця сприяє тому, аби те, що сховала з плином часу природа від людського ока відновити і показати його дійсну суть, а не нав’язану окремими істориками версію. Вдячні Вам за те, що товариство «Маґурич» виступає своєрідним мостом між польськими та українськими владними органами та інституціями. Адже як Ви зазначили вище з польської сторони проект фінансується державною установою, з українського боку є активна підтримка органів місцевого самоврядування. Натомість цікавить питання, чи відчуває товариство «Маґурич» чи його члени, спротив з боку проросійських чи радикальноналаштованих організацій?

На щастя такого спротиву не відчуваємо, ймовірно через формат діяльності товариства. Ми не надто афішуємо та рекламуємо свої заходи. Натомість ЗМІ завжди полюбляють сенсації, і тому показувати такі заходи як наші, які не є по суті конфліктними чи резонансними не є подеколи цікаво для медіа.

Натомість наш проект чітко показує те, що співпраця між українською та польською стороною не припиняється. Тобто, та співпраця на нижчому рівні між окремими людьми, організаціями, вона існує завжди. І вона мало залежить від політичних заяв з обох сторін кордону.

Часто в Польщі нас запитують, чи потрібно нам, проводячи ремонт кладовищ в України, спілкуватись із В. Вятровичем. Проте ми пояснюємо, що відновлюючи могилу поляка чи українця, нам не потрібно дозволів. Ми не працюємо, із так званими, конфліктними історичними елементами, і тому немає потреб в узгодженні заходів з Інститутом національної пам’яті України.

Натомість, в разі проведення робіт на території Польщі, пов’язаних з культурними пам’ятками, що внесені до реєстру історичних пам’ятників, звичайно ж нам потрібно мати відповідні дозволи та відповідні узгодження проектних робіт. Тут питання у якісному відновленні пам’яток, адже ми не приїжджаємо лише із фарбою, аби провести звичайне фарбування об’єкту.

Кожен пам’ятник, який ми реставруємо, нам доводиться розкладати на елементи та збирати наново. Очистка проводиться і механічним і хімічним шляхом, при якій використовуємо професійні препарати. Ми дуже переживаємо за те, аби наша робота була професійною.

У Польщі в середовищі реставраторів «Маґурич» має дуже хороші відгуки та славу. Адже попри те, що ми проводимо професійну реставрацію, ми проводимо її руками волонтерів, що максимально здешевлює процес та кінцеву вартість робіт. Адже кошти, які виділяють нам, ми витрачаємо суто на функціонування табору, ніхто не бере коштів за роботу. Живемо ми також тут на цвинтарі, ночуємо у причепі від авто.

Повертаючись до питання про спротив з боку сторонніх осіб, зауважу, що дійсно ведеться інформаційна війна і по-різному можна маніпулювати інформацією. Можна речі, які сприяють поєднанню, нищити та плюндрувати, сіяти ворожнечу. 

Очевидно, що діяльність товариства «Маґурич » може бути певною мірою загрозливою для певних сил, проте той факт, що ми активно не рекламуємо та не афішуємо нашу діяльність, ймовірно стримує їх від відкритого спротиву.

Проте є дуже багато прикладів в історії, які на жаль ми не пам’ятаємо. Як для прикладу, Миньковецька держава, унікальне державне утворення на Хмельниччині. Це територія без кріпосного права, з власною конституцією, розвинутими ремеслами, промисловістю і навіть грішми. Створив цю «державу» неординарний і ексцентричний польський граф Ігнацій Сцібор-Мархоцький. Про нього можна багато прочитати зараз в мережі. Цей польський шляхтич звільнив селян з кріпосного права і дав їм волю у 1804 році, задовго до того, як це зробили у Австрії (1848 рік) чи Росії (1861 рік). Він навчив їх ремеслам та обробітку земель. Сам граф був романтиком, філософом, писав вірші й музику, був шанувальником античної культури. І  до цього часу в цих краях його пам’ятають як доброго польського графа, який зробив для українців багато добра, і це довго пам’ятатимуть! 

Тому ще раз зазначу, що співробітництво на рівні простих людей, це дуже важливий елемент, який значно ускладнює третім силам можливості до сіяння ворожнечі між українським та польським народами. Саме тому запрошую всіх бажаючих долучитись до роботи нашого волонтерського табору. «Маґурич» працюватиме у Поморянах до 24 серпня. Деталі участі та умови проживання і побуту можете уточнити за контактним телефоном +380 97 365 5193.