Тиждень великого наступу. Короткі підсумки настроїв в РФ

1. Мовчання Путіна дорого йому обійдеться. Потім. Але про це окремо треба багато писати. Головний зсув цього тижня – росіяни відкрито в коментах починають писати про нього негатив. І тригером став не наш наступ, а привітання Карла ІІІ з приходом на престол (найпристойніше: «Ти б іще Гітлера привітав»).

2. Приблизно третина пропагандистів закрила свої телеграми та ютьюби для коментування. Вони не встигають чистити коменти. І це далеко не наші коменти. Хоча нам варто навалюватися.

3. Як би це дивно не звучало, але в ці дні в Росії створюється опозиція із крайніх націоналістів, де перші скрипки хочуть грати Сімоньян та Соловйов (етнічні неросіяни, між іншим). Якщо бути більш точним: створюється прообраз цієї опозиції, яка зараз об‘єднана спільними ворогами: Шойгу та Герасимовим. Взагалі ця протоопозиція дуже строката і різномастна: від фашистів по типу Прілєпіна, які недолюблюють Путіна, але бояться про це сказати, до пропутінських Кадирова та Соловйова. Крім спільного ворога їх об‘єднує одна єдина річ: вони відчувають важливість нинішнього моменту: зараз або ніколи. На хвилі ультранаціоналізму вони хочуть зайти в вищу лігу російської політики й отримати статус системної парламентської опозиції. Важливо: це не однодумці в політичному сенсі цього слова, вони часто ненавидять один одного. Але зараз вони вперше відчули смак крові. Ще дуже бояться, чекають відповіді Кремля. Але завдяки нашим ЗСУ вони пробивають броню мовчання в РФ. І вони стоять в одному кроці від прямої критики Путіна. Цей крок можна пройти за день, а може й ніколи.

4. Кремль мовчить у надії на те, що «публіка дура» і проковтне все (якось все розсмокчеться). Але це не головна причина мовчання: головна в тому, що нема чого сказати. Говорити хоч частину правди вони не можуть (вони не знайшли жодного аргументу). Можна або мовчати або брехати. Вирішили мовчати про Харків і розповідати про міфічні перемоги на півдні. Простіше кажучи, у них немає «плану Б».

5. Еліти зараз розгублені. Але, якщо буде застабілізовано лінію фронту, вони швидко оговтаються. Це дуже важливо, бо ми (люди) мислимо сьогоднішнім днем, тоді як державні піармашини мислять, як мінімум, плюс 3–6 місяців. Тому режим поки ще не потік. Він просто почав підтікати.

6. Головний інформаційний здобуток нашого великого військового прориву – великі маси росіян зрозуміли, що їм брешуть. І брешуть не просто так (вони знають, що їм увесь час брешуть), а брешуть від безсилля. Путін показав себе слабким. І тому в нього є два варіанти: або щось робити на війні або закручувати гайки. Я сподіваюся на друге.

7. Я завжди вважав і вважаю, що Росію розвалять самі росіяни. Тому, хочу вірити, що нинішній політичний сплеск націоналістів призведе до їхньої радикалізації проти влади, і вони проб’ють остаточно стіну мовчання. І саме вони оголосять «Гласність», яку так боїться російський режим.

І наостанок. Нам усе ще треба жити в режимі марафону.

Вадим Денисенко, Український інститут майбутнього (сторінка у FB)