Тернистий шлях до ЄС: підводні течії блокади польсько-українського кордону

Блокада українського кордону поляками, яка тривала понад місяць, стала серйозним випробуванням для держави. А також сприяла суттєвому охолодженню україно-польських стосунків. Її збитки для України вимірюються мільярдами гривень. За оцінками Мінфіну, економічні втрати можуть сягнути 1% ВВП. Бюджет України втратив понад 9 млрд гривень через ненадходження митних платежів. Постраждав не лише бізнес. У заручниках певною опинилися і наші військові. Адже блокада порушила логістику постачань. А блокувальники виявилися не надто принциповими у питанні дотримання обіцянки не перепиняти вантажі військового та гуманітарного призначення.

Ця недружня до України акція формально була зумовлена нібито суто економічними факторами: конкуренцією з боку українських перевізників і побоюваннями польського бізнесу за власне майбутнє. Вимога організаторів блокади проста: припинити дію транспортного безвізу для України. Але насправді справжні мотиви та наслідки блокади українського кордону виходять далеко за межі економіки. І без політики тут не обійшлося. До блокування причетна партія «Конфедерація», відома своєю антиукраїнською риторикою. Обличчям протесту є лідер люблінського відділення партії Рафал Меклер – власником транспортної компанії, який відзначився низкою суперечливих та неправдивих заяв.

Хоча негативні наслідки для України дуже відчутні, не варто перебільшувати масштаби акції. До блокади українських перевізників насправді була причетна лише невелика група представників польського бізнесу. Проблема у тому, що ця незначна група зуміла взяти у заручники усі пункти пропуску разом з тисячами українських водіїв. І диктувала свої умови власному уряду та Україні. Учасники блокади поводилися настільки самовпевнено, що частково перебрали на себе поліційні функції та здійснювали огляд українських вантажівок, на власний розсуд визначаючи, кого можна пропускати, а кого ні. Здається, що на польсько-українському кордоні держава тимчасово припинила своє існування і делегувала повноту влади приватним особам.

Очевидно, що польські блокувальники були частково натхнені прикладом свого уряду. Адже Варшава цього року вже вводила заборону на експорт української агропродукції, зокрема зернових. Не будемо зараз розбиратися у підставах такого кроку і яка сторона спровокувала кризу у відносинах. Але приклад польського уряду виявився заразним для деяких місцевих громадських діячів та політиків. Якщо влада дозволяє собі застосовувати механізми блокади української сільськогосподарської продукції під приводом захисту фермерів, то чому тоді представники інших секторів польської економіки не можуть вдатися до аналогічних дій? Привід дуже простий і благородний – захистити польський бізнес від українських конкурентів. Однак, чи дійсно українські перевізники аж настільки загрожують польським?

Українські логісти стверджують: до початку війни в Україні було зареєстровано до 50 тисяч фур. У Польщі ж їх налічується близько 1 мільйона. Польським перевізникам належить до 20% ринку перевезень у ЄС. Тоді як українські займають лише 1%. На такому фоні говорити про те, що українські перевізники можуть завдати серйозної шкоди польському бізнесу виглядає недоречним і маніпулятивним.

Відвертий подив також викликає млява і інертна реакція польської та української влади на події, які відбувалися на польсько-українському кордоні. Уряд Матеуша Моравецького доживав останні дні. Тож його можна десь зрозуміти. Але було очевидно, що офіційна Варшава відсторонилася від проблеми. Якісь переговори з перевізниками проводилися, однак без особливого ефекту. Так само пасивно поводилася українська влада. На відміну від емоційних перепалок у часи зернової блокади, ми не побачили гучних заяв з боку членів Кабміну чи президента Зеленського. Навпаки, глава держави 25 листопада дав дуже спокійний коментар, в якому пов’язав блокаду кордону з політичними процесами у самій Польщі. І висловив сподівання, що все налагодиться.

Більш жорстку реакцію ми побачили лише від депутатів Європарламенту. 9 грудня вони звернулися до президента Польщі Анджея Дуди з проханням вжити необхідних заходів для припинення блокади. Автори звернення вказують, що дії польських перевізників нагадують іншу блокаду, яку здійснила країна-агресор, закривши вільний доступ до українських портів Чорного моря. «Блокада польсько-українського кордону схожа на російську, і невчасні кроки польського уряду для її припинення ганьблять людей у всьому ЄС, включаючи Польщу. Як члени Європарламенту, ми не можемо мовчки стояти осторонь, коли одна з найважливіших цінностей ЄС, якою є солідарність з Україною, є порушеною», - зазначено у зверненні депутатів Європарламенту.

За умов, коли польський і український політикум продемонстрували нездатність оперативно розв’язати проблему, ініціативу перехопили представники бізнесу. 7 грудня Союз підприємців і роботодавців (ZPP) Польщі та Федерація роботодавців України (ФРУ) створили діалоговий майданчик для досягнення компромісу щодо розблокування польсько-українського кордону та звернулися цією ініціативою до урядів двох країн та президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн.

Нарешті, 11 грудня стало відомо, що блокада кордону, яка тривала більше місяця, згортається. Спершу відкрили найбільший пункт пропуску Ягодин – Дорогуськ. Віцепрем’єр з відновлення - міністр розвитку громад, територій та інфраструктури Олександр Кубраков запевнив, що кордон має бути розблокованим повністю, а подальші блокування не повинні допускатися.

На цьому, здавалося б, інцидент можна вважати вичерпаним. Але це помилкове враження. У чому головна небезпека таких акцій? Це поганий прецедент, який може повторитися не раз. Він уже повторюється. Бо приклад із польських блокувальників беруть словацькі й угорські. Але що буде, коли Україні доведеться вступати у ЄС і погоджувати усі нюанси митної політики, правила експорту та імпорту? Враховуючи значний аграрний потенціал України, перспектива появи на європейських ринках продукції нашого агропромислового комплексу може викликати нову хвилю протестів. І не лише польських фермерів. Восени побоювання через можливий наплив продуктів з України вже висловлювали фермери Франції. Їх непокоїв український цукор та українська курятина. На цих настроях можуть вдало зіграти антиукраїнські сили. Мовляв, вступ України до Європейського Союзу загрожує місцевому агробізнесу. Значить, потрібно виходити на акції протесту, тиснути на політиків.

У разі членства в ЄС Україна, за даними видання Financial Times, могла б претендувати на 186 млрд євро з європейського бюджету впродовж семи років. Але це означає, що країни, які до того отримували фінансування, більше його не отримають. Або ж отримають у меншому обсязі. За інформацією журналістів, мова йде про зменшення дотацій для фермерів нинішніх країн-членів ЄС на 20%. Дещо інші цифри у дослідників Німецького економічного інституту. Там припускають, що Україна отримає від ЄС від 130 до 190 млрд євро. У разі вступу до Євросоюзу на Україну буде спрямовано до 17% бюджету блоку. Звичайно, це обов’язково викличе багато питань. І на них спекулюватимуть євроскептики.

Усі країни колишнього «соціалістичного табору», які вступили до Євросоюзу, пройшли складний етап перемовин. Мета – досягнути особливих умов для конкретних секторів промисловості чи сільського господарства. Це могли бути поступки у сфері шкідливих викидів, квоти на певні види товарів, пільги, періоди адаптації, До прикладу, Польща підійшла до питання вступу у Євросоюз дуже прагматично і системно. Було багато років переговорів. Польські фермери побоювалися, що будуть знищені конкурентами з інших держав Європи і виходили на протести. Польській владі потрібно було шукати компроміси і насамперед врахувати думку фермерів. І їй загалом вдалося це зробити.

Розмір субсидій для сільгоспвиробників підняли з 25 до 40%. Певний час діяли квоти на окремі види продукції. Також, що особливо важливо, з моменту вступу Польщі до ЄС (1 травня 2004 року) країна отримала з європейських фондів 235 млрд євро, з яких 74% пішло на розвиток сільського господарства. Завдяки інвестиціям Польща перетворилася на лідера з переробки молока, м’яса, фруктів та овочів. Багато підприємств модернізувалися. Суттєво покращилася інфраструктура. А рівень ВВП у XXI столітті невпинно зростав усі роки, за винятком 2020-го, коли світ накрила пандемія коронавірусу.

Україні варто брати приклад з Польщі у принциповості і вмінні відстоювати національні та економічні інтереси. У тому числі при обговоренні умов вступу до ЄС з метою модернізації українського промислового, інфраструктурного та аграрного потенціалу. На жаль, українська влада часто не демонструє видатних дипломатичних здібностей. Що може обернутися економічними та іншими втратами на шляху до ЄС.

(Перше фото – AFP/EAST NEWS).

 Петро Герасименко, журналіст, аналітик, піар-технолог