Тема звільнення Придністров’я: чи потрібно це Україні?

Усі про Байдена, а я хочу прокоментувати трохи іншу новину, з якої ліплять «велику перемогу» (ТМ). «Придністров'я необхідно демілітаризувати», - прем'єр-міністр Молдови. Я взагалі про обережний оптимізм, але більшість того, що я прочитав по цій темі – маячня.

Окремі блогери встигли написати, що ось-ось ЗСУ на прохання Молдови «демілітаризують» ПМР. Найбільш сміливі – як Борислав Береза – вже ділять майно військових складів у Ковбасній. Де, начебто, зберігається до 22 тисяч тонн боєприпасів.

Розпочнемо з того, що сказав Дорін Речан (прем'єр-міністр Молдови).

 - Ми маємо домогтися однієї фундаментальної речі – демілітаризації. Після цього настає все інше, і дуже важлива економічна та соціальна інтеграція наших громадян, які там перебувають, але на першому місці – демілітаризація. Це залежить від багатьох речей, але в якийсь момент це буде вирішено.

Далі про те, що «Ми перебуваємо в періоді геополітичних тектонічних рухів, і в цих умовах, я впевнений, усі розуміють, що це необхідно зробити». Ну і про те, що не можна ігнорувати небезпеку з боку Росії, коли вона об'єктивно існує. Жодних термінів. Жодної згадки України. Цей намір позначено у програмі діяльності уряду. Все.

Чому цього не буде «завтра»?

1. Суспільство РМ не готове до війни. І політики у РМ це враховують. Та й вони самі не готові до прямого зіткнення. Громадська думка Молдови не налаштована на втручання третіх держав та втягування РМ у відкриту війну. Суспільні настрої РМ – уникнути війни, а не стати її частиною. А знищення ЗСУ російських та проросійських сил у ПМР при схваленні уряду зробить Молдову об’єктом для російських терористичних атак. І так, її територію доведеться захищати силам ППО України.

2. Нема міжнародного консенсусу. Нам для втручання потрібні схвалення Вашингтону, Бухаресту та НАТО загалом. Про це мови немає поки що.

3. Україна не має легітимності самостійно вирішувати такі питання. Суверенітет інших країн для нас священний.

Так, ніякої демілітаризації ПМР ЗСУ не буде. Як мінімум – у середньотерміновій перспективі. І навіть якщо РФ прямо завтра почне розвалюватися на шматки, наше втручання можливе тільки у спільній миротворчій місії. Зі США, Румунією, НАТО.

Тепер про те, чому нам особливо нема чого шукати у Придністров'ї. І про снаряди, і про інші складові тієї «республіки».

Так уже сталося, що ваш покірний слуга мав змогу вивчати економіку і специфіку роботи ПМР, коли ми з колегами вирішували завдання блокування нелегального експорту українського лому чорних металів на комбінат, який працює в ПМР на російському газі. Так би мовити, стратегічний об'єкт економіки «республіки». Там усе настільки специфічно корумповане, що – я в цьому впевнений – ніяких складів у Колбасному вже давно немає. Продане, розпиляне, вкрадене. Бо крім корупції треба розуміти, що російський «контингент» у ПМР – це не росіяни, це переважно найняті на роботу місцеві, які несуть доволі специфічну «службу», переважно заробляючи контрабандою. В тому числі – контрабандою з Колбасного. І займаються цим вони вже приблизно 30 років.

Окрім того, росіянам важко забезпечити боєздатність своїх сил у ПМР, бо суходолом шлях заблоковано, повітрям – також. Тільки якщо вони прорили тунель під Україною (навряд). Тому загрозу звідти, крім можливих «нальотів», не треба переоцінювати.

А, і, до речі, про аргумент «ми ж вивільнимо свої сили, які можуть воювати на Сході». Це маячня і нерозуміння специфіки таких операцій. У мене до авторів цього аргументу два питання:

1. Хто буде забезпечувати правопорядок у самій ПМР, де цілком можливий спротив українським і молдовським силам? Очевидно, теж ЗСУ. Бо у РМ нема таких сил наразі. З цього випливає друге запитання:

2. Для чого потрібно менше людей – охороняти кордон від зазіхань з ПМР чи підтримувати воєнно-поліцейську місію на території ПМР, адже Молдова самостійно її забезпечити не здатна?

Тож «вирішуючи проблему ПМР», ми не стільки себе позбавимо складнощів, скільки вигадаємо собі нові. Нам це не треба.

Дякую за увагу!

Юрій Богданов, телеграм-канал

Ілюстрація limesonline.com