Свобода Білорусі як умова безпеки України: підсумки варшавської конференції

Конференція «Нова Білорусь» 2026, що пройшла у Варшаві на початку серпня стала не просто щорічним зібранням демократичних сил, а моментом стратегічного осмислення:  ухвалені резолюції пропонують чіткий алгоритм дій щодо внутрішньої і зовнішньої політики демократичних сил.

Два дні дискусій, які чітко регламентувалися та модерувались, проте тексти дев’яти резолюцій були написані заздалегідь. Зокрема, було оголошено про запуск кампанії «Post-Lukashenka Belarus» і посилення співпраці з Україною. Загалом можна стверджувати, що білоруські демократичні сили перестали чекати «вікна можливостей» і почали його активно готувати.

Світлана Тихановська черговий раз наголосила, що зміни — питання часу. Режим слабшає, російська підтримка стає дорожчою, а суспільство, яке пройшло через 2020 рік, уже ніколи не повернеться до стану «до».

Основні сценарії розвитку ситуації в Білорусі на 2026–2027 роки, які прозвучали прямо чи між рядками, можна звести до трьох найбільш імовірних.

Перший — збереження статус-кво з подальшою мілітаризацією та глибшою інтеграцією з Росією. У цьому випадку територія країни залишається плацдармом, з якого можливі нові удари чи провокації. Для України це означає постійну загрозу з півночі, необхідність утримувати значні сили на білоруському напрямку і ризик ескалації. Для регіону — посилення тиску на Польщу, Литву, Латвію через гібридні інструменти.

Другий сценарій — раптове «вікно» через кризу режиму: економічний колапс через санкції та проблеми Росії, розкол еліт або природні причини. Саме до цього сценарію демократичні сили готуються найактивніше — через плани перших 180 днів після падіння режиму, відновлення законності, проведення вільних виборів і виведення країни з-під російського контролю.

Третій — контрольований транзит за участі частини номенклатури під зовнішнім тиском. Усі три сценарії прямо впливають на безпеку України: чим швидше Білорусь вийде з-під повного російського домінування, тим меншим буде ризик другого фронту і тим стабільнішим стане східний фланг НАТО.

російська федерація сьогодні найактивніше застосовує щодо Білорусі та сусідніх держав кілька гібридних інструментів. Найнебезпечніші для України — використання території як військового плацдарму (розміщення тактичної ядерної зброї, ракетних комплексів, логістичних вузлів, спільних навчань і потенційних баз), міграційний тиск на кордони ЄС і НАТО, інформаційно-пропагандистські операції, спрямовані на розмивання різниці між білоруським народом і режимом, а також економічна залежність, яка дозволяє кремлю диктувати політику.

Найбільшу безпосередню загрозу становить саме військова інфраструктура: вона дозволяє Росії швидко нарощувати тиск без оголошення повномасштабної війни з боку Мінська. Демократичні сили неодноразово фіксували ці процеси і передавали відповідні аналітичні матеріали українським і західним партнерам.

Роль демократичних сил Білорусі у протидії використанню території країни росією є подвійною. По-перше, це міжнародна адвокація: збір доказів співучасті режиму в агресії, підтримка розслідувань Міжнародного кримінального суду та Спеціального трибуналу щодо злочину агресії, вимога персональної відповідальності вищого керівництва.

По-друге, це практична робота — підтримка білоруських добровольців, які воюють на боці України, допомога ветеранам і родинам, протидія наративам, які змішують народ і режим. Демократичні сили не мають збройних формувань всередині країни, але мають легітимність, міжнародне визнання частини партнерів і здатність пропонувати альтернативу. Їхня головна зброя — суб’єктність: показати, що Білорусь — це не продовження росії, а потенційний європейський сусід, зацікавлений у безпеці регіону.

Чи пропонує опозиція реальний план усунення російського військового впливу? Так. Він є невід’ємною частиною стратегії демократичного переходу. Будь-яка легітимна зміна влади передбачає: негайне припинення використання території для агресії, виведення іноземних військ і озброєнь (включаючи ядерні), денонсацію угод, що обмежують суверенітет, і повернення до політики нейтралітету чи європейської інтеграції. Це не гасла, а умови, які демократичні сили вже зараз прописують у резолюціях і перехідних документах. Без виведення російської військової присутності жодна зміна влади не буде стійкою.

Зміна влади буде не миттєвим «штурмом», а підготовленим процесом. Тихановська прямо говорила: ми не знаємо, чи це будуть природні причини, розкол у системі чи щось непередбачуване. Але ми маємо бути готові. Головне — уникнути хаосу, відновити законність, провести вільні вибори, гарантувати безпеку і вивести країну з російської орбіти. Обговорювалися і механізми переговорів з частиною номенклатури за посередництва ЄС — не як капітуляція, а як інструмент мінімізації насильства і швидкого переходу.

До слово,  в кулуарах можна було почути, що реальний зв’язок з білорусами в Білорусі мінімальний, а жодних непублічних контактів з режимом або оточенням Лукашенка немає.

1. Інституційний: розвиток міжвідомчих робочих груп, легалізація статусу білорусів в Україні, підтримка Місії демократичних сил у Києві;
2. Безпековий: обмін розвідувальною та аналітичною інформацією щодо мілітаризації, спільна робота над механізмами відповідальності режиму, координація щодо добровольців;
3. Політичний: синхронізація позицій щодо санкцій, підтримка європейської перспективи для демократичної Білорусі, включення білоруського питання в регіональні формати безпеки;
4. Суспільний: підтримка незалежних медіа, культури, освіти, які зберігають білоруську ідентичність і протидіють російській асиміляції.

Конференція 2026 року проговорила просту, але важливу істину: свобода Білорусі і безпека України — це дві сторони однієї медалі. Поки територія країни залишається під повним або частковим російським контролем, загроза для України і регіону не зникне. Тому підготовка до «вікна можливостей», зміцнення суб’єктності демократичних сил і глибока практична співпраця з Україною та Європою — не опція, а необхідність. Робота триває.

Варто підкреслити, що серед офіційних учасників конференції єдиним іноземним представником був Ярослав Чорногор — посол України з особливих доручень, який опікується питаннями демократичних трансформацій і взаємодії з демократичними силами та національними рухами недружніх країн. На питання щодо ефективності взаємодії між демократичними силами Білорусі та польської дискусії щодо можливості зміни політики Варшави щодо Мінська він зазначив, що на Заході не завжди розуміють фактичний стан війни в Україні та постійних обстрілів, але подібні конференції важливі саме як майданчики комунікації. Ярослав Чорногор також підкреслив, що між Польщею та Білоруссю і між Білоруссю та Україною існують дипломатичні відносини, і комунікація існує, але їхня швидкість і ефективність зараз низькі, особливо з огляду на те, що росія є агресором.

Автор - Євгеній Білоножко, власний кореспондент ІА «Західний інформаційний фронт» у Польщі

Фото - Світлана Тихановська на конференції «Нова Білорусь». Варшава, Польща. 8 серпня 2026 р./«Белсат»