Страх еліт перед чистками і падіння рубля попри дорогу нафту - огляд політики росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Внутрішня стабільність росії остаточно похитнулася. Символом цього став демарш відомого путінського пропагандиста Іллі Ремесла: після того, як він публічно назвав Путіна «воєнним злочинцем», його миттєво госпіталізували до психіатричної лікарні. Цей інцидент викрив глибокий страх російських еліт перед внутрішніми чистками на тлі порожнього бюджету. До того ж попри дорогу нафту, російська економіка продовжує падати, а на міжнародній арені москва змушена виправдовуватися перед країнами Африки за масове вербування їхніх громадян на війну проти України - в рамках Програми російських і білоруських студій експерти  Антон Оксентюк, Михайло Сінаюк та Ярослав Чорногор представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Аналіз ситуації навколо відкритого демаршу Іллі Ремесло

Березень 2026 року запам’ятається через раптовий і гротескний демарш одного з найбільш відданих «псів режиму» — юриста-доносчика Іллі Ремесло. Людина, яка роками була медійним та юридичним тараном Адміністрації Президента рф у боротьбі з Олексієм Навальним та ФБК, несподівано вибухнула серією радикальних антивоєнних постів, назвавши Владіміра Путіна «воєнним злочинцем і злодієм». Проте детальний аналіз подій навколо цього «прозріння» свідчить не про раптове народження совісті, а про глибоку системну ерозію, де страх перед внутрішньою зачисткою змушує вчорашніх лоялістів шукати порятунку в психіатричних лікарнях.

Фундаментом для демаршу Ремесла став масштабний фіскальний канібалізм, що охопив кремль на початку 2026 року. Після катастрофічного падіння нафтогазових доходів у січні-лютому на 47% та вимушеного 10-відсоткового секвестру бюджету, силові структури (зокрема Міноборони та ФСБ) розпочали «полювання на відьм» всередині самої влади. Об’єктом атаки стали гігантські піар-бюджети, які роками освоювали куратори внутрішньої політики.

За даними розслідувань, Ремесло опинився в епіцентрі дослідчої перевірки у справі Олександра Малькевича та пітерського Центру управління регіоном (ЦУР). Йшлося про розкрадання десятків мільйонів рублів, виділених на пропаганду. Усвідомивши, що колишній «дах» з боку Старої площі більше не захищає від військової контррозвідки, Ремесло вдався до відчайдушного кроку: спроби перетворити кримінальне переслідування за корупцію на політичне переслідування за переконання.

Тексти Ремесла про «мільйонні жертви», «м’ясні штурми» та «тупикову війну» були написані професійною мовою маніпулятора, який точно знає больові точки суспільства. Він апелював до розчарованих патріотів, обурених блокуванням Telegram (яке намічене на 1 квітня 2026 року) та запровадженням сурогатного месенджера «Макс». Проте ця «цифрова революція» одного юриста завершилася миттєво і максимально принизливо. Замість героїчного арешту чи камери в СІЗО, система обрала шлях каральної медицини 2.0. Госпіталізація Ремесла до психіатричної лікарні №3 імені Скворцова-Степанова в Санкт-Петербурзі стала ідеальним фіналом для кремля. Діагноз «сумеречного состояния души» автоматично анулював політичну вагу його звинувачень, перетворивши «жертву режиму» на чергового «міського божевільного» на кшталт шамана Габишева.

Кейс Ремесла, якого публіцисти влучно порівняли з бухгалтером Берлагою із «Золотого теляти», оголив критичну вразливість російської вертикалі. По-перше, він продемонстрував повну відсутність ідеологічного фундаменту в Z-спільноті. Колеги Ремесла по цеху, як-от Олександр Картавих чи Маргарита Симоньян, миттєво з’їли свого соратника, маргіналізуючи його через висміювання та діагноз «дурки». Це підтверджує тезу про «ефект флюгера»: нинішні пропагандисти не мають переконань, вони лише ретранслюють темники в обмін на імунітет. Як тільки імунітет зникає, вони готові за ніч перетворитися на запеклих опозиціонерів, а система — так само швидко оголосити їх божевільними.

По-друге, цей інцидент став лакмусовим папірцем реального розколу еліт. Хоча версія про «змову партії заморозки» (ФСБ + Чемезов + Кірієнко) виглядає дещо оптимістичною, не можна ігнорувати той факт, що Ремесло встиг озвучити тези, які домінують у кулуарах: втома від безкінечної війни, санкційні збитки в трильйони доларів та невдоволення особисто постаттю 74-річного диктатора. Те, що Ремесло вивів ці думки в публічне поле, свідчить про те, що табу на критику путіна всередині системи знято. Навіть якщо це була спроба «керованого випуску пари» з боку АП, джин вилетів із пляшки.

Зрештою, фінал історії у психлікарні — це не перемога кремля, а ознака його інтелектуальної капітуляції. Коли режим змушений використовувати галоперидол замість аргументів для втихомирення власних доносчиків, це означає, що ресурс легітимності вичерпано.

1 квітня 2026 року, дата повної ізоляції російського інтернету, стане наступним викликом. Система зачистила Ремесла як потенційного лідера «розгніваних патріотів», але вона не ліквідувала причини їхнього гніву: інфляцію, ізоляцію та щоденні втрати на фронті. Росія увійшла в стадію, де лояльність еліт тримається виключно на страху перед «дуркою», а будь-який бухгалтер системи готовий спалити її дотла, аби лише врятувати власну шкіру. Пост Ремесла став не початком революції, а епітафією путінському консенсусу, де вчорашні кати стають пацієнтами, а завтрашні зрадники вже готують свої промови про «зміну переконань у новій країні».

Зміни в законодавстві росії щодо застосування збройних сил за кордоном

Цього тижня російській уряд вніс до державної думи законопроєкт про внесення змін до двох федеральних законів – «про оборону», а також «про громадянство російської федерації». Мова йде про отримання путіним можливості прямо використовувати армію за межами росії для так званого «захисту росіян», які були заарештовані, утримуються під вартою, або щодо яких відкрито кримінальне провадження на підставі «рішень іноземних судів, наділених повноваженнями без участі росії».

Є очевидним, що таким чином москва має на меті відразу ряд цілей. По-перше, це додатковий політичний тиск щодо Міжнародного кримінального суду, який видав ордер на арешт низки російських високопосадовців, в тому числі й путіна, а також щодо Спеціального трибуналу щодо злочину агресії проти України, підготовка до роботи якого наразі продовжується. По-друге, і це найбільш важливе, очевидно, йдеться про отримання російською владою юридичного виправдання для ширшого військового захисту свого тіньового флоту.  Також це попередня підготовка того, що країни Європи потенційно можуть почати не лише затримувати танкери, але й арештовувати членів екіпажу, так само, як це зробили Сполучені Штати минулого місяця. Відтак, москва, посилаючись на своє оновлене законодавство, зможе погрожувати застосуванням сили проти відповідних країн, якщо ті здійснять такий арешт. Очевидно, що в логіці кремля сама можливість законно погрожувати застосуванням збройної сили у таких ситуаціях може розглядатися як один із ключових інструментів захисту свого тіньового флоту.

Позиція росії через війну в Ірані

Війна в Ірані, що триває вже третій тиждень, радикально змінила кон’юнктуру світового ринку, підкинувши ціни на нафту марки Urals до позначки $90 за барель. Проте замість очікуваного «золотого віку» та капітуляції Заходу в Україні, москва опинилася в ситуації системного паралічу, де надприбутки від хаосу не здатні зупинити внутрішню ерозію та девальвацію рубля.

Ключовою стратегією путіна в березні стала спроба прямого шантажу Білого дому. Як повідомляє Politico, москва запропонувала Вашингтону припинити передачу критичних розвідданих Тегерану (зокрема супутникового стеження за пересуванням флоту США в Ормузькій протоці) в обмін на повне припинення військової підтримки України. Ця пропозиція фактично підтвердила роль рф як активного співучасника близькосхідної ескалації, що надає Ірану інструменти РЕБ та навігації для ударів по американських авіаносних групах. Однак Вашингтон відхилив цей ультиматум. Відмова США продемонструвала, що стратегічна безпека Європи не є предметом торгу навіть в умовах загрози життю американських солдатів у Затоці. Кремль, розраховуючи на «прагматизм» адміністрації Трампа, отримав лише тимчасову ліцензію №134 на продаж нафти, але не політичне визнання своїх претензій на Україну.

Найбільш тривожним симптомом для російської еліти став розрив багаторічної кореляції між ціною на енергоносії та стабільністю національної валюти. Попри те, що росія отримує до $150 млн щоденних надприбутків від іранської кризи, рубль продовжує стрімко дешевшати до долара, євро та юаня. Офіційна «Российская газета» вже готує населення до того, що нафта по $90 більше не означає «долар по 30».

Причина цього парадоксу — у бездонній «бюджетній дірі». Величезні військові витрати та 10-відсотковий секвестр цивільних програм «з’їдають» нафтові долари швидше, ніж вони встигають зайти в систему. Валюта або залишається на іноземних рахунках у неконвертованих рупіях, або миттєво вимивається для закупівлі критичного імпорту в обхід санкцій.

Гроші від війни в Ірані не йдуть на стабілізацію — вони лише підживлюють інфляційну спіраль.

Економіст Владислав Іноземцев слушно порівнює нинішній стан кремля з СРСР часів нафтової кризи 1979 року. Тоді «головокружіння від надприбутків» засліпило радянських вождів, штовхнувши їх в Афганістан. Сьогодні ми бачимо аналогічну картину: на тлі припливу нафтодоларів генерал Герасимов знову почав заявляти про «наступ на всіх напрямках».

Проте ця ілюзія сили є смертельно небезпечною. Система трансформувалася в модель, де людина сприймається виключно як ресурс для війни. Скасування безкоштовних ліків для пенсіонерів на тлі трильйонних доходів від нафти — це не просто економія, це свідомий вибір курсу на остаточну мілітаризацію суспільства.

Влада відчуваючи, що «вікно можливостей» зачиняється, намагається використати іранський хаос для фінального ривка в Україні.

Війна в Ірані дала путіну останній фінансовий та дипломатичний козир, але він не спрацював. Захід не здав Україну в обмін на безпеку в Затоці, а внутрішня економіка рф не змогла конвертувати дорогу нафту в стабільність для громадян. Замість того, щоб стати бенефіціаром хаосу, росія стає його заручником.

Будь-яка деескалація на Близькому Сході призведе до обвалу цін на нафту, що при дірявому бюджеті та знеціненому рублі означатиме миттєвий фінансовий крах. Кремль загнав себе в ситуацію, де він життєво зацікавлений у розширенні глобальної пожежі, адже тільки вона дає йому ресурси для продовження власної війни. Проте, як показує історія, такі «витки успіху» завжди закінчуються неконтрольованим штопором, коли ресурси вичерпуються, а гайки, які закручувалися занадто сильно, просто лопаються.

Візит головного секретаря уряду Кенії до росії

Ще однією важливою новиною тижня стали результати офіційного візиту головного секретаря уряду Кенії Мусалії Мудаваді до росії, де він провів переговори з російським міністром закордонних справ Лавровим. Сам візит став частиною внутрішньополітичного скандалу в самій Кенії через систематичну роботу в країні каналів російських вербувальників, спрямованих на залучення кенійців на війну проти України. Все через те, що за останні тижні в країні стали зрозумілі масштаби цього процесу. Сам Мудаваді ще до свого візиту до росії прямо заявив, що влада Кенії отримує все більше звернень від родичів тих кенійців, яких росія змогла завербувати. Вони вимагають від влади активних дій щодо повернення власних членів сімей додому. До того ж на початку місяця в країні пройшли протести з вимогою заборонити діяльність російських вербувальників на території Кенії.

А тому цілком зрозуміло, що саме тема російської системи вербування стала основною в ході переговорів Мудаваді та Лаврова. За її результатами кенійський високопосадовець повідомив про згоду росії припинити вербування кенійців для участі у війні проти України. За даними влади Кенії, кількість таких осіб вже сягнула до тисячі осіб. Але при цьому російська влада не погодилася відпустити тих кенійців, хто вже підписав контракти з міністерством оборони рф.

І хоча наразі нам не відомо, чи дійсно росія на практиці реалізує свою обіцянку, сам факт подібної згоди зі сторони москви відкриває ряд можливостей для України. Перш за все тому, що Кенія не є єдиною країною Африки, хто за останній час почав звертати увагу на систематичну роботу російських вербувальників на континенті. Ще однією такою країною є Гана, чия влада минулого місяця заявила про загибель понад 50 власних громадян в ході російсько-української війни, визнаючи, що ця цифра може бути ще більшою. Влада Гани теж зазначила, що попри небажання "сваритися з росією", вона не збирається ігнорувати затягування її громадян на війну. А тому ми цілком можемо побачити повторення такого ж сценарію, як й у випадку Кенії.

Це означає, що в інтересах України буде використати поточну медіа активність навколо російських вербувань в Африці, аби в процесі контактів із владою відповідних африканських країн закликати їх або діяти за прикладом Кенії, або ж активізувати роботу із протидії каналам російських вербувальників.