США назавжди втратять світове лідерство, якщо Вашингтон відмовиться підтримувати Україну

Незалежно від результатів виборів, Київ сподівається, що підтримка США не ослабне. Але якщо республіканці справді думають, що підтримка України не відповідає довгостроковим національним інтересам США, то це назавжди відніме у Вашингтону лідерство серед країн заходу та світової демократії.

Отже, 5 листопада 2024 р. у США відбудуться чергові 60-ті вибори президента країни. Також восени поточного року відбудуться вибори до обох палат Конгресу США. Єдиних кандидатів оголосять на партійних з’їздах 15-18 липня для республіканців та 19-22 серпня для демократів.

Україна глибоко вдячна США за безперебійну та потужну підтримку у протистоянні збройній агресії РФ від самого початку, з 2014 року. Вибір президента США це суверенне рішення усього американського народу.

Незалежно від результатів виборів, Київ сподівається, що підтримка США не ослабне і буде лише посилюватися, оскільки усім зрозуміло, що перемога України над російською агресією це американський загальнонаціональний, а не вузько партійний інтерес. Київ завжди цінував потужну двопартійну підтримку в США. Є сподівання, що вона і надалі зберігатиметься, адже традиційно питання підтримки України було темою, яка об’єднує, а не роз’єднує демократів і республіканців.

Київ ніколи не закликав Вашингтон ввести своїх військових та воювати за Україну. Українці просто покладаються на військову, політичну, економічну та гуманітарну допомогу у стримуванні ключового супротивника США у Європі – Росії.

Надаючи військову та гуманітарну підтримку, США роблять свій значний внесок у світову стабільність на багато десятиліть вперед. Це не благодійність, а найкраща безпекова інвестиція. Путін відверто заявляє, що воює не стільки з Україною, скільки із Заходом. Тому якщо вистоїть Україна, то не впаде і Захід.

Російська агресія проти цивілізованих західних країн має зазнати нищівної поразки саме в Україні, інакше всі потенційні агресори у світі отримають сигнал, що можна безкарно застосовувати силу, змінювати кордони і за це їм нічого не буде. Для США та кожної американської родини це буде катастрофічний розвиток подій, який призведе до значно більших проблем і витрат ресурсів для гарантування безпеки Сполучених Штатів.

І от, здається, нарешті Сенат США узгодив законопроєкт про допомогу для України, Ізраїлю і Тайваню, а також виділення коштів для охорони південного кордону США. Голосування призначене, адже після кількох місяців переговорів Сенат запропонував компромісний законопроєкт про додаткове фінансування, яке стосується і України, зокрема, на більше ніж $60 млрд.  Президент США Джо Байден закликав без зволікань проголосувати за законопроєкт, щоб відразу приступити до його реалізації.

Проте в останній момент частина республіканців пропонує розділити питання захисту південного кордону і допомоги Україні, Ізраїлю та Тайваню. Можливо це і логічно, проте автоматично відкладає можливість затвердження цього документу в Сенаті майже на місяць. Постає питання  питання, чи  дійсно хтось в республіканському таборі сумнівається, що підтримка України не відповідає довгостроковим національним інтересам США і  повинна залежати від політичної кон'юнктури. Тактична внутрішньо партійна боротьба зрозуміла, та коли хтось намагається представити питання допомоги Україні як виключно проєкт, що вигідний тільки демократам, то він автоматично підіграє  Москві, залишаючи Київ без так необхідної допомоги.

Історія республіканської партії свідчить про її послідовну антикремлівську політику протягом багатьох десятиліть. Саме популярний президент-республіканець Рональд Рейган називав СРСР імперією зла. Відновлення СРСР та імперії зла зараз прагне Путін та його політичне оточення.

Рейган своїми вправними та рішучими діями практично домігся розпаду СРСР і от приходять нові республіканці, які своїми діями фактично можуть допомогти його відродженню.

Нехтування сучасними політиками небезпеки агресивної політики Кремля може призвести до загально світових катастрофічних наслідків. І тоді, якщо навіть переможе їх кандидат в президенти, який зараз пропагує таку політику, то це назавжди відніме у Вашингтону лідерство серед країн заходу та світової демократії і залишить США в скрутному положенні перед зміцнілим диктаторським супротивником. Хто цього не бачить - то хай узріє, а хто не чує - нехай усвідомить.

А поки Євросоюз почав остаточно розуміти, що протидіяти російській агресії потрібно куди активніше, при чому за можливості, самоусунення від цієї боротьби американської сторони, що занурилася у проблеми перед виборчих перегонів та змагання за голоси виборців.  У березні 2023 року ЄС взяв на себе зобов’язання протягом року поставити в Україну 1 мільйон артилерійських боєприпасів для відсічі російській агресії.  Після початку повномасштабної російської агресії Україна взяла курс на повний перехід на снаряди західних калібрів 155 мм та 120 мм. Артилерія відіграє одну з визначальних ролей у російсько-українській війні. Саме маючи суттєву перевагу в снарядах, Росія наступала, застосовуючи тактику “вогняного валу”.  Верховний представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель визнав, що з теперішнім темпом постачань боєприпасів Україні до березня 2024 року буде реалізовано лише 52% запланованого обсягу.

Європейська оборонна промисловість має достатні потужності для виконання замовлення, однак значна частина продукції експортується у треті країни. Ж.Борель зазначив, що найкраще рішення - це перенаправити продукцію в Україну, адже вона має найбільш нагальну потребу. Виробники можуть домовитися зі своїми клієнтами про відтермінування замовлень.

Крім того, Брюссель дискутує, що для країн ЄС буде правильним виділяти 0,25% свого ВВП на підтримку України, хоча Вільнюс закликає до хоча б 0,5% ВВП підтримки кожної європейської країни українцям в їх боротьбі, що забезпечить передумови для перемоги над Путіним. Зараз 1,2% свого ВВП на підтримку Києва виділяє Литва та Естонія, а Норвегія на рівні 1,6% ВВП. Та більшість західних країн хочуть більш економного підходу, щоб відносно малими грошима перемогти московських експансіоністів. Це складно, але можливо. Гірше, коли фінансування взагалі припиняється, і тут усі із здивуванням дивляться на Сполучені Штати.   

(На цей час вже відомо, що Сенат США 7 лютого не зміг проголосувати за законопроєкт із посилення міграційної політики, який передбачав додаткові кошти для України, Ізраїлю й Тайваню).

Олександр ЛЕВЧЕНКО, посол України в Хорватії 2010 -2017 рр., історик

(Перше фото – thepublicdiscourse.com)