Що робити? Має бути абсолютно солідарна позиція кожного

Білорусь і білоруське суспільство наближається до піку інформаційної, психологічної та політичної напруги, тобто до стану, коли ми стоїмо на порозі суперподії.

Цією подією може бути вступ у війну країни або Збройних cил Республіки Білорусь. Такий крок буде руйнівним і для держави, і для народу. Війна переміститься на територію Білорусі.

Заяви: Лукашенко не хоче, білоруси не хочуть тут уже не працюють.

Поштовхом для якихось дій, звичайно, має стати кривава провокація на території країни.

Як наслідок – нові удари по Україні та масштабний конфлікт на кордонах. Водночас будуть зроблені спроби нового наступу Росії на Донбасі.

Звичайно, мета «другого фронту» - не захоплення Києва або іншого великого міста, а максимально напружити сили України і змусити її йти на переговори, що врятує Росію.

Зима 22-23 року – відповідний момент, остання можливість, коли Москва запустить усі ресурси, що залишилися, включно з Білоруссю, для досягнення мети.

Чи зможе білоруське суспільство щось зробити, щоби цього не сталося.

Білоруси (всі) мають одну можливість, один ресурс, один шанс, і це навіть не революція.

Загальнонаціональний, антивоєнний страйк, така акція, що зупинить все: від тролейбусів і потягів до шкіл і дитсадків. Чи готова до цього Білорусь? По суті екзистенційне питання.

Адміністрація Лукашенка впроваджує в інформаційний простір думки про війну та мобілізацію, опозиція має мобілізувати суспільство на страйк як єдиний шанс уникнути війни для Білорусі.

Думки та повідомлення про загальний страйк мають стати домінуючими в інформаційному просторі. Бо навіть якщо Москва думає лише про можливу участь (хоча розгортання регіонального угруповання свідчить про інше), то готовність білорусів до страйку та сама його загроза може змінити ситуацію.

Тому кожен стовп у Білорусі, кожна скринька в будинках, кожен інформаційний ресурс має говорити про страйк.

Ця зима для Білорусі, як і для всього регіону, є доленосною. Дуже важливо не допустити втягнення країни у війну. Три місяці загальної політичної мобілізації та готовності до історичного Акту.

Це те, що ми можемо зробити!

Павло Усов, політичний аналітик, (сторінка у FB)
Фото charter97.org