Що потрібно знати українцям про білорусів, і навпаки

На п’ять запитань журналіста Білоруського інформаційного центру у Львові щодо особливостей національного характеру білорусів та українців відповів політичний експерт Інституту майбутнього Ігар Тишкевіч. 

1. Якщо говорити про національну вдачу білоруського народу, то які риси і традиції ви назвали би насамперед? 

Якщо брати те, що саме впливає на поведінку, то це скритність, друге, білоруси значною мірою малоемоційні, і третє – повага до правил: чи то формальних, чи то неформальних. Це три ключові фактори, які впливають на поведінку білорусів як спільноти.   

2. Ментальність білорусів та українців: на вашу думку, які риси єднають, а які відрізняють ці народи?

Коли ми говоримо про те, що моделює поведінку націй у широкому розумінні цього слова, то якщо говорити про білорусів і українців, то тут більше відмінностей, ніж спільного. За всієї близькості мови та культури, з погляду поведінки, білоруси й українці – це абсолютно різні етносоціальні спільноти. І це головна причина того, чому ці нації не розуміють одна одну.

Пункт номер один: релігійність. Українці входять у топ-5  найбільш релігійних націй Європи. Натомість білоруси входять у топ-10 найменш релігійних націй світу. З цього походить вплив будь-яких церковних організацій, містичної свідомості, а також це визначає рівень патерналізму. Тому українці та білоруси, з цього погляду, абсолютно різні.

Скажімо, коли під час дискусій у соцмережах від українців лунають на адресу білорусів поради, мовляв, з’ясуйте між собою, яка у вас церква, московська чи якась інша, то білоруси просто не розуміють про що йдеться. По-перше, у Білорусі нема церкви, яка би домінувала, хоча більшість білорусів називають себе православними. По-друге, священник і його слова для тої чи іншої спільноти не мають такого авторитету, як в Україні. Білорусам, вибачте на слові, пофіг, «ну священник, ну щось сказав, але ж у нього робота така». І це те, що не розуміють ні одні, ні другі. Для білорусів дивною виглядає релігійність українців, і навпаки, українці дивуються з нерелігійності білорусів.

Наступна річ – повага до формальних норм чи правил. Кажуть якщо ти у Києві бачиш, коли група людей стоїть на червоне світло біля світлофора, хоча машин нема, то принаймні половина з них буде білорусами. В Україні сприйняття законів та правил таке: є можливість порушити, ну гаразд, давайте спробуємо. Для білорусів же невиконання формальних норм – це виклик на ціннісному рівні. Це також означає, що хоч як важко домовитися з білорусом, але якщо ми домовився, то цю домовленість ти повинен виконувати.

Третій пункт. Рівень взаємозв’язків у суспільстві, що, зокрема, впиває на характер корупції. У Білорусі корупційні взаємини – це, найчастіше угода: є конкретна ціна та чіткі зобов’язання. Але якщо взяти український формат, то поняття кумівства білоруси не розуміють у принципі. І коли українці на якісь там закиди, кажуть, що мовляв, він мій кум, то для білорусів це просто ніщо. «Треба порадитись з кумом». Реакція білоруса: «Навіщо. Це ж просто чужа людина!».

Наступне – емоційність. Українці – це дуже емоційна нація, білоруси, навпаки, вони свої емоції приховують. Свого часу використовував таку ілюстрацію. Що буде, якщо образити українця? Він спробує, вибачте за грубість, дати в пику, але коли кривдник устигне відскочити чи накриє стіл і скаже: «Перепрошую, щиро і від усієї душі!», то ображений українець відтане. А яка реакція ображеного білоруса. Він усміхнеться, але вийме нотатник і напише: помститися. Через років 5-10 він зазирне у цей нотатник: «О, я ще не помстився». Це прояв тої самої раціональності: кожна дія має свою ціну. І от, коли кривдник не очікує, а йому прилітає з неочікуваного боку.

Далі. З погляду тактичних рішень українці – геніальні тактики. Це означає, якщо є загроза тут і тепер, то українці можуть дуже швидко вибудовувати горизонтальні системи, які існують поза межами формальних систем ухвалення рішень, і певною мірою зменшувати загрози для себе та суспільства. Однак як тільки ми починаємо говорити про стратегічне планування, то тут в українців слабке місце. У білорусів – навпаки. Вони дуже люблять будувати далекі плани, але швидкі тактичні кроки – це їхнє слабке місце.

Розглянемо приклади на політичному рівні. Згадаймо, коли Україна вперше заявила про свій євроатлантичний вибір. Якщо не помиляюся, це було 2004 року. Відтоді слід було би будувати якісь стратегії, як досягнути мети. Але назвіть мені хоча б одну таку українську стратегію терміном на 15 років. Нема. А от приклад Білорусі, де в 2011 році вирішили, що притягнення Китаю в регіон буде гарним варіантом балансування зовнішніх впливів. І з того часу тихенько, крок за кроком, білоруси йдуть цим напрямом.

3. Чи актуальний вираз про те, що  народ має ту владу, на яку заслуговує, в контексті білорусів зокрема?

Будь-яка влада є похідною від тієї ситуації, що є в суспільстві. Тому зараз скажу, вочевидь, дуже неприємні для багатьох українців речі. Так, влада лукашенка достатньо довго грала на настроях та специфіці білорусів, але та змінність влади в Україні, ті коливання від Ющенка до Януковича, це відображення характеру українців. Що таке український Майдан? Ми скинули владу, яку ненавидимо! Ок, а далі що? А далі треба було будувати стратегічні плани. А що зробило українське суспільство? Розслабилось і розпочалися внутрішні чвари. Те саме було після перемоги Януковича: перемогли, «розслабились і почали дерибанити бабло».

Знову ж таки приклад Білорусі. За рахунок чого існував режим лукашенка  в умовах, коли політичні свободи щораз обмежували. Були певні правила гри, формальні і неформальні. Власне, у Білорусі дуже довго діяла система, що складалася із двох законів. Законодавство про захист прав споживачів і законодавство про звернення громадян.  Як це працювало?  Понад 90% від усіх проблем громадян – це побутові негаразди. Скажімо, білоруса ошукали у крамниці, мережевій чи ні, без різниці. Споживач пише скаргу, і донедавна можна було майже точно спрогнозувати, що через місяць-два у цієї крамниці будуть великі проблеми через те, що вони не відреагували на скаргу свого покупця.

Якщо ж людина пише звернення (не політичне) на адресу якогось чиновника, а він її ігнорує, то наступний крок – скарга, і потім у цього бюрократа будуть проблеми. Коли ж звернення пише група громадян, то на місце виїжджає ціла комісія з вищої інстанції. І це працювало, як система випуску пари: будь-якій людині дуже приємно бачити, як бештають того, хто вважав себе місцевим царьком.

Знову ж таки, система вільних економічних зон, що була в Білорусі, створила передумови для проблем лукашенка у 2020 році. Тобто, для тих, хто хотів провадити бізнес, у Білорусі була створена система технопарків, вільних економічних зон із дуже низьким оподаткуванням і з дуже комфортними умовами. Але була така негласна домовленість, що натомість президенти та робітники цих компаній не лізуть у політику. У 2020 році це все поламалось. Тоді стався протест середнього класу середніх і великих міст. Просто з’явилась велика група населення, яка не вписувалась у стару систему комунікації та випуску пари. Тому що у них і мотивація і цінності були дещо іншими.                  

4. Що критично важливо знати українцям про білорусів, в контексті історії та сучасності. Які знання можуть вплинути на розвиток міжнаціональних відносин?

Насамперед треба зрозуміти, що ми – різні. З обох боків є таке помилкове сприйняття, що коли мови та культури чимось близькі, то, значить, і думаємо ми однаково. Відповідно, коли ти екстраполюєш свій стиль реагування на зовнішні подразники на людей, для яких цей стиль є абсолютно чужим, то очевидні конфлікти та непорозуміння, і реакції типу «Як же ви так можете?!». Наголошу: такий помилковий підхід спостерігаємо з обох боків, коли і українці білорусів, і білоруси українців міряють кожен своєю міркою.    

5. Над чим, на ваш погляд, варто працювати білорусам та українцям, аби в осяжному майбутньому стати розвиненими європейськими країнами?

Розвинена європейська країна – це питання влади закону та поваги до людини. Все інше – це похідне. До того ж історія успіху Італії докорінно відмінна від історії успіху Швеції, бо скрізь люди думають по-різному. Але йдеться насамперед про утвердження певних цінностей. При цьому слід усвідомлювати, що національні характери не змінюються взагалі або ж змінюються дуже повільно. Скажімо, років двісті. У цьому і складність і специфіка, бо коли ми говоримо про утвердження такої цінності, як «закон однаковий для всіх», то сьогодні для звичайного білоруса це означає, що цей закон однаковий і для нього, і для чиновника, тому, його, цей закон, треба захищати, а для українця дуже проста формула: «Спробуй посадити свого кума за крадіжку».    

Спілкувався – Віктор Шаповал