Розпад Російської федерації набагато менше небезпечний, аніж залишити її під владою злочинців

Вторгнення в Україну є прямим продовженням імперської та колоніальної політики Росії; політики, що ніколи не зникала. Загарбницька війна Росії проти України поєднується з пропагандистською кампанією заперечення самого існування української нації, активним геноцидом українців, що завершується колонізацією окупованих територій етнічними росіянами. Так відбувається в Маріуполі, на Донбасі чи в Бахчисараї. Політика Росії в цих випадках була скопійована із Красної Поляни чи Камчатки в ХІХ столітті, пише Анна Фотига, членкиня Європарламенту від ECR (правоцентристська політична група європейських консерваторів і реформістів, - ЗІФ) і колишня міністр закордонних справ Польщі.

Незалежно від того, була вона царською, радянською чи під керівництвом Путіна, Росія не змінилася протягом століть. Вона керується тими самими імперськими інстинктами, повторюючи ту саму схему: завоювання, геноцид, колонізація, а потім прагне мовчазного прийняття статус-кво, підкуповуючи міжнародну спільноту через міраж економічної співпраці чи ілюзію величезного російського ринку. Ми не можемо керуватися оманливою думкою, що Москва є частиною вирішення будь-яких глобальних проблем. Ми повинні пам’ятати, що навіть коли Росію хибно розглядали як стабілізуючу силу в Європі, це робилося за рахунок народів мого регіону, коли мою країну розділила й окупувала Росія. Уже тоді Москва планувала далі «йти на Захід», експортувати свою «стабілізацію» у ХІХ столітті чи свою революцію у ХХ-му. Москва не соромиться відкрито повторювати цю імперіалістичну схему в Україні ХХІ століття. Ось чому з московським імперіалізмом потрібно покінчити назавжди.

Варто усвідомлювати, що Путін і його банда військових злочинців – не причина, а наслідок проблеми, корінням якої є авторитарно-імперська сутність Москви та фобії «охранки», КДБ чи ФСБ, які давно захопили Російську державу. Російський імперіалізм має дуже глибоке коріння. Однак сьогодні ми опинилися не в XVI столітті Івана Грозного чи XVIII столітті Катерини ІІ, а в ХХІ столітті міжнародного права, спільних організацій та спільних цінностей. Європейський парламент і багато інших парламентів по всьому світу визнали Російську федерацію терористичною державою. Таке визнання має певні наслідки. Цю терористичну організацію, навіть якщо багато хто вважає її імперією, слід ліквідувати. Інакше ми не повинні сумніватися, що в сліпому бажанні зберегти «імперію» інші злочинці в її керівництві продовжуватимуть створювати постійні загрози, дестабілізацію, гібридні атаки та війни для її сусідів та інших країн, а також поневолювати і пригнічувати своїх громадян. Тому, як і у випадку з німецьким Третім Райхом, як екзистенційна загроза людству та міжнародному порядку, Російська федерація повинна зазнати кардинальних змін. Наївно думати, що Російська федерація, зазнавши остаточної поразки, залишиться в тих самих конституційно-територіальних рамках. Ніколи в історії не було, щоби такі централізовані імперії, підкоривши стільки народів, залишалися незмінними після поразки у вирішальній війні. Тому міжнародне співтовариство не може займати зручну позицію осторонь, чекаючи розвитку подій, але має виступити з відважною ініціативою, яка підтримує рефедералізацію Російської держави, беручи до уваги історію російського імперіалізму та повагу до прав і бажання її націй. Жертви російського імперіалізму повинні мати можливість відбудувати власну державність, скористатися своїм правом шанувати свою спадщину та визначити власне майбутнє.

На жаль, ми не можемо зробити жодного позитивного висновку з антивоєнних виступів, організованих російським суспільством у країні чи за її межами, тому що таких протестів немає. Проте слід винести урок із масових протестів проти підкорення Москві в регіонах Федерації, наприклад, в Інгушетії чи далекосхідному місті Хабаровську.

Немає російського газу, нафти, алюмінію, вугілля, урану, алмазів, зерна, лісу, золота і т. д. Всі ці ресурси татарські, башкирські, сибірські, карельські, ойратські, черкеські, бурятські, сахські, уральські, кубанські, ногайці тощо. Для більшості мешканців регіонів – чи то етнічні росіяни, чи корінне населення – Москва уособлює лише війну, репресії, експлуатацію та безвихідь. Переслідування та дискримінація етнічних меншин у Росії є звичним явищем. Гіперцентралізація виявила численні слабкості країни, але, передовсім, підкорила теоретично автономні регіони та республіки волі Кремля. Більше того, своєю одіозною загарбницькою війною Москва відправляє на м’ясорубку етнічні меншини, реалізуючи справжню етнічну політику, завдаючи ще більше шкоди як українському, так і вже підкореним народам Далекого Сходу.

Враховуючи національно-етнічну карту територій Російської федерації, потрібно говорити про перспективи створення вільних і незалежних держав на постросійському просторі, а також про перспективи їх стабільності і процвітання. Міжнародна співпраця зобов’язана підтримувати права корінних народів, які внаслідок російського завоювання та колонізації тепер існують також у межах Російської федерації. Ми не можемо зосереджуватися лише на збереженні одних корінних народів, а на інших не зважати. Такими же правами повинні володіти хакаси, тувинці, саха або евенки. Ми не можемо нехтувати тим фактом, що етнічні росіяни, будучи найбільшою нацією Російської федерації, є лише однією з багатьох. Треба більше уваги приділяти регіонам і націям Російської федерації, їхнім можливостям і перспективам суверенітету. Ми повинні пізнати їхніх лідерів, їхні історії та їхні сильні сторони. Треба знати, що Російська імперія заперечувала саме існування культури підкорених народів, часто викрадаючи їхню спадщину. Західний термін «культурне присвоєння» має багато прикладів у Росії, будь то Михайло Лермонтов, який викрав легенди про підкорених черкесів, або росіяни, які намагаються відокремити етнічного українця Миколу Гоголя від його української національної ідентичності.

Ми повинні усвідомлювати, що розпад Російської федерації може спричинити певні труднощі та ризики, як і будь-який перехідний період. Однак ці ризики будуть набагато менш небезпечними, ніж залишити цю агресивну імперію без змін. Після періоду сну вона повернеться з подальшою агресією, як це було протягом століть. Є багато можливих рішень та стратегій для контрольованого, конструктивного та ненасильницького демонтажу останньої колоніальної імперії в Європі. Розрив Російської федерації принесе безперечні переваги в безпеці, в тому числі в енергетичній, і в економіці Європи та Центральної Азії. Я згодна з Янушем Бугайським, що всередині Російської федерації можуть з’явитися нові прозахідні держави, і це зміцнить стабільність у декількох регіонах Європи та Євразії.

Демонтаж останньої колоніальної імперії в Європі неминучий. Тому він має бути контрольованим і конструктивним, вирішуючи проблему імперської політики «Єдиної Росії». Розпад Радянського Союзу став катастрофою для Путіна та його колег із КДБ. Для балтійців, українців та грузинів, а також для казахів чи киргизів це було благословенням. Я переконана, що так буде і з Російською федерацією, яка принесе свободу ічкерійцям, черкесам, бурятам, чукчам і багатьом іншим.

Тому разом із моїм колегою Космою Злотовським ми раді приймати численних експертів, істориків, журналістів, політиків з обидвох боків Атлантики, а також лідерів та представників понад 20-ти націй Російської федерації, які зберуться у Брюсселі в Європейський парламент для обговорення перспектив деколонізації та деімперіалізації Російської федерації. Приєднуйтеся до цієї важливої дискусії, ви можете знайти більше інформації на сайті ECR Group.

Усі думки в цій колонці відображають погляди автора(-ів), а не мережі EURACTIV Media.

EURACTIV Media