Росія vs Франції та ФРН: повне зникнення довіри

Основною темою нової публікації керівника відділу досліджень Східної Європи та Євразії при Німецькому інституті міжнародних відносин і безпеки (SWP) Сабіни Фішер стали значні зміни відносин РФ з Німеччиною та Францією, як ключовими фігурами в ЄС. Дане дослідження було опубліковано, на порталі «Московського Центру Карнегі», ​​в рамках проекту «Європейська безпека», що реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ та у справах Співдружності (Великобританія).

Ключову роль у відносинах Євросоюзу з Росією традиційно відігравали Німеччина і Франція. Історично обидві ці країни вважали відносини з Росією більш важливими, ніж з іншими пострадянськими державами, і були головними партнерами Москви з ЄС. Росія теж робила ставку на співпрацю насамперед з великими країнами ЄС, нехтуючи європейськими інститутами і більш дрібними державами Європейського Союзу і нерідко використовуючи розбіжності між ними в своїх цілях. 

І у Німеччині, і у Франції були свої причини для особливих відносин з Росією. У Німеччині сприйняття Росії до цих пір багато в чому є наслідковим зі спадщини Другої Світової Війни. «Нова східна політика» Віллі Брандта стала важливою частиною колективної пам'яті німців, тому що свого часу допомогла об'єднати Німеччину і закінчити холодну війну. У посткомуністичний період німці, керуючись цими ідеями, вірили, що «зміни через зближення» (Wandel durch Annäherung) в кінцевому рахунку призведуть до того, що Росія демократизується і інтегрується в європейський політичний порядок і систему безпеки, а це, в свою чергу, позитивно позначиться на інших країнах пострадянського простору.

Більш того, тісне партнерство з Росією вважалося необхідною умовою для інтеграції країн Центральної та Східної Європи в ЄС і НАТО - ще однієї важливої ​​задачі німецької зовнішньої політики в 1990-х і початку 2000-х. Політичні відносини між Німеччиною і Росією спиралися на зростаючу економічну взаємозалежність. Німеччина ще в радянські часи була найбільшим торговим партнером Москви на Заході, і це положення справ зберігається і сьогодні, незважаючи на взаємні санкції. Німеччина як і раніше серйозно залежить від поставок енергоносіїв з Росії.

У франко-російських відносинах картина помітно інша. Франція не грає великої ролі в російській зовнішній торгівлі. Якщо Німеччина активно реформує енергетику, то Франція покладається на атомні станції і набагато менше залежить від російських енергоносіїв. З точки зору Парижу політичне партнерство між Францією і Росією розгортається швидше на міжнародній арені, де у них чимало спільного: обидві країни - постійні члени Ради Безпеки ООН з ядерною зброєю, обидві вважають себе великими державами, обидві часто висловлюють невдоволення гегемонією Сполучених Штатів. Тому французька еліта і суспільство в якійсь мірі співчувають претензіям, які Москва все частіше пред'являє в зв'язку з політикою Заходу - особливо США і НАТО, - на пострадянському просторі, і не тільки.

Емануель Макрон, Володимир Путін, Ангела Меркель: фото REUTERS
 

Однак в останні кілька років настрої в Німеччині і Франції помітно змінилися. Німці були явно розчаровані дуже скромними результатами «медвєдєвської» модернізації та обставинами повернення Володимира Путіна на президентську посаду. Події на Україні ще більше посилили ці побоювання: вперше після закінчення холодної війни німці побачили в Росії джерело нестабільності і загрозу європейській безпеці. І якщо Росію застали зненацька жорсткі кроки Берліна після подій в Криму та Донбасі, то самі німці були вражені тим, наскільки бурхливо Росія відреагувала на санкції ЄС.

Те, як російські державні ЗМІ і іномовлення висвітлювали кризу з біженцями і особливо горезвісну «справу Лізи», дуже погано позначилося на іміджі Росії в Німеччині. У 2014 році дії Москви на Україну сприймалися як загроза європейської, але не безпосередньо німецької безпеки. 

Тепер Росія вже бачиться як сила, яка загрожує стабільності всередині Німеччини, поширює дезінформацію і розпалює ворожнечу. Російські спроби вплинути на президентські вибори в США в 2016 році викликали ще більш серйозне занепокоєння. А у вересні 2017 року, перед виборами в Бундестаг, німці стривожено спостерігали за роботою російських ЗМІ і за контактами російських політиків з керівництвом вкрай правої партії «Альтернатива для Німеччини». В результаті в російсько-німецьких відносинах майже не залишилося довіри.

Париж в цілому підтримав політику Берліна на російсько-українському напрямку. Але через внутрішні проблеми і слабкого президентства Франсуа Олланда Париж не зміг зіграти більш серйозну роль у врегулюванні відносин. У Франції, на відміну від Німеччини, громадська думка сприйняла російське втручання в Україні не настільки критично. Важливі політичні сили - Республіканська партія на чолі з кандидатом у президенти Франсуа Фійоном та ультраправий Національний фронт Марін Ле Пен - жорстко розкритикували європейські санкції і закликали якомога швидше нормалізувати відносини з Росією. Після початку російської військової операції в Сирії у вересні 2015 року та у Франції, і в Німеччині зрозуміли, що тепер проблему біженців неможливо розглядати у відриві від відносин з Москвою. Політики, які виступали за нормалізацію відносин з Росією, побачили доказ своєї правоти: роль Росії на Близькому Сході посилилася, Москва стала позиціонувати себе як стабілізуючу силу в регіоні. Але після російсько-сирійських авіаційних нальотів на Алеппо в 2016 році цей ефект зійшов нанівець.

Під час президентської кампанії у Франції Росія відкрито підтримала двох головних суперників Еммануеля Макрона, в тому числі надавала фінансову допомогу Національному фронту. Однак після приходу Макрона до влади ситуація значно змінилася. Новий президент, який не сприймається як представник колишнього істеблішменту, зайняв проєвропейську позицію, розглядаючи відносини з Росією крізь призму європейського і франко-німецького співробітництва. До Москви Макрон ставиться з великим скептицизмом, враховуючи спроби злому і саботажу його виборчої кампанії, сліди яких, як вважається, ведуть до Росії. Можливо, французька громадська думку все ще в якійсь мірі симпатизує російській версії українських подій, але у нового президента і його оточення позиція Москви явно не викликає ентузіазму. Більш того, російські «союзники» у Франції, Республіканська партія та Національний фронт, зазнали на виборах нищівної поразки, від якої чи взагалі їм вдасться оговтатись.  

Внутрішньополітична ситуація і в Німеччині, і у Франції залишається неоднозначною. У програми реформ Макрона як і раніше чимало противників, а Меркель зіткнулася з безпрецедентними проблемами при формуванні уряду, так що їй ще тільки належить відреагувати на проєвропейські ініціативи французького президента. Більш того, владі обох країн в найближчі роки доведеться рахуватися з правоекстремістських і популістськими силами, що спекулюють на темі міграції.

Ангель Меркель, Еммануель Макрон: фото Kay Nietfeld, AP

Найважливіше тут те, що настрої і установки, що визначають політику Німеччини і Франції на російському напрямку, в останні кілька років істотно змінилися. Довіра до Росії різко впало, особливо після спроб Москви втрутитися у виборчий процес. Сьогодні Німеччина і Франція займають швидше скептичну позицію, в дусі «п'яти принципів ЄС з побудови відносин з Росією», а ідеї стратегічного партнерства з Москвою відсунуті убік. 

У цій ситуації Росія вже не зможе повернутися до традиційного двостороннього формату відносин. І якщо в майбутньому російське керівництво захоче нормалізувати відносини з ЄС і взяти участь у відновленні європейської безпеки, для початку йому доведеться в числі іншого визнати практично повне зникнення довіри у відносинах з Німеччиною і Францією.

    Сабіна Фішер (Sabine Fischer)