«Росія проникає в західні інституції, корумпує еліти»: міністр координатор спеціальних служб РП

Під час конференції у вашингтонському аналітичному осередку «Wilson Center», присвяченій 30-й річниці падіння комунізму, глава Міністерства внутрішніх справ та адміністрації Маріуш Камінський наголосив на ролі американців у відновленні незалежності Польщі у 1918 році та у поваленні комунізму. Він також присвятив у своєму виступі багато уваги Росії, вказуючи, що вона зараз проводить агресивну політику і трактує Захід категоріально як «ворога». На адресу Кремля лунали надзвичайно категоричні заяви. Портал niezalezna.pl опублікував повний зміст виступу міністра Каміньського. Пропонуємо читачам порталу ІА «Західний інформаційний фронт» переклад українського виступу очільника МВСіА Польщі, який також виконує функції міністра – координатора спеціальних служб РП.

Під час зустрічі, присвяченій розпаду СРСР у рамках Конференції, організованої Центром Вілсона у Вашингтоні, міністр Маріуш Камінський прочитав лекцію, в якій представив польську точку зору на події 30 років тому, а також обговорив загрози, що виникають внаслідок агресивної позиції Росії.

«Я хотів би подякувати організаторам за запрошення та можливість виступити під час такої престижної події, а «Wilson Center» за гостинність. Хотів би підкреслити, що для представника уряду суверенної Польщі моя присутність тут має особливе значення зважаючи на персону, яка є покровителем цієї установи.

Саме президент Вудро Вілсон зробив питання відбудови незалежної польської держави одним із своїх пріоритетів і стовпів мирного плану для Європи понад сто років тому. Пам'ять про внесок двадцять восьмого президента США у відновлення РП в сім’ї вільних націй залишається дуже яскравою у Польщі.

У той же час, як той, хто пережив життя за «залізною завісою» і бачив як терор цієї системи, так і її крах, я хотів би висловити свою вдячність «Wilson Center» за його внесок у збереження пам’яті та пропагування знань про холодну війну.

Безумовно допоможе у цьому рішення про розсекречення шифротелеграм 1989-1990 років із столиць країн, що входили до Варшавського договору. Завдяки ласці організаторів, я мав можливість ознайомитись з деякими з цих повідомлень. Це захоплююче читання, яке дозволяє зрозуміти динаміку одного з найважливіших політичних, економічних та соціальних процесів в історії світу.

Якщо ви дозволите, я хотів би поділитися одним із моїх особистих спогадів з трохи більш раннього періоду, який передував «весні націй» у Центрально-Східній Європі. У юнацтві я брав участь у студентських рухах, створених під час «карнавалу Солідарності». Як відомо, на початку 1980-х комуністи вирішили заборонити «Солідарність», але вони не змогли зламати наш дух. Тож ми продовжували працювати в підпіллі. У другій половині 1980-х років, коли Радянський Союз зав’яз у Афганістані, і ми вирішили внести свою лепту.

У той час в околицях Варшави розміщувалася військова частина Червоної армії. Вночі на стіні, що оточувала цю частину, ми написали червоною фарбою слова «Совєти до дому». Ми хотіли символічно показати, що відчуваємо себе частиною глобального руху опору проти «совєтів», і що те, що відбувається в горах Гіндукуша, тісно пов'язане з ситуацією в Польщі - і навпаки.

Врешті-решт, радянська армія покинула Польщу в 1993 році. Сьогодні в цій же військовій частині під Варшавою розміщуються збройні сили незалежної Польщі, конкретно - один із наших елітних підрозділів спецназу. Солдати цього підрозділу брали участь в операціях разом зі своїми американськими товаришами по зброї в Гаїті, Афганістані та Іраку. Іноді напівжартома, іноді напівсерйозно говорять, що це перша частина польських збройних сил, яка приєдналася до НАТО. Ось така іронія історії.

Пані та панове, якщо говорити про історію, то 2019 рік, що минає - це рік багатьох ювілеїв. Тридцята річниця банкрутства комуністичної системи в Центрально-Східній Європі - один із таких етапів. Це оптимістичний ювілей, оскільки він нагадує нам, що незважаючи на негаразди, добро остаточно переможе над злом.

У вересні цього року ми разом з лідерами та державними діячами з кількох десятків країн відзначили сімдесяту річницю початку Другої світової війни у Варшаві - найстрашніший конфлікт в історії, який розпочався з вторгнення нацистської Німеччини та Радянської Росії у Польщу.

Ця річниця - це «попередження», нагадування, до чого може привести змова двох тоталітарних ідеологій, які за визначенням вороже ставляться до свободи, демократії та права суверенних націй вирішувати свою долю. Польща та вся Центрально-Східна Європа прожили під ярмом обох тоталітаризмів усього півстоліття. Наш розвиток та наші амбіції були підпорядковані утопічним ідеям, чужим нашій культурі та традиції.

Нарешті, є третя велика річниця, яка припадає цього року, і яку тут не можна не згадати. Це століття встановлення дипломатичних відносин між Польщею та Сполученими Штатами Америки. Це річниця, з якої можна черпати натхнення.

Подумайте лише: на середину минулого століття ці відносини - в офіційному, політичному та економічному вимірі - були в кращому випадку в стані сну, коли Польща була під німецькою окупацією, а часто навіть ворожості, після того, як нас насильно затягнули до радянського табору. Якщо, незважаючи на ці негаразди, нам вдалося підняти їх за останні три десятиліття до сучасного, безпрецедентно високого рівня, то це тому, що зберіглась спільність цінностей, близьких нам.

Пані і панове, для поляків свобода завжди була найвищою цінністю. «Солідарність» - величезний багатомільйонний громадський рух - народилася в Польщі, оскільки дух свободи та традиція боротьби за незалежність там настільки сильні.

Одним із найважливіших вкладників у польський дух свободи була католицький Костел. Він не тільки зазнав жорстоких переслідувань комуністичним режимом, але й вів боротьбу проти нього. Ось чому вибір поляка для папської гідності був таким важливим для всього вільного світу. Іван Павло II був духовним лідером, але тоді духовність була синонімом політичності. Це було справжнє, відчутне випробування сили між добром і злом.

Комуністи добре розуміли авторитет, яким користується Костел в Польщі. Тож за будь-яку ціну вони хотіли змусити його мовчати або переслідуванням, або спробами підкупу і залученням до власної гри з утримування влади. Ось чому, як вказують повідомлення американської розвідки з Варшави навесні 1989 року, комуністи вирішили надати Костелу майнові привілеї та визнати його часткову автономію. Однак вони зважилися на це з розрахунку: вони сподівалися, що Костел, бажаючи відстояти їх інтереси, не підірве їх авторитет. Тому польський дух свободи надав нам внутрішньої сили. Але був і зовнішній фактор, який сприяв тому, що сьогодні я виступаю з вами як представник суверенної, демократичної Польщі, що динамічно розвивається. Саме американське керівництво, лідерство, готовність діяти та бачення причетності до справ цієї частини світу відіграють роль «європейської сили».

Я добре пам’ятаю, яким популярним був президент Рональд Рейган у Польщі. Ми відчували, що у нас є союзник у Білому домі, який добре знає ставки подій у Польщі та в цілому регіоні.

Польща здобула незалежність після майже 50 років радянського поневолення завдяки моральній силі нашої «Солідарності», духовному керівництву папи Івана  Павла ІІ та політичній силі та мужності нашого – повторюю, нашого – президента Рональда Рейгана.

Тому без американського лідерства не було б відродженої Речі Посполитої після Першої світової війни, повалення комунізму та, нарешті, успіху вільних ринкових змін у Польщі та інших країнах Центрально-Східної Європи після 1989 року. Лідерство, що хотів би із задоволенням підкреслити, яке американські адміністрації проявляли незалежно від політичної приналежності. Бачення президента Джорджа Буша-старшого, який помер минулого року, було реалізовано його наступником від Демократичної партії Біллом Клінтоном, а потім наступними президентами, за значної підтримки Конгресу.

Бачення плюс міжпартійний консенсус - це рецепт ефективного американського лідерства на справу добра. Цей консенсус був більш тривалим, ніж його би диктувала логіка каденцій, на яких демократичні держави ґрунтують своє функціонування. Це урок майбутнього: коли безпека демократії, суверенітет наших країн поставлені під загрозу, ми не повинні допускати розриву тяглості наших дій, робити це предметом політичної суперечки.

Тож у Польщі ми знаємо важливість американської участі - і ми знаємо, до чого може призвести американська бездіяльність.

Ми вважаємо, що концепція «стратегічної автономії Європи», яка сьогодні є модною в деяких європейських столицях і повинна означати розхитування трансатлантичних зв'язків та послаблення ролі Америки як «європейської держави», не має майбутнього.

Звичайно, такий сценарій задовольнив би країну, яка за власним бажанням і внаслідок своєї агресивної політики відокремилася від Заходу, тобто путінської Росії.

Мислення з попередньої епохи все ще живе в Кремлі. Люди, відповідальні за війну в Україні та за повзучу агресію проти Заходу, мріють відтворити міжнародний порядок, у тому числі європейський, заснований на сферах впливу, балансі сил, в якому права та інтереси менших націй підпорядковані інтересам «великих держав».

У той же час я бачу принципову різницю між Радянським Союзом і сучасною Росією. У Радянському Союзі основою злочинної системи була комуністична партія. Її інструментами були Червона Армія і, звичайно, спецслужби. Вони мали підтримувати міжнародне розширення комунізму, але були підпорядковані партії. Радянський Союз - держава, більша за територією та за кількістю населення, ніж нинішня Росія - утримувала майже півмільйона офіцерів спеціальних, цивільних та військових служб. Зараз близько 400 000 людей працюють у спецслужбах путінської Росії і тамтешня влада багато вкладає у їх подальший розвиток.

У сучасній Росії основою та консолідуючим елементом є саме секретні служби, вони вирішують, хто належить до політичної та економічної еліти, а хто з неї випаде.

Вони не керуються жодною ідеологією, вони не претендують на представлення передбачуваних «цінностей». Цей нігілізм є їм на руку, оскільки це допомагає підтримувати апатію суспільства та забезпечувати стабільність системи. Служби також не зацікавлені в усуненні корупції або відходженні від моделі ресурсної економіки.

Тож якщо хтось вирішить встановлювати політичні чи економічні інтереси з цією Росією, він фактично має справу з її безпековим апаратом. І він не має контролю над собою, не визнає ніякої влади.

Раз у раз офіцери цих служб показують світові своє справжнє обличчя. Ефектне вбивство Александра Литвиненка, спроба вбивства Сергєя Скрипаля та його дочки, диверсійні акції в Україні чи спробу перевороту в Чорногорії - ось кілька прикладів останніх років, які показують, з ким ми маємо справу.

Путінська ФСБ - це просто продовження злочинного, радянського КДБ. Ті самі методи операції, той самий менталітет. Їх очевидна мета - політична реконструкція Радянського Союзу як глобальної імперії.

Ось чому ми їх бачимо в Сирії та Венесуелі, Північній Африці, на Кавказі та на Балканах. Для такої Росії Захід - ворог. Росія хоче, щоб Сполучені Штати були витіснені з Європи, внутрішньої дезорганізації та ослаблення європейських країн, щоб унеможливити вплив наших інституцій, наших принципів та цінностей як на Росію, так і на держави, що знаходяться в її безпосередній близькості.

Кремлівська еліта побоюється цього впливу, оскільки не може запропонувати альтернативу, привабливу для власного суспільства. Тож вона не змагатиметься за моделі розвитку. Ось чому плани щодо «селективної участі Росії» чи побудови з нею «порядку денного довіри та безпеки» - це мрія.

Основою мислення Росії щодо відносин із Заходом є відсутність довіри та страху. Це, в свою чергу, викликає агресію.

Ця агресія проявляється найшвидше в інформаційному вимірі. Звичайно, Росія не «вигадувала» пропаганду. Однак вона вміло використовує інструменти, які складають основу так званих інформаційних суспільств, таким чином створюючи свою перевагу.

У гібридній війні росіяни без оглядки використовують Інтернет, соціальні медіа, дискусійні форуми. Вони реалізують стратегії «спеціальної дезінформації» для вибраних груп.

Нові технології та плюралістичний характер західного світу, його відкритість до дебатів дають Росії можливість отруїти дискурс та контролювати його таким чином, що поділяє Захід ефективніше, ніж раніше.

РОСІЯ:

• а) лякає, нібито, агресивною політикою НАТО та мілітаризацією країн Балтії, як це було в 1970-1980-х роках, інспіруючи рухи, які виступають проти розміщення американських ракет середньої дальності в Західній Європі;
• б) підтримує за допомогою контрольованих засобів масової інформації та апарату дезінформації протестні та сепаратистські рухи;
• c) нарешті, підтримує середовища політичних радикалів, що поширюють у публічному просторі гасла ненависті на основі національності чи раси.

Путінська Росія знає, як проникнути в західні, відкриті та всеохоплюючі за своєю суттю політичні та соціальні інститути - адже вона має гігантський досвід холодної війни.

Вона недобросовісно розбещує наші бізнес-еліти, використовуючи одне з небагатьох своїх активів - доступ до природних ресурсів, насамперед енергії.

Росія не повинна вимагати, наприклад, послаблення санкційного режиму, встановленого внаслідок її агресії проти України або внаслідок діяльності її спецслужб на територіях країн НАТО. Представники європейських еліт роблять це від її імені, намагаючись довести, що «санкції неефективні, оскільки вони не змінили поведінку Росії».

Однак, що є найнебезпечнішим у діях росіян, це спроби впливати на хід демократичних виборів у низці західних країн. Втручання у вільні вибори наших громадян - удар по фундаментальній незалежності наших країн та націй. Цей тип російської політичної агресії повинен відповідати нашим рішучим та адекватним реагуванням. Відсутність реакції в таких ситуаціях розбещує росіян і спонукає їх до подальших дій.

Пані і панове, я розповів багато хорошого про американське лідерство та його успіхи. Але робота, яка почалася тридцять років тому, не закінчена. Для багатьох народів боротьба за свободу триває - і їм потрібна наша підтримка та наша сила, як духовна, так і матеріальна.

Білорусь, Грузія, Молдова, Україна та інші країни, що вийшли з-під руїн Радянського Союзу, заслуговують того ж успіху, яким стала участь Польщі, країн Балтики, Чехії, Словаччини, Угорщини та інших країн, прийнятих до НАТО та Європейського Союзу в останні роки.

Вчора ввечері, прогулюючись Вашингтоном, я пройшов повз пам’ятник, що вшановує пам'ять ветеранів Корейської війни. Мою увагу звернув напис: свобода не вільна. Ми завдячуємо повагою тим, хто віддав своє життя за свободу. Але не менш важливо пам’ятати, що свобода не дається раз і назавжди, що ви повинні за неї боротися.

Зі свого боку, я заявляю про підтримку цієї боротьби, пліч-о-пліч з нашими союзниками та партнерами. Для Польщі життєздатність, безпека та розвиток євроатлантичного співтовариства є важливими, оскільки ми розглядаємо це як найсильнішу гарантію нашої свободи та суверенітету. Дякую за увагу,

Маріуш Камінські, міністр координатор спеціальних служб РП