Путін огризатиметься до останнього

Путінський режим націлений попри все досягнути цілей так званої «спеціальної військової операції в Україні». Росію не зупинятимуть ні постачання зброї з боку країн-партнерів України, ні інші чинники.

Таку заяву зробив секретар ради безпеки росії ніколай патрушев під час наради з питань національної безпеки рф у далекосхідному місті Хабаровськ.

Що ввижається росіянам?

Мета російської війни залишилася незмінною: «захистити людей від геноциду з боку українського неонацистського режиму», «демілітаризувати та денацифікувати територію України», «досягнути її нейтрального статусу, що має бути прописаний у Конституції».

Слова патрушева не залишають маневрів для різних трактувань – єдиний висновок полягає у тому, що путін воюватиме до останнього. Останнього шансу домогтися свого а чи навіть до останнього солдата.

Патрушев у Хабаровську нагадав, що росія вдалася до спецоперації через «поширення в Україні неонацизму, функціонування на її території біолабораторій, задіяних у військово-біологічній програмі США, а також заявлені київською владою плани створити ядерну зброю та вступити до НАТО». А це, за його словами, створювало «суттєві загрози безпеки не лише росії, а й усьому світу».

Схоже, в науково відсталій росії так бояться американської біологічної зброї, що в кожному медичному закладі їм ввижається біолабораторія. Чим іще пояснити їхнє маніакальне бомбардування українських медичних установ. За 4 місяці війни російська орда знищила понад дві сотні українських медичних закладів.

«Попри надання США і Заходом військової допомоги Україні, постачання летальної зброї, що наростає, зазначених цілей буде досягнуто», - цитують «падєльніка» путіна пропагандистські рашистські медіа.

Можна, звісно, припускати, що секретар радбезу рф казав ці слова з метою показати рішучість і твердість москви та не допустити можливий «разброд і шатанія» - Хабаровський край відомий своїм бунтарством та протестами дворічної давнини.

Російський удав

Проте поведінка росіян в Україні свідчить, що путін змінив тактику: не спромігшись захопити Київ і ключові міста на сході України з наскоку, він тепер нагадує удава, який повільно оповиває і стискає свою жертву. За таких обставин Україні не залишається нічого іншого, як розрубувати і шматувати в усіх можливих місцях цю рашистську гадину.

За реальної допомоги країн-партнерів українській армії це до снаги. Проте у цій війні не варто покладатися суто на колективний Захід. Історія воєн минулого століття свідчить, що союзи між країнами іноді дуже швидко розпадаються. А, відтак, набувають непередбачуваних конфігурацій.

Швеція і Фінляндія, які десятиліттями були нейтральними, сьогодні уже підписали протоколи про вступ до НАТО. Фіни після повномасштабної війни росії проти України почали ревізувати бомбосховища та передислоковувати на свої південні рубежі військову техніку.

Білоруська область росії

У Польщі, схоже, теж зрозуміли, що колективна безпека – це добре, але покладатися потрібно передовсім на себе. Тому готуються до російського вторгнення. Офіційну Варшаву зрозуміти можна: вона межує з анклавною Калінінградською областю та фактично Білоруською областю російської федерації.

Тому Польща теж модернізує бомбосховища, організовує курси з виживання, влада спрощує дозвільну систему для придбання цивільним зброї, запроваджує для старшокласників уроки військової підготовки.

Прем’єр-міністр Польщі Матеуш Моравецький під час відкриття стрільбища у школі запевнив, що його країна не повернеться під російський каблук.

Кому, як не полякам, пам’ятати про неодноразові російські окупації у своїй історії. Найсвіжішу ще пригадують сучасники – понад 2 роки виводили радянський військовий контингент із території Польщі: із квітня 1991 року аж до 17 вересня 1993-го.  

Не все велике = сильне

Попри найімовірніший сценарій затяжної війни з великою і потужною росією, не завжди величина тотожна поняттю сила. Цю тезу підтверджує стаття Філліпса Пейсона О’Браєна в американському виданні The Atlantic. Професор стратегічних досліджень в Університеті Сент-Ендрюса в Шотландії пише, що Україна викрила росію як не дуже велику державу, а успіхи Києва проти москви змусять цивілізований світ переглянути уявлення про поняття «могутність».

Автор наводить думку аналітика Семюеля Чарапа, який вважав росію настільки сильною, що вона легко розтрощить слабку Україну. А тому Захід не повинен надавати підтримку Києву, тому що все це буде намарно.

«Надіславши майже всі свої військові частини на передову, російська армія захопила лише 20 відсотків території України – це дуже мало, зважаючи на бажання взяти Київ і підпорядкувати всю країну – і зазнає жахливих втрат у живій силі та техніці. Він (путін, - ЗІФ) уже відчайдушно намагається відновити свої сили, знаходячи солдатів скрізь, де тільки може, навіть дозволяючи громадянам віком від 49 років вступати на військову службу, кидаючи в бій усе більше старого і другосортного обладнання», - зауважує професор.

На його думку, сила росії виявилася настільки перебільшеною, що настала пора дати відповідь на запитання:  що робить державу «великою».

«Ця війна може показати нам, що армія настільки сильна, наскільки сильними є суспільство, економіка та політична структура, які її створили. У цьому випадку Росія була аж ніяк не великою державою, а фактично дуже пошкодженою, багато в чому ослабленою державою. З цієї точки зору її справді можна розглядати як державу, яка перебуває у відносно різкому занепаді. Її економіка є приблизно десятою за розміром у світі, дорівнюючи економіці Бразилії. Але за цим приховано її надзвичайну непродуктивність, оскільки більша частину свого багатства базується на видобутку і продажу природних ресурсів, а не завдяки виробництву чогось передового. Коли йдеться про технології та інновації, Росія навряд чи потрапила би до 50-ти найпередовіших країн світу», - пише О’Браєн.