«Пугачовський бунт». Чому демарш Пугачової є важливим для України

По-перше, вона виступила за справедливість, назвавши речі своїми іменами. У безхребетній російській орді – це подвиг. Характерно, що це сталося на тлі чергового висеру єзуїтської Собчак, яка буцім за демократію, але називає нацизмом хейт з боку українців російської моделі в рекламі Zara. Собчак, спеціально для тебе, нацизм – це розстрілювати невинних людей пачками, відрізати військовополоненим мошонку, кидати 500-кілограмові авіабомби на цивільні будинки, знищувати народ тільки тому, що він хоче жити так, як хоче жити, і має намір іти своїм шляхом, не озираючись на вежі Кремля. Ось це і є нацизм, який Собчак боїться називати своїм ім'ям. Так ось, Пугачова пробиває пролом у конформізмі російського суспільства однією своєю вагою.

По-друге, цей пролом величезний. Тому що, як правильно зазначив Станіслав Речинський, Пугачова – це жива архетипна мама пізньої радянської людини та її пострадянських нащадків. Пугачова є символом (як би ми до цього не ставилися) епохи. Вона і є епохою. І її можна виразити математично. За півдня її пост набрав 0,5 млн лайків і 65 тис коментів. І хоча федеральні канали Росії традиційно ігнорують такі меседжі, але охоплення меседжа Пугачової буде величезним. У ієрархічному російському суспільстві, де орієнтація на лідерів думок відіграє величезну роль – дуже важливий показник. Інертна, конформістська маса російського суспільства завжди потребує тих, хто орієнтує на відповідні реакції. Пугачова саме така людина.

По-третє, очікування українців, що Пугачова недостатньо радикальна та має прямо зараз висловити підтримку ЗСУ і взагалі чомусь мовчала півроку, доки не зачепили Галкіна, вкрай наївні. Природне бажання українців отримати все й одразу, але ж треба бути реалістами. Важливо проломити інертність російського суспільства в оцінках війни з Україною. Пугачова це допомагає робити, тому що розставляє акценти, які в Росії багато хто боїться навіть згадувати. Більше того, вона продовжить це робити, допоки Галкін продовжить висміювати російську владу. Сміх над владою та відсутність страху щодо її відплати каталізують процеси критики влади в Росії, посилення невдоволення тощо. Усе це стратегічно грає на користь України.

По-четверте, треба інструментально дивитися на добрих росіян. Усе, що допомагає розгойдати й обрушити путінську Росію, треба використати. Все, що зміцнює – треба підточувати. Тому пугачовський бунт украй корисний. Будь-які бунти в Росії потрібно підтримувати та роздмухувати. Більше бунтів добрих і різних у Росії приведуть її до такого стану, коли вона думатиме про свої проблеми, а не про Україну. У Росії мусить бути така кількість проблем, що вона повинна забути про будь-які форми експансії назовні. Тому Аллу Борисівну треба підтримувати двома руками. Колись казали, що Брежнєв – дрібний політичний діяч за доби Пугачової. Буде дуже іронічно, якщо Путін не переживе Пугачову та на його могилі посміється Галкін. До речі, цей сценарій не такий уже й нереалістичний.

Юрій Романенко, український політолог, експерт Українського інституту майбутнього (сторінка у FB)