Про наслідки «часткової мобілізації» рашистів та прискорення військового краху РФ

Те що ми зараз спостерігаємо по всій лінії фронту, можна назвати як «стратегічна операція ЗСУ з перехоплення та закріплення ініціативи саме в руках української армії». Простіше кажучи – Збройні Сили України зараз переходять до стану, коли саме наша армія вибирає місце удару, і саме наша армія першою б’є ворога.

Якщо виходити навіть з такого ракурсу, Кремль украй запізнився з рішенням про свою «часткову мобілізацію», тому нас цей процес узагалі не має лякати.

Бо коли стратегічна ініціатива на фронті – не в руках рашистів, РФ може впливати лише на два параметри:

1) кількість «чмобіків», що прибули на «нуль»;

2) час, необхідний для їхньої утилізації.

РФ «у спадок» від СРСР отримала, зокрема, й систему мобілізаційного розгортання армії.

За «радянськими» лекалами, мало бути три «ешелони» військ:

1) війська постійної готовності;

2) підрозділи з мобілізаційною готовністю 1-2 доби;

3) «кадровані» підрозділи з терміном розгортання до 20 діб.

Коли путінська Росія почала підготовку до війни, вона по суті теж перейшла до такої форми мобілізаційного розгортання, де «війська постійної готовності» - це було ударне угрупування, що вторглось в Україну.

А «кадровані підрозділи» - ті самі «бази зберігання», на яких стояли напівміфічні «10 тисяч танків» і «тисячі бронемашин».

Іще раз акцент – ці танки та ББМ стояли на базах зберігання саме для того, щоби на них саджати відмобілізованих, а не в «поточному режимі» поповнювати втрати «кадрових» частин.

За логікою такої системи, Кремль мав оголосити «часткову мобілізацію» як мінімум 24 лютого 2022 року, або хоча би 9 травня 2022 року.

Щоби до липня-серпня на фронт якраз приїхали перші партії «чмобіків» на тих самих Т-62 або МТ-ЛБ і допомогли «кадровій» армії РФ утримати у своїх руках ініціативу на фронті.

Натомість армія РФ спочатку отримала болючу поразку на Харківщині, зараз уже близька до такої ж поразки під Лиманом, і (як виявляється) уже дійшла до кондиції для «акту доброї волі» під Херсоном (стримало лише втручання Путіна). І лишень після цього Кремль наважився на «могилізацію».

Щоби відтягнути час своєї поразки, РФ використовуватиме на фронті своїх «чмобіків» за взірцем пізнього Гітлера кінця 1944 року – початку 1945 року. Тобто кожен важливий опорний пункт оголошуватиметься «фестунгом» (тобто «фортецею», з якої заборонено відступ).

Технологія знищення «фестунга» теж напрацьована – оточення або розгром. Уже зафіксовані випадки, коли Кремль кидає «чмобіків» для «затикання» актуальних «дір» на фронті, зокрема на Харківщині біля Куп’янська-Вузлового, на Херсонщині чи біля Лиману.

Імовірно, що свій аналог гітлерівського «контрнаступу в Арденнах» Путін теж планує. І саме з цим пов’язане повідомлення від ГУР МОУ про те, що Білорусь начебто готується прийняти до 20 тисяч «чмобіків», яких розквартирують в закинутих корівниках.

Але якщо уже далі продовжувати мову історичних паралелей – «Арденни» Путіна з ударом через Білорусь «захлинуться», бо політична мета удару явно не відповідатиме військовим спроможностям рашистів.

Бо до цього орки ледь чи не повністю «вичистили» склади зі снарядами та законсервованою технікою в Білорусі, а залишків – не вистачить на ударне угрупування бодай якоїсь якості.

Простим «вкиданням» маси «гарматного м’яса» війну виграти неможливо. Історична паралель зі «100 тисяч китайських добровольців», що змінили хід Корейської війни, тут не працює. Бо тоді Китай послав для підтримки Північної Кореї свої найкращі війська, що мали декілька років досвіду в боях проти японської армії та військ Чан Кайші.

Що ж стосується залишків бронетанкового озброєння армії РФ, то тут у дію вступає така арифметика.

Станом на лютий 2022 року армія РФ на всьому просторі – від кордону з Україною до Сахаліну – мала усього 3 300 танків. За весь час війни рашисти втратили уже 2 800 танків. І це при тому, що російські окупаційні війська в Україні мають приблизно 1 500 танків. Це дозволяє припускати, що росіяни уже зняли зі зберігання та відновили біля 2 000 старих радянських танків. Але далі поповнювати втрати у танках – у них ресурс обмежений.

Бо буквально за 1 тиждень із флагманом російської бронетанкової промисловості «Уралвагонзаводом» трапилось дві чудернацькі події.

Спочатку УВЗ перейшов на роботу у 3 зміни для «прискорення» ремонту пошкодженого ОБТ, і навіть відзвітував про «дострокову» передачу партії самохідних вогнеметів ТОС-1А «Буратино», виготовлених явно за «спрощеною» технологією.

А потім керівництво того ж «Уралвагонзаводу» заявило, що готове виставити «добровольчу дружину» на фронт, у рамках «самомобілізації».

Очевидно, спроба ремонтувати танки у 3 зміни провалилась, так і не розпочавшись.

Окрім усього іншого, схоже, Кремль і його сателіти зазнали військової поразки в Лівії, контроль над якою дозволяв РФ «диригувати» цінами на світовому ринку нафти.

За повідомленнями британських профільних ресурсів, група кораблів Королівських ВМС у складі 1-го есмінця, 2-ох універсальних десантних кораблів та інших кораблів супроводу вперше за 8 років зайшла в Лівію, в порт Тріполі. З «візитом ввічливості». В пункт, де раніше господарювали «проксі-сили» росіян.

Схоже, саме з цією обставиною і пов’язаний поспіх Кремля, що там уже завтра хочуть оголосити про загарбання наших тимчасово окупованих територій.

Складно оцінити, як така подія може вплинути на стратегічні перспективи РФ.

Але тут можна додати таке – протягом серпня-вересня 2022 року частка військових затрат у держбюджеті РФ, за деякими оцінками раптом підскочила від 25% до 40%.

І заодно нагадати – Радянський Союз колапсував не тільки тому, що забагато витрачав на ОПК та армію.

Радянський Союз колапсував зокрема й тому, що Кремль не вмів контролювати рівень своїх військових витрат.

Зберігаймо спокій. І робімо кожен, що вважає можливим для Перемоги.

Іван Киричевський, журналіст, (сторінка у FB)