Президента України просять присвоїти білоруському добровольцю звання Героя (посмертно)

У п’ятницю, 17 лютого, у столиці Польщі – Варшаві, поховають білоруського добровольця Едуарда Лобова. За інформацією сайту «Хартыя '97», похорон розпочнеться о 15:00 на військовому цвинтарі у Повонзках (Cmentarz Wojskowy na Powązkach), що розташований за адресою вулиця Повонзківська 43/45. Церемонія прощання з воїном 72-ої окремої механізованої бригади відбулася у варшавському костелі Святого Олександра відбулася 11 лютого.

Білоруський доброволець Едуард Лобов загинув 26 січня у боях під час захисту міста Вугледар на Донбасі. До того брав участь у звільненні Київської області та Чорнобиля від російських окупантів. Білорус воював за Україну із 2015 року. У 2014 році сайт Charter97.org оголосив його лауреатом Національної премії з питань захисту прав людини імені Віктора Івашкевича.

У середу, 15 лютого, командир полеглого білоруса, молодший сержант Іван Завершинський створив петицію до Президента України із проханням присвоїти старшому солдату Едуардові Лобову почесне звання Героя України (посмертно). За добу прохання набрало майже тисячу голосів із 25 тисяч необхідних.

Командир білоруського добровольця у зверненні розповів про його становлення як особистості та воїна.

«Едуард Анатолійович Лобов народився 1 грудня 1988 року у Вільнюсі, - йдеться у тексті. – Білорус, білоруський політичний діяч, співголова «Молодого фронту», політв'язень Білорусі, в'язень совісті, білоруський доброволець, який воював за незалежність України, воїн ЗСУ. Виріс у Мінську, закінчив середню школу № 219 і професійно-технічне училище № 38 за спеціальністю «Технічна експлуатація контрольно-вимірювальних приладів». З дитинства мріяв стати військовим, пов'язати своє життя з армією. Проходив строкову службу в 103-ій окремій гвардійській повітряно-десантній бригаді в 2009-2010. Проходячи строкову службу в білоруській армії, Едуард дійшов висновків, що білоруська армія повинна бути національною, а не філією російської армії, служити народу, а не режиму Лукашенка. Саме тому після закінчення строкової служби Едуард не залишився служити за контрактом, а спрямував свою діяльність на боротьбу проти режиму Лукашенка».

18 грудня 2010 року Едуарда затримали у Мінську і звинуватили в хуліганстві – нібито за побиття разом зі соратником перехожих. Затриманий провини не визнав і заявив, що це була провокація спецслужб напередодні президентських виборів. Попри це 24 березня 2011 року суддя Московського району Мінська Олена Шилько засудила Лобова за статтею «Особливо злісне хуліганство» на 4 роки колонії посиленого режиму. Покарання Лобов відбув у колонії № 22 «Вовчі нори». Тричі відмовився писати прохання на ім'я Лукашенка із проханням про дочасне звільнення, відбувши повний термін ув’язнення.

2015 року він покинув батьківщину після того, як проти нього порушили нову кримінальну справу.

«Він міг жити в Литві, здобути вищу освіту в Польщі, стати лідером білоруської молоді. Але він твердо вирішив, що поїде добровольцем в Україну. Як говорив Едуард в одному з інтерв'ю: «В Україну я приїхав воювати за свободу українців. Попутно навчитися воювати, щоби застосувати ці навички в обороні Білорусі». Едуард вважав, що українці та білоруси практично один народ, зі схожою історією, з одними і тими ж проблемами, що в Білорусі, що в Україні, з одним і тим же ворогом. З літа 2015 року брав участь як доброволець у захисті України від російської збройної агресії. У 2017 році, коли в українську армію дозволили набирати іноземців, підписав на три роки контракт із 8-им окремим полком спеціального призначення у Хмельницькому. Влітку 2020 року підписав контракт із 72-ою механізованою бригадою «Чорних запорожців», - написав Іван Завершинський.

Він також нагадав, що Едуардові Лобову відмовили в отриманні українського громадянства через недійсний паспорт, що перебував у базі «Інтерполу». Туди його прізвище потрапило з «легкої руки» злочинного режиму лукашенка. Сім'я Едуарда також зазнавала тиску, тому вимушено переїхала у Польщу.

За словами командира білоруського добровольця, він пройшов підготовку у спецназі в Україні. 2019-го закінчив «курс основних бойових навичок», а перед повномасштабною війною опанував протитанкові переносні комплекси NLAW і Javelin.

«У боях він діяв грамотно, рішуче і сміливо. На війні був стрільцем із гранатомета і стрільцем переносного протитанкового комплексу Javelin. У своєму останньому бою Едуард Лобов своїми діями врятував моє життя. Росіяни висадили десант недалеко від наших позицій. Едуард вийшов з окопу і спокійно одиночними пострілами з автомата розстріляв усіх ворогів. Саме ці дії дозволили евакуювати мене з поля бою», - написав Іван Завершинський.

За його словами, смертельне поранення Едуард Лобов отримав від влучання осколка танкового снаряда, коли стріляв по ворожому танку з Javelin. Через ближній бій екстрено евакуювати Едуарда не було можливості.

«Матір він востаннє бачив 2019 року, мріяв отримати українське громадянство, мріяв збудувати дім, завести сім'ю. Але він назавжди залишиться молодою людиною, яка ціною свого життя зупиняла російське зло. Вважаю, що Едуард Лобов, який від початку російської агресії захищав Незалежність України та життя мирних мешканців, заслуговує отримати українське громадянство та найвищу державну нагороду – Герой України. Герої не вмирають», - завершив свою петицію його командир.