Повернення блудного генерала Герасимова

Що означає чергова рокировка у воєнному керівництві РФ

1. Як би це дивно не звучало, але, напевне, найменш зацікавленим у цій перестановці є сам Герасимов. Для нього це штрафбат. Нових ідей у нього нема та не може бути. І він не може цього не розуміти.

2. Причина зміни Суровікіна частково лежить у тому, що він не зміг внести щось нове в бойові дії: його ставка на «Вагнер» і на масовані удари по енергетичній інфраструктурі не призвели до переламу у війні.

3. Головна причина кадрових змін – масована дискредитація російської армії групою воєнкорів, Пригожиним, Кадировим і захованими далеко в кулуарах Ковальчуками та Золотовим. Російська армія – єдиний привід для гордості росіянина. Розхитування віри в єдиний привід для гордості – це, звичайно, на руку нам, але з точки зору росіян – це втрата однієї зі скрєп. Власне призначення Герасимова, з точки зору Путіна, це знак всім тим, хто критикує армію. Щоправда, знак явно невдалий.

4. Чому невдалий? Перш за все тому, що рівень довіри до Герасимова мінімальний. Він асоціюється з поразками. Логіка, за якою йшов Путін, судячи з усього, наступна. Тиждень за тижнем Шойгу капав на нього та говорив: робота Суровікіна примітивна, нас критикують і витирають об нас ноги. І, як результат, Путін, який страшенно не любить міняти людей, сказав: якщо нема нікого розумного, поставимо Герасимова.

5. Найцікавіше питання: чи дано паралельно доручення закрутити гайки воєнкорам та Пригожину, щоби вони перестали критикувати армію. Якщо цього не буде, а судячи з усього, цього не буде, у Кремлі розпочалися реальні, а не вигадані кулуарні війни. Поки головний приз: зміна міністра оборони. Але, сподіваємося, це лише початок.

Вадим Денисенко, Український інститут майбутнього (сторінка у FB)