Польський наратив: висновки для України

БЛОГИ 27.02.2018 Коментарі 0

Боротьба польського уряду за історичну правду та оборону доброго імені Польщі, що спровокувала загострення стосунків та значні проблеми в розумінні позиції Польщі, що в ЄС, що США, що Ізраїлі, насправді показує наскільки чинна влада Польщі може далеко піти у даному протистоянні, та  що поставити на терези такої боротьби. Тепер стає зрозуміло наскільки проблематика загострення польського історичного протистояння з Україною, основана на несприйнятті Польщею національно-визвольного формату подій 30-40 рр. ХХ ст., була недооцінена в Україні.  

Уряд ПІС, ініціювавши внесення змін до закону про Інститут національної пам’яті (ІНП), наразився на потужну критику зі сторони міжнародного співтовариства за звинувачення у переписуванні історії.  Ряд висловлювань польського прем’єра з високих європейських трибун, зважаючи на «труднощі перекладу», шокували Ізраїль та іншу міжнародну спільноту. Ця ситуація показала міжнародному співтовариству усю некомпетентність,  незнання, а передусім легковажність підходу до чуттєвих історичних подій. Показала з якою легкістю, заради боротьби за власні переконання,  можна нехтувати двосторонніми стосункам, які складувались десятиліттями.   

Окрім цього виявилося, що у Польщі дуже коротка лава запасних серед істориків, яким ПІС довіряє  питання історичної правди, усі вони у своїй  більшості об’єднані Інститутом національної пам’яті. Що їм характерно - вони не в змозі вийти за межі кола свого бачення історії, але і навіть не  намагаються цього зробити. Як результат - польські політики  транслюють на міжнародній арені «історичну правду» авторства такого роду істориків та експертів, хоча насправді її місце на сторінках право-радикальних медіа. Парадоксально, при цьому висловлюють велике здивування та розчарування, коли така позиція викликає міжнародну реакцію та супротив.

Які висновки з цього потрібно зробити Україні, яка тривалий час відчуває на собі «політику історичної справедливості» від ПІС та несе іміджеві втрати на міжнародній арені. Як кажуть, не було б щастя, та нещастя помогло.

Необхідно визнати, що широкому міжнародному резонансу по засудженню дій Польщі у питанні наступальних дій на історичному фронті  (переписування та відбілювання окремих аспектів історії, які не вписуються в її історіографію),  сприяла на цей раз позиція Ізраїлю, та  його американського лобі. Ізраїль застосував весь арсенал критики за внесення контроверсійних поправок у закон про ІНП на фоні недолугих коментарів польської влади, які ще більше підливали масла у вогонь.

Тільки тому, що ревізіонізм Голокосту та «злочини українських націоналістів», потрапили в один закон, на широкий загал було продемонстровано, яку тактику останнім часом застосовує правляча верхівка Польщі по відношенню до України, диктуючи з ким і як Україна  піде у Європу. Польща не очікувала, чи правильніше сказати недооцінила, таку жорстку реакцію Ізраїлю, але як видно із аналізу польських ЗМІ, зовсім не збиралася зважати на українську. Чуттєві для України питання, які зачіпав оновлений закон про ІНП, були другорядними та не визначальним при оцінці ризиків прийняття закону.

Окремо слід «відзначити» також радників польської влади, що порекомендували об’єднати два питання, які до цього часу взагалі нічого не об’єднувало. Чи не було свідомою провокацією зі сторони «певних  радників», об’єднання у цих провальних поправках до ІНП РП чутливих польсько-ізраїльських та польсько-українських історичних питань?

І хоча на цей раз українська реакція була досить жорсткою, але її гострота вочевидь насамперед корелювалася з позицію міжнародної громадськості. Слід визнати, що польська влада вже призвичаїлась до чергової української «стурбованості» і «сподівання на примирення».

Як і у випадку з Україною, польська влада закликала до діалогу та консультацій з Ізраїлем при обговоренні чуттєвих історичних питань, діалогу який  нагадаємо, передбачає також можливість чути партнерів, змінювати свою думку. До речі, комісія з питань польсько-ізраїльського діалогу зустрічалася тільки один раз і то безрезультатно.

То чому ж польський парламент не задумуючись приймає закон, який мав бути предметом цього ж діалогу. Нічого вам не нагадує з реалій польсько-українських взаємин? Ми проголосували резолюцію про геноцид, а тоді давайте запрошуйте нас до діалогу, ось вам «злочини українських націоналістів», але ми з іншого боку занепокоєні відмовою української сторони піти на поступки у питаннях ексгумації.

Щоправда, останні заяви польських політиків від партії «ПІС», зокрема Маршалека Сенату РП Ришарда Терлецкого, свідчать про бажання польської влади «вийти сухими з води», спровадивши всю провину за несамовите «педалювання» цього закону на антиукраїнську партію Kukiz’15. Окремі ЗМІ повідомляють про те, що спікер верхньої палати польського парламенту зокрема заявляє про те, що новелізація закону про ІНП Польщі призвела до реальної дипломатичної катастрофи. І мовляв ПІС вже не приховує факт того, що здійснили помилку, а також визнає, що партія нібито «просто не зауважила рівня загрози» від прийняття цього закону.

Українським політикам слід зрозуміти, що ведення діалогу з діючим урядом Польщі дуже нагадує розмову з тим, хто вже апріорі визначився із результатом бесіди, і не бажає йти на поступки. Коли важко говорити про факти, тому що факти незручні, залишається тільки втекти в наратив, коли важливий не фактаж, а історично обґрунтована інтерпретація певних аспектів з певної світоглядної позиції.

Шальки терезів у польській політиці доволі цікаві та суперечливі: з одного боку, ПІС відкрито заявляє, що «бореться за історичну правду», а на іншій шальці терезів лежать їх прямі дії спрямовані на беззаперечну перемогу «польського наративу». І ймовірно саме наратив поступово переважуватиме у польській політиці, зокрема історичній.  І це необхідно враховувати. 

 

 

   Юрій Кміть, керівник  ІА "Західний інформаційний фронт"

 

 

ілюстративне фото www.polsatnews.pl

Відгуки

Немає відгуків.

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com