Гута Пеняцька 2018: сумні результати польського «примирення»

АНАЛІТИКА 01.03.2018 Коментарі 1

Майже місяць знадобився польській владі для того, щоб визнати власну помилку, яка привела Польщу до дипломатичної катастрофи. Скандальні  правки до законодавства про Інститут національної пам’яті, прийняті 26 січня Сеймом, та у ніч на 1 лютого Сенатом Польщі,  і  підписані 6 лютого президентом завели Польщу у глухий дипломатичний кут.

Останні заяви польських політиків від партії «ПІС», зокрема Маршалека Сенату РП Ришарда Терлецкого, водночас можуть свідчити й про бажання польської правлячої партії перекласти всю провину на депутатів від Kukiz’15, які зі слів провладних політиків дуже активно домагались прийняття цього закону. Представники «ПІС» вже відверто заявляють, що мовляв партія «просто не зауважила масштабності загроз» від прийняття цього закону.

Бравурно відстоюючи на всіх фронтах «польську історичну правду» та «добре ім’я Польщі» чи не копає польська владна партія могилу для українсько-польських відносин у майбутньому?

Насправді важко зрозуміти польську сторону, коли її представники раз-по-раз підливають масла у вогонь «дружніх протиріч». Невже польські політики не бачать очевидного: їх дії призводять до прямо протилежного результату від їх очікувань. Історична цензура та чергові «заборони» чогось, що не подобається владі, це не шлях, який веде до порозуміння із міжнародними партнерами.

Поминальні заходи у неіснуючому селі Гута Пеняцька  на Бродівщині, які відбулись 25 лютого цього року, дуже яскраво показали наслідки діяльності польської правлячої партії у сфері двосторонніх відносин.

У інформаційному просторі України та Польщі географічна назва «Гута Пеняцька» стала впізнаваною у січні 2017 року. Тоді за кілька тижнів до чергових поминальних заходів, існуючий меморіал було підірвано невідомими у ніч на 10 січня 2017 року, і в подальшому, за кошти української сторони і сприяння місцевої влади, відновлено у найкоротші терміни. Правди заради слід сказати, що навіть не зважаючи на титанічні зусилля по відновленню пам’ятного меморіалу українською стороною, такі дії з боку польської влади були оцінені дуже скептично.

Минулого року, на скорботних заходах присвячених 73-й річниці трагедії села Гута Пеняцька, були присутні керівники Львівщини, посол України у Польщі Андрій Дещиця, посол Польщі в Україні Ян Пєкло, а також депутати Верховної Ради та Сейму РП.

Представники України та Польщі на заходах із вшанування жертв у Гуті Пянецькій, лютий 2017 року, фото ЛОДА

Цього ж року, на 74-ту річницю трагедії, Польща направила в Україну потужний політично-дипломатичний десант, до складу якого залучили керівника адміністрації президента Польщі Адама Квятковського, віце-міністра закордонних справ Яна Дзєдзічака, заступника керівника Інституту національної пам’яті (ІНП) Кшиштофа Шваґжика та генконсула Польщі у Львові Рафала Вольського. Натомість з української сторони у цьому році обійшлось без Посла України в Польщі, без депутатів, без губернатора та голови облради Львівщини. Польські пошуки «історичної правди» призвели до того, що від української сторони на заходах була присутня лише представник «Радикальної партії Ляшка», заступник голови Бродівської районної ради Віра Підгрушна.

Польська делегація на заходах на заходах із вшанування жертв у Гуті Пянецькій, лютий 2018 року, фото Галина Терещук/Радіо Свобода

У 2017 році, коли священнослужителі просили відпущення гріхів для вбитих мешканців Гути Пеняцької, єдиний червоно-чорний прапор майорів на фоні польських стягів. Тоді одиночний пікет влаштував представник ВО «Свобода» Михайло Галущак.

Одиночний пікет М.Галущака у Гуті Пеняцькій, лютий 2017 року, фото ІА "Вголос"

Натомість, у 2018 році, польська сторона отримала взамін представників місцевої та центральної влади України, вже не одиночний пікет із червоно-чорним прапором, а повномасштабну акцію не лише від ВО «Свобода», а й від представників Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Сокіл», які прагнуть до розбудови українського суспільства на засадах сучасного українського соціал-націоналізму.

Акція представників націоналістичних організацій, Гута Пеняцька, лютий 2018 року, фото ВГО "Сокіл"/Львівщина

Чи такого результату очікувала польська сторона від своїх «кроків назустріч» Україні?

До 2014 року, коли ВО «Свобода» була представлена в українському парламенті та мала домінуючий вплив у ряді областей України, у польської влади був постійний аргумент на кшталт того, що в «Україні при владі націоналісти». Та після виборів 2014 року, коли ВО «Свобода» не подолала 5%-ий бар’єр, цей козир було вибито із рук польських політтехнологів.  Вони, щоправда, ще кілька років твердили завчену мантру про «українських націоналістів, що керують Україною».

То ж хто пояснить, чому польська влада, яка так не хоче бачити «свободівців» чи «азовців» при владі в Україні, робить кроки, які все більше переконують український соціум у тому, що українська держава при такій поведінці сусідів (очевидно насамперед Росії, а вже потім Польщі та Угорщини) має більш уважніше придивитись до потенційних переваг правого політичного напрямку у внутрішній та зовнішній політиці?

Невже польська влада умисно хоче посприяти радикалізації, і так радикалізованого чотирирічною війною з РФ  українського суспільства? Чи не задля того, аби потім власному електорату на чергових виборах заявити: «От дивіться ми ж казали, що націоналісти в Україні прийдуть до влади, а ви не вірили»?

Зважаючи на редакційну політику, яка передбачає мінімальну політизацію, все ж таки зауважимо, що подібні польські кроки не лише «ховають» надії на примарне примирення, а й створюють в Україні, так звану «антипольську політичну нішу». Нішу, яку заповнять українські сили, що викликають у польської сторони відверто неприємні алюзії. Вже сьогодні, ряд молодих політичних діячів праворадикального спрямування в Україні (прізвищ яких ми умисно не згадуємо, аби не робити їм додаткової реклами) використовують антипольські заклики та емоції, формуючи собі перспективне електоральне поле. Вже завтра, у майбутніх українських передвиборчих кампаніях, у погоні за політичними дивідендами, дані політичні сили візьмуть на озброєння антипольську риторику, яка у  своїй аргументації буде опиратися на відверто суперечливі польські кроки у двосторонніх відносинах з Україною. Фактажу для такого роду агітації звісно достатньо, і при цьому не без допомоги, насамперед, польських високопосадовців. «Неоціненний» внесок у дану справу зроблено колишнім головою зовнішньополітичного відомства Польщі Вітольдом Ващиковським, в тому числі і безпосередньо у місті Львові.

Абсолютно вкладається у даний контекст і позиція польського ІНП, яку озвучив одразу після поминальної служби у Гуті Пеняцькій заступник керівника цієї установи - Кшиштоф Шваґжик.

Як повідомляє портал «Polukr.net» «Щодо перспективи такого примирення між Польщею і Україною, то віце-шеф ІПН відповів: «Ми народи, які жили разом багато віків в тих самих селах, навіть служили в єдиній армії. Зараз наше спільне минуле пробують показати лише в негативному світлі. Не можу погодитися, що нас, поляків, намагаються представити окупантами українських теренів, загарбниками. Ми такими не були. Поляки тут гинули від рук українців, а не навпаки. Мінімум, що в цій ситуації має зробити українська сторона, це визнати такий факт і помолитися з нами в цьому місці. Інакше ніколи не збудуємо тривалих дружніх відносин, бо вони мають ґрунтуватися на правді, якої бракує. Українці зараз не готові до цього, але, надіюся, колись будемо молитися разом».  

Польський посадовець апелює до української влади «помолитися разом», але ж, як ми згадували вище, українська влада це робила рік тому, пліч-о-пліч з польськими дипломатами та депутатами. І що отримала натомість у відповідь за відновлений меморіал? Зруйновані українські місця пам’яті в РП, уламками яких у Польщі вимощують дороги, поправки до закону про ІНП…?

Без жодних вагань високопосадовець польського ІНП також заперечує  співвідповідальність його інституції за загострення ситуації в польсько-українських відносинах, перекладаючи вину виключно на українську сторону.

«До напруження допровадила винятково українська сторона. Не ми заборонили ексгумацію наших героїв на теренах України. Українська сторона наклала заборону, яку не наклала жодна європейська країна. Не виховано нам таке закидати».

Напевне коротка пам'ять польських високопосадовців повертає їх до відправної точки ескалації польсько-українського конфлікту, якою чомусь  визначено - заборону українського ІНП  на проведення ексгумаційних робіт.  Хоча це рішення було реакцією на варварський демонтаж пам’ятника у Грушовицях на фоні інших актів вандалізму, яких влада Польщі вперто «не бачила».

Реакція польського посадовця на встановлену поруч із меморіалом загиблим полякам інформаційну таблицю, в якій українська сторона виклала власне бачення подій, які мали місце в далекому 1944 році, лишень підтвердила наші припущення про те, що всі інші версії, крім апріорі визначеної у Варшаві, будуть польською стороною вважатись «черговими провокаціями».

Сподіватися на компроміс та об’єктивність польської сторони в історичному дослідженні фактів, які призвели до трагедії у Гуті Пеняцькій та десятках таких спалених населених пунктів, очевидно марно.

Сумно, але доводиться в черговий раз констатувати, що польська влада, діями окремих політиків та посадовців, відкрила небезпечну «скриньку Пандори». Не зважаючи на мотивацію, чи то ідеологічна необхідність, чи помилка на догоду «Кукіз15», фактом є введення в дію дуже небезпечних механізмів у суспільній свідомості двох сусідніх народів. Поодинокі «голоси розуму» про короткозорість польської правлячої партії, які призвели до неймовірного напруження на напрямку Варшава – Тель-Авів, не враховують, а можливо не хочуть враховувати, наслідків погіршення українсько-польських міждержавних відносин. Польська влада, яка так боялася «необандерівської»  України, семимильними кроками сама створює інформаційні приводи до формування різного роду «антипольських проектів»  в Україні.      

А їх достатньо. Після такого «примирення» та «кроків назустріч», тривожними є сигнали щодо організації у Польщі  помпезного святкування 100-ї річниці незалежності Польщі. Не потрібно бути провидцем, щоб передбачити, що окремі заходи польської сторони по вшануванню «своїх героїв» на території України, зокрема Львові, привернуть увагу бажаючих взяти старт у передвиборчих баталіях в Україні на польсько-українському історичному протистоянні.   

Бажаючих заробити політичні дивіденди  буде достатньо.  Осторонь не залишиться і польська сторона. Виявити свою непримиренну позицію у питаннях трактування «правдивої» історії будуть прагнути і польські право-радикали, і «патріотична» польська влада.  Без сумніву, у цьому всьому патріотичному коловороті будуть крутитись кремлівські «радники» та «експерти». І  Кремль радо профінансує «активні заходи» радикалів по обидві сторони українсько-польського кордону.

Як наслідок, матимемо реальну загрозу ще більшого погіршення відносин  на втіху «східного  сусіда». Чи є шанс розірвати замкнуте коло ескалації та оцінити ситуацію критичним поглядом, а не через призму відсотків потенційного електорату?

Нам залишається сподіватися і  вірити, що на цьому полі бою, Росія не буде збирати трофеї після поразки обох сторін.

 

 

   Юрій Кміть, керівник  ІА "Західний інформаційний фронт"

 

ілюстративне фото www.unian.ua

Відгуки

2018-03-09 11:42:11

Залишити коментар

Оцінити
Відправити

Copyright © 2017 by ZahidFront. Powered by BDS-studio.com