Політика очікувань, що не збулися
Жодних, навіть косметичних, кадрових перестановок у силовому блоці Путін робити не збирається. На користь цього свідчать одразу дві суміжні в часі події: беземоційна річниця вторгнення і тьмяний виступ на розширеній колегії ФСБ.
Вихідці з табору військових радикалів і турбопатріотів дедалі більше висміюють образ російського вождя. Вони штучно формують завищені очікування щодо його дій. Але підсумковий вихлоп щоразу виходить слабшим та слабшим. Путін усе глибше ховається у свою мушлю і видає публіці далекі від її очікувань результати. Надто багато хто сприймає його як відчуженого і слабкого керівника, який нагадує посереднього вождя епохи «пишних похоронів».
У річницю «СВО» від кремлівського керівництва чекали на якийсь великий результат. Спочатку планку піднімали аж до репліки про широкомасштабне вторгнення з обов'язковим узяттям Києва 24 лютого. Згодом почали коригувати: вихід на адміністративні кордони Донбасу; захоплення Бахмута; прорив під Вугледаром. Але абсолютно нічого з описаного не відбулося. Вагнеровці немов кувалдою били Шойгу та Герасимова і звинувачували їх у всіх смертних гріхах через снарядний голод.
Картину занепаду доповнювали повідомлення про найбільшу танкову поразку російської армії у вугледарських степах. Тут поля всіяні тисячами трупів чмобіків і сотнями згорілих танкових кістяків. Про це мовчать, адже, по суті, лютневий наступ Герасимова накрився мідним тазом.
Після Суровікіна він став черговим незадовільним командувачем вторгнення. Його ракетно-дроновий терор зазнав фіаско. Україна вистояла, пережила важку зиму та лише засвідчила усьому світу всю потворність російської агресії.
Але жодних кадрових рішень щодо генералітету Путін не робить. На манежі ті самі знайомі пики. Так би мовити, задля підтримки балансу кадрове замороження торкнулося і ФСБ. Спочатку декілька днів перед колегією надували бульбашку про закручування гайок і великих чисток на Луб'янці. Однак на виході – доволі прісна путінська промова з побажанням до ФСБ просто виконувати свої обов'язки, нічого воєнного.
Ніхто нікого міняти не збирається. А секретар Ради безпеки Патрушев узагалі забив на вождя і під час найважливішої для силового блоку щорічної події поїхав до дружніх Алжиру та Венесуели.
Побажання Путіна для чекістів очікувано нудні. Але є нюанси. Вперше топ-завдання для ФСБ не придушення опозиції, а охорона держкордону, особливо ділянки з Україною. Щось подібне взагалі важко пригадати. Хіба що сталінські директиви НКВС після реалізації Пакту Молотова-Ріббентропа.
Путін наголосив на посиленні контррозвідки для протидії підривній роботі західних спецслужб. Для цього потрібні додаткові кадрові, технічні й інші ресурси.
Якось дивно чути з вуст персонажа, який закликає розчленувати Україну і створює різні сепаратистські непорозуміння, на кшталт «ДНР» чи «ЛНР», що іноземна «мерзота» готує у країні теракти і планує роздмухувати хвилю екстремізму, а фінальна її мета – розчленування Росії на частини. Відразу згадується сакраментальне «хто як обзиває, той сам себе так називає».
У світлі згаданих подій, Наришкін з його поважним ставленням до директора ЦРУ Бернса має доволі представницький вигляд і цілком здатний стати для Заходу компромісною фігурою.
А ось індиферентний Путін – ні риба ні м'ясо, ні каптан ні ряса. Не зрозумілий генезис самої ситуації. Чи то Путін під ковпаком спецслужб і паралізований у кадрових питаннях, чи він не відчуває під собою надійної опори та відчуває крихкість вертикалі.
Імовірно, він побоюється своєї кадрової незграбності, причому будь-який збій загрожує обвалом системи. У будь-якому випадку, перша особа все менше відповідає тим вимогам, що перед нею ставить сьогодення.
Відгуки
Немає відгуків.
Залишити коментар