Перемир'я – це ще не мир, або Що далі?

Ігор Тишкевич

Політичний експерт Інституту майбутнього

Отже, за результатами зустрічі у Саудівській Аравії є заява про згоду України укласти перемир'я. І є анонсована зустріч на лінії США-РФ.

Чи означає це швидке припинення вогню? На даний момент сумнівно. Для путіна, якому вигідно було уявити «недоговороздатність» Зеленського, результати зустрічі в СА неприємні. Але очікувані. Як би там не було, наступ рашистських військ у Курській області саме вкладається в логіку виходу на припинення вогню: витіснити ЗСУ зі своєї території ДО його початку. А це означає, що на цій ділянці кремль спробує зробити все, щоб завершити свою операцію найближчими днями. 

Другий, паралельний, трек – політичний: ставити вихід ЗСУ із Суджі як умову того самого перемир'я. Суть процесу – затягнути у двосторонні консультації, у яких спробувати підвести українську сторону до відповіді «ні».

Паралельно з цим, вже на американському треку переговорів (про двосторонні відносини) зробити Трампу конкретніші пропозиції щодо:

а) Арктики та участі американських компаній у розвитку північних логістичних маршрутів (а це для Вашингтона пріоритет у світлі конкуренції з Пекіном);

б) Угоди щодо мінералів. З однієї строни, пропонуючи велику ресурсну базу та найкращі умови. Але у формі, яка виглядатиме вигіднішою для рф порівняно бонусами для України з можливим американо-українським договором (це вже гра на внутрішньополітичне поле в Україні);

в) Газу для Європи. Вже була інформація про обговорення входу США в проєкти Північних потоків (але тут потрібна згода Німеччини). А є ще один – якщо українська ГТС включається у поле американо-українських домовленостей щодо ресурсів, для кремля з'являється сенс предметно говорити з Трампом про «спільний збут» природного газу. Звісно, росіянського. До речі, саме в цю логіку укладаються атаки на газодобувну інфраструктуру України останніх тижнів. У цій логіці, до речі, вже США можуть «попросити» Україну піти із Суджі, якщо рф не може видавити звідти ЗСУ.

Далі перемир'я і вже питання внутрішньоукраїнських процесів. Тема виборів (як президентських і парламентських) з теоретичної площині (після війни) остаточно переходить у практичну (підготовку). Для Зеленського (це якщо умовою переговорів у Саудівській Аравії не було його невисування на другий термін) завдання зберегти позиції буде вкрай складним через такі причини:

1. Перемир'я відводить фокус з лінії фронту, і політичні опоненти отримують великі можливості критики управлінських рішень Банкової, Кабміну та власне президента.

2. Відхід «військового порядку денного» на другий план (а, на жаль, для частини населення це сталося вже торік) актуалізує питання «мирного порядку денного» – стану економіки, інфраструктури тощо. Також зручна позиція для критики представників влади.

3. А це вже варіативно. Якщо в команді Трампа таки зроблять ставку на сценарій «Україна з новим президентом», а на Банковій спробують зіграти по-своєму, тут також будуть резонансні інформаційні приводи.

Перелічені чинники, якщо їх не помічати, здатні суттєво послабити позиції українських переговорників на момент початку консультацій про якусь подобу «мирного договору» або договору про заморожування війни. Звичайно, для кремля такий варіант вкрай цікавий і вигідний. Тому політику рф можна буде охарактеризувати такими процесами:

1. Звісно, інформаційні операції рф щодо дестабілізації українського суспільства. І тут, на жаль, але завдяки помилкам української сторони в інформаційному полі російські ресурси мають доступ до частини українських громадян. Суть операцій – не підтримка якихось окремих особистостей, а посилення фрагментації суспільства (підігрів конфліктів між різними групами «ті, що виїхали і ті, що живуть в Україні», «сім'ї військових та сім'ї цивільних», «ВПО – постійні жителі», «ветерани-ухилянти»), створення загальної атмосфери недовіри. До чого? Та, умовно кажучи, «до всього».

2. На європейському та американському інформаційному полі росія вкрай активно проводитиме інформаційну кампанію з дискредитації самої ідеї допомоги Україні. Але не як країні, а як «українській владі». Тобто кремль намагатиметься всіляко підсвічувати корупційні скандали, факти непослідовної політики тощо.

3. Окремою темою російських інформаційних атак стануть питання українських біженців. росія намагатиметься вкрай агресивно просувати тези про їхню загрозу для держав, які приймають. Не лише в інформаційному полі, а й організуючи провокації.

4. Пропозиціями вирішити низку питань існування України у мирному режимі через «готовність надати допомогу». І тут серед тем можуть виникнути: енергетика (починаючи від ЗАЕС, закінчуючи пропозицією (для США) розпочати постачання електроенергії в Україну, газ, транзит).

5. Питання обміну полоненими та в'язнями. Частина процесу пройде швидко, тобто перші масові обміни. Далі кремль суттєво загальмує процес, намагаючись перевести його в аналог ТКГ, де кожен новий обмін стає результатом тривалих та (на відміну від теперішньої ситуації) публічних (!) переговорів. Суть та сама – політичні пастки для української делегації. І можливість звинуватити Україну у «небажанні» пришвидшувати процес. Що, з огляду на українські внутрішньополітичні виклики під час перемир'я, вкрай важливо для кремля.

6. І, природно, спроба відтягувати процес фіналізації угод про заморожування – щоб перелічені дії мали ефект, кремлю потрібен час. Тобто кілька циклів «перемир'я на місяць». Можливо, навіть із перервами на активні бойові дії.

І тут ми підходимо до головного – позицій української строни на моменті переходу від логіки перемир'я до логіки переговорів про мир. Для рф ідеальний варіант (і вона працюватиме на нього) – максимальне послаблення опонента.

Для України завдання №1– не звалитися у передвиборчий цикл без оголошення виборів. Простіше кажучи, якщо стоять два завдання «перемогти на виборах» та «підписати вигідний для країни договір про мир», треба пам'ятати, що обидва реалізувати неможливо. Тобто необхідна концентрація одному з напрямів. Тоді друге стане можливим, але вже після першого. Це справедливо не лише для Зеленського, а й для його опонентів. Мінус – пріоритети мають бути однаковими у всіх учасників процесу.

Завдання №2 – збереження підтримки з боку партнерів. І тут уже украй важливим стає питання раціоналізації зовнішньої політики. В умовах перемир'я буде вкрай складно діяти в старих, емоційних рамках, говорячи про «агресію». Адже партнери поставить логічне запитання у відповідь «так рф пішла на перемир'я, давайте поговоримо що далі». Далі – це тема ЧИМ і ЯК Україна буде вигідна сусідам, США, ЄС, країнам Азії. Тобто розмова вже про функціонал – трохи ширше, ніж просто говорити про ресурси. 

Завдання №3 – пам'ятати, що договори з рф зазвичай тимчасові і порушуються. А це означає, що перемир'я – час, коли можна проаналізувати помилки, частково їх виправити і готуватися до нового раунду протистояння.

Завдань набагато більше, але без вирішення хоча б перелічених, без реакції на перераховані вище виклики уникнути втрати суб'єктності країни в найближчі роки буде вкрай складно.

UPD: ну і коли виставляв пост, прийшла новина, що ЗСУ йдуть із Суджі. Тобто пруф про тезу «США можуть попросити Україну».