Павел Усов: Звернення щодо Січневого повстання, де не згадано Білорусь – серйозне недопрацювання офісу Зеленського

Останніми тижнями з'явилося багато неоднозначної інформації про роль України у формуванні політики Заходу щодо Білорусі. Раніше запланований виступ Світлани Тихановської на урочистостях, присвячених 160-річчю Січневого повстання, не відбувся, а президент Зеленський у зверненні до цієї річниці не згадав народ Білорусі. Тим часом Україну відвідав Зянон Пазьняк зі соратниками. Про це та бачення Україною відносин з Білоруссю в майбутньому Reform.by поговорив з білоруським політологом, учасником руху «Вільна Білорусь» Павелом Усовим.

- Цього тижня з’явилася інформація про те, що українська сторона може заблокувати участь представників білоруської демократії, зокрема Світлани Тихановської, у резонансних міжнародних заходах. Чи отримали ви розуміння того, що відбувається під час зустрічей, які проводили під час поїздки Зянон Пазьняк та представники «Вільної Білорусі»?

- На всіх зустрічах, що відбулися з журналістами, з представниками громадських установ, з офіційними особами, нас запевняли, що Україна нічого подібного не робить, і Україна не має бажання втручатися у справи, пов’язані з тим, що відбувається між білоруською опозицією і Заходом. Різноманітні види інформації, що з’явилися останнім часом, є елементом інформаційно-психологічного впливу, спрямованого на поглиблення протиріч між політичними групами, що представляють громади Білорусі й України, поглиблення протиріч між суспільствами наших країн. Жодної активності в цьому напрямку з українського боку немає. Більше того, абсолютно незрозуміло, навіщо Україні вести таку діяльність, коли зараз у неї набагато більш пріоритетні питання, які потрібно вирішувати, а не впливати на те, хто і як на Заході зустрічатиме чи не зустрічатиме білорусів. На мою думку, твердження про те, що Україна нібито впливає на те, що робить Європейський Союз чи окремі країни щодо Білорусі, виглядає доволі абсурдним перебільшенням можливостей України. Те, що така інформація збуджує емоції і сприяє конфронтації – вигідна противникам добрих відносин між українськими та білоруськими демократичними спільнотами.

- Я розумію вашу позицію, але є заява представника ОПК (Об’єднаного перехідного кабінету, - ЗІФ) Валерія Ковалевського про те, що під час урочистостей змінили церемонію у зв’язку зі святкуванням 160-ої річниці Січневого повстання у Варшаві, яке відоме в Білорусі як повстання Калиновського, є факт, що народ Білорусі не згаданий у заяві президента Зеленського з цієї нагоди, яку зачитав український посол...

- Не забуваймо, що ще до початку повномасштабної агресії проти України офіс Світлани Тихановської надто довго обходив та уникав відповідей на запитання, що могли дратувати Росію. Це факт, який впливає і впливатиме на білорусько-українські відносини в майбутньому. Щодо звернення Зеленського, де не згадано Білорусь – ключову країну Січневого повстання, то я вважаю, що це недопрацювання його офісу. Чим керувався офіс Зеленського і якою була його мотивація в цьому контексті – мені важко сказати. Можливо, логіка полягала в тому, щоби підкреслити і провести паралелі зі сьогоднішнім союзом трьох народів – України, Польщі та Литви – у протистоянні російській агресії. Мені важко проникнути в думки працівників Офісу, але я вважаю, що це серйозне недопрацювання. Але ще раз підкреслю – під час усіх наших зустрічей не було висловлено жодного ворожого чи критичного ставлення до білоруського суспільства, яке перебуває під окупацією – лише повна підтримка – як на особистому, так і на офіційному рівнях. Тому я вважаю, що завдання зараз полягає не в тому, щоби шукати ці протиріччя, не в тому, щоби нагнітати якусь напругу у відносинах – навіть коли це болісно для білорусів, а в тому, щоби підкреслити необхідність консолідації, в тому числі створення єдиного інформаційного ідеологічного фронту проти Росії.

Не можна сказати, що Україна прагне ізолювати офіс Тихановської. Наприклад, у рамках «Люблінського трикутника» відбувається важливий процес, що має логіку відновлення історичного союзу країн, що входили до Речі Посполитої. Світлана Тихановська отримує запрошення на заходи в рамках цього процесу, що тільки розпочинається, але дуже важливий для всього нашого регіону і для Білорусі.

- Хай там як, але Зеленський — єдиний президент сусідніх із Білоруссю країн, який за весь цей час не зустрічався зі Світланою Тихановською...

- Головним пріоритетом керівництва України є безпека. Є розуміння, що режим Лукашенка є загрозою для цієї безпеки, і ніхто не може дати гарантії, що Білорусь не буде втягнута у війну – через розширення своєї гібридної ролі чи через відкрите військове втручання на боці Росії. Тому є певний консенсус, що якщо цю загрозу неможливо нейтралізувати, то її потрібно принаймні максимально відтермінувати. Це пріоритетне завдання України на білоруському напрямку. На тлі цього завдання образи офісу Світлани Тихановської в Україні нікого не цікавлять. Тут пріоритетними є інтереси української держави й українського народу.

Другий момент – це відлуння політики, яку офіс Тихановської та частина нової опозиції проводили до 2022 року в сенсі орієнтації на Москву. На жаль, наслідки цієї політики залишаються, і невідомо, чи зміниться підхід до офісу Тихановської у перспективі. Україну на даний момент не цікавлять становище та позиція офісу Тихановської. Що зараз роблять і що робитимуть – це підтримка добровольців: Полку Кастуся Калиновського. Україна – неофіційно, але певні політичні кола – зацікавлені у розвитку суб’єктності цього підрозділу. Україна зацікавлена в розвитку перспектив відновлення демократичної, незалежної Білорусі. Це пріоритети. Як і хто це робитиме – це не тема дискусії. Білоруси самі повинні окреслити бачення і стратегію майбутньої Білорусі, й Україна готова це підтримати.

- Ви можете назвати ці сили?

- На жаль, не можу докладно.

- Хто може бути суб’єктом з білоруського боку? Ви говорите про Полк Калиновського, але чи допустимо, щоби політичні функції покладалися на діючих військових, особливо на тлі повідомлень про те, що ПКК не рекомендував українській офіційній владі контактувати з офісом Тихановської.

- Полк Калиновського – безумовно важливий партнер української сторони. Водночас українські лідери відкриті до співпраці з усіма національно-демократичними силами. Підкреслю – національно-демократичними – тобто такими, які будують свою діяльність на основі національно-демократичних пріоритетів, цінностей та ідеології. Якщо з’явиться досить широка коаліція чи сильний суб’єкт з національно-демократичними позиціями, українська сторона буде готова з ним розмовляти. Наш візит і наші зустрічі підкреслюють конструктивне ставлення до Білорусі та готовність до спілкування та розробки стратегії і політичних підходів щодо Білорусі. Тому не можна сказати, що Україна не хоче спілкуватися з білоруськими політиками. Спілкуються і спілкуватимуться.

Я би не пов'язував критичне ставлення до офісу Тихановської з позицією ПКК. Українці й самостійно здатні зауважити серйозну кризу, ідеологічний вакуум, відсутність стратегії, розуміння та бачення того, що потрібно робити далі з боку офісу Тихановської та з боку Об’єднаного перехідного кабінету.

- Де у цій конфігурації бачить свою роль Зянон Пазьняк і «Вільна Білорусь»? Чи є амбіції очолити процес створення політичного суб’єкта?

- Ключовим пріоритетом діяльності «Нової Білорусі» та Зянона Пазьняка є максимальна підтримка в Україні Полку Кастуся Калиновського й інших білоруських добровольців, які мають стати ядром білоруського визвольного війська. Другим пріоритетом є формування максимально конструктивного підходу до взаємодії білоруського й українського суспільств, протидія російській пропаганді, російському інформаційному впливу на білоруське суспільство, який створює напруженість, деструктивний фон і навіть ворожнечу між нашими народами. Треба протистояти цьому впливу, створити розуміння того, що білоруси й українці – це народи, які протистоять кремлівському проекту, і лише в єдності вони зможуть досягнути безпеки і стабільності в нашому регіоні. Третій пункт – розробка бачення і стратегії створення регіонального альянсу, до якого могли б увійти всі країни, що історично складали Велике князівство Литовське та Річ Посполиту – економічну та політичну силу, яка могла би протистояти впливу Росії, якщо та збережеться. Це ключові цілі. Єдина амбіція полягає в тому, щоби Білорусь звільнилася від російської окупації та побудувала національну, незалежну, демократичну державу. Зробити це буде неможливо без допомоги та підтримки з боку України, тому для національно-визвольного руху, для національно-визвольного фронту союз з Україною є передумовою відбудови демократичної незалежної Білорусі.

- Але чи має Україна таке бажання? Все частіше лунають думки, що в післявоєнній конфігурації українське керівництво може продовжувати партнерські відносини з режимом Лукашенка. Поки що немає жодних ознак того, що Україна має амбіції відігравати роль регіонального лідера і впливати на політичні режими в сусідніх країнах...

- Україна тільки розпочинає будувати свою стратегію і бачення майбутнього Білорусі. Якою буде ця стратегія, яким буде це бачення – частково залежить від нас. Якщо національно-демократичний рух Білорусі знайде шляхи комунікації та можливості для спільного формування підходів і концепцій, ми разом створимо картину майбутнього. Наразі це дуже віддалена перспектива, і Україна так далеко не дивиться. Її головне завдання сьогодні – знищити російську присутність і зупинити російську агресію. Це безумовний пріоритет, і на це спрямовані всі ресурси, щоб якнайшвидше отримати підтримку Заходу. Питання Білорусі, скажу щиро, тільки розпочинає виходити на порядок денний і залишається периферійним. Як буде далі – вирішуватиметься у взаємозв’язку із визволенням від російських окупантів території України.

Reformation