Окупаційні війська використовують сексуальне насильство як психологічну зброю

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

Тимчасово окуповані території України є осередком масового порушення прав людини. Окупаційні війська повністю ігнорують норми міжнародного права та конвенції, які регулюють поводження з цивільним населенням під час війни.

Нерідкими є випадки взяття цивільних у полон, умисне ненадання медичної допомоги або медикаментів важко хворим, утиски, катування, викрадення дітей.

Найчастіше було порушено право на власність. Другим за поширеністю на окупованих територіях є порушення права на свободу та особисту недоторканність. Порушення цього права здійснюється через незаконні викрадення, арешти та переміщення цивільних осіб у невідомому напрямку, що вчиняють російські військові, представники ФСБ РФ, а також працівники окупаційних структур, таких як поліція, органи безпеки тощо.

Місцеве українське населення піддається репресіям. Жителів змушують брати участь у виборах під загрозою втрати доступу до соціальних виплат та послуг, а також їх переслідуютьт за проукраїнську позицію.

Тиск чиниться на незахищені верстви населення – представників бюджетної сфери, пенсіонерів, а також прихожан православної церкви. Відмова від участі у виборах загрожує обвинуваченнями в екстремізмі. Серед «покарань» також мобілізація до російської армії.

Зруйнована інфраструктура та житловий фонд роблять населення уразливим щодо різноманітного тиску з боку окупаційної влади.

Росія прагне стерти національну ідентичність українців на окупованих територіях, піддаючи їх катуванню або тиску. Неповнолітніх українців росіяни вивозять до РФ, з подальшою зміною персональних даних для унеможливлення повернення їх на батьківщину, а також піддаючи їх «ідеологічному перевихованню», грубо порушуючи права дитини. Численні докази та показання очевидців доводять умисний характер злочинних дій держави-агресора.

Повномасштабне вторгнення РФ в Україну спричинило зростання кількості випадків сексуального насильства, пов’язаного з військовими конфліктами (СНПК), що є різновидом гендерно зумовленого насильства (ГЗН), від якого страждають переважно жінки та дівчата. ГЗН може призводити до ізоляції жертви, соціальної стигматизації, повторного психологічного травмування, відчуження з боку сім’ї та громади, а у деяких крайніх випадках – до смерті.

За даними Офісу Генерального прокурора України, станом на 01.04.2024 зафіксовано 287 фактів СНПК. Серед них: зґвалтування, каліцтво або насильство над статевими органами, примусове оголення, погрози та спроби зґвалтування, примус дивитися на сексуальні знущання над близькими особами. Серед постраждалих 102 чоловіки, 185 жінок, 15 неповнолітніх, серед яких 14 дівчат та 1 хлопець.

Зафіксовано непоодинокі випадки, коли окупаційні війська застосовували сексуальне насильство під час тортур. Щодо незаконно ув’язнених жінок та чоловіків окупанти застосовують катування статевих органів електрострумом, зґвалтування, умисне травмування, які унеможливлюють репродуктивну функцію постраждалих тощо.

Російські окупаційні війська застосовують сексуальне насильство починаючи з 2014 року, коли Росія вторглася на схід України. Зокрема, є відповідні показання від полонених, які були незаконно ув’язнені в донецькій в’язниці-катівні «Ізоляція».

За виявленими фактами сексуального насильства на окупованих територіях повідомлено про підозру 40 військовослужбовцям РФ. Розкрито 69 фактів СНПК.

Окупаційні війська використовують сексуальне насильство як психологічну зброю, принижуючи гідність жертв, травмуючи їх як морально, так і фізично. Згідно з пунктом (d) 2 статті Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього, застосовуючи сексуальне насильство до мирного населення, росіяни вчиняють дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи.

Єдиний шлях до перешкоджання появі нових фактів СНПК — вигнання російських військ з окупованих територій.

Понад два роки повномасштабної війни та десять років окупації частини східних областей доводять те, що Росія і її війська повністю ігнорують норми міжнародного гуманітарного права та прагнуть знищити якомога більше цивільних українців, стерти їх ідентичність. Усі причетні до скоєння воєнних злочинів, зокрема, СНПК, мають постати перед правосуддям у Міжнародному кримінальному суді. Відповідно до резолюції Ради Безпеки ООН 1820 (2008) сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, розглядається як злочин, якому можна запобігти та за який слід покарати згідно з міжнародним правом прав людини та міжнародним кримінальним правом.

   Олександр ЛЕВЧЕНКО, посол України в Хорватії 2010 -2017 рр.

Фото – кадри з документального кінофільму "Невидимі" / Ольга Волинська / lrt.lt