Білорусь між військовою інтеграцією з Росією та торгом із Заходом

Олександр Левченко

Посол України в Хорватії та Боснії і Герцоговині (2010-2017 рр.)

Білорусь дедалі глибше інтегрується у військову та політичну систему Росії, водночас намагаючись використовувати обмежене відновлення контактів із Заходом для послаблення санкцій та отримання економічних поступок.

Це створює для європейських держав подвійний виклик: Мінськ залишається частиною російської військової інфраструктури, але водночас прагне продемонструвати готовність до вибіркової взаємодії із Заходом.

Ця суперечність особливо помітна у трьох сферах — військовій інфраструктурі, внутрішніх репресіях та санкційній дипломатії.

Військовий фактор

Гродненська область стає одним із ключових напрямів розвитку білоруської військової інфраструктури. За повідомленнями ЗМІ, представник білоруської опозиції Вадим Кабанчук заявив про розширення інфраструктури за сприяння Росії, включаючи модернізацію авіабази для російських і білоруських літаків та перевірку боєготовності однієї з військових частин.

Сам по собі розвиток військової інфраструктури не означає підготовки до неминучого нападу на НАТО. Однак географія має значення. Гродненська область безпосередньо межує з Польщею та Литвою і розташована поблизу Сувалкського коридору — стратегічної ділянки між Польщею та Литвою, яка має критичне значення для сухопутного сполучення країн Балтії з рештою території НАТО. Тому модернізація військової інфраструктури в цьому районі розширює потенційні оперативні можливості Росії та Білорусі на західному напрямку. Особливе значення має можливість використання білоруської території, авіабаз, транспортної інфраструктури та логістики російськими військовими силами.

Після 2022 року Білорусь уже продемонструвала, що її територія може використовуватися Росією як військовий ресурс. Російські війська використовували білоруську територію на початковому етапі повномасштабного вторгнення в Україну, а військова співпраця між Москвою та Мінськом продовжує поглиблюватися. Таким чином, питання полягає не лише у можливості прямого використання Білорусі для майбутньої російської операції проти НАТО. Важливішим є поступове створення умов, за яких російські військові можливості на західному напрямку можуть спиратися на білоруську територію без необхідності розгортати всю відповідну інфраструктуру безпосередньо в Росії.

Репресивна система залишається незмінною

Внутрішня політика Мінська розвивається паралельно з військовою інтеграцією. Білорусь не демонструє системних змін у ставленні до політичної опозиції, незалежних медіа та громадянського суспільства. Доповідь незалежної міжнародної експертної групи ООН з питань Білорусі про роль державних інституцій у порушеннях прав людини в кримінальному процесі описує системні проблеми на різних етапах переслідування — від затримання до судового розгляду та періоду після звільнення.

За оцінкою експертів, ключову роль у цій системі відіграють Міністерство внутрішніх справ, Комітет державної безпеки, Слідчий комітет, Генеральна прокуратура та судова система. Серед задокументованих практик — довільні затримання, неналежні умови утримання, тиск на затриманих, обмеження права на захист, переслідування адвокатів та відсутність ефективних механізмів відповідальності за порушення.

Окрему увагу привертає справа колишнього бійця білоруського спецпідрозділу Юрія Гаравського, пов'язана зі зникненням у 1999 році колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Захаренка, колишнього віце-прем’єра Віктора Гончара та бізнесмена Анатолія Красовського. Під час апеляційного процесу у Швейцарії 22 вересня Гаравський заявив, що наказ про ліквідацію політичних опонентів нібито надходив від Олександра Лукашенка та державного секретаря Ради безпеки і оборони Віктора Шеймана через інших високопоставлених представників силового апарату.

Ці свідчення мають бути оцінені судом разом з іншими доказами. Проте справа демонструє іншу проблему — відсутність у самій Білорусі ефективного механізму розслідування злочинів, пов'язаних із політичними репресіями.

У цьому сенсі внутрішня репресивна модель та зовнішня військова політика Мінська не є двома незалежними процесами. Система, яка не допускає політичної конкуренції всередині країни, одночасно забезпечує передбачуваність режиму для Кремля у питаннях військової співпраці.

Політичні в'язні як елемент переговорів

Водночас Мінськ демонструє готовність до обмежених домовленостей із Вашингтоном. За словами спеціального представника президента США з питань Білорусі Джона Коула, Лукашенко погодився звільнити 25 осіб у рамках «жесту доброї волі». США, зі свого боку, скасували санкції щодо двох білоруських підприємств — «Лакокраска» та «Беллесбумпром». Паралельно було повідомлено про виведення з-під санкцій білоруських виробників калійних добрив. Президент Д.Трамп навіть похвалився закупкою США білоруських калійних добрив, що дешевші за канадські.

Ці домовленості важливі не лише самі по собі. Вони демонструють потенційну модель майбутніх відносин: Мінськ може використовувати окремі гуманітарні рішення для отримання економічних або санкційних поступок, не змінюючи фундаментальних принципів функціонування політичної системи.

Для Заходу це створює складну дилему. Звільнення політичних в'язнів має безпосередній гуманітарний ефект. Однак часткове послаблення санкцій без структурних змін усередині Білорусі може дозволити Мінську отримувати економічні переваги, зберігаючи при цьому репресивну модель. У такому випадку санкції перетворюються не лише на інструмент тиску, а й на предмет переговорів. Лукашенко отримує можливість обмінювати окремі поступки на конкретні економічні результати, не відмовляючись від політичного контролю.

Чому Європа продовжує санкційний тиск

Європейська політика щодо Білорусі залишається жорсткішою. Швейцарія приєдналася до додаткових санкцій ЄС, пов'язаних із підтримкою Мінськом російської агресії проти України та внутрішніми репресіями. Обмеження стосуються експорту товарів і технологій, які можуть сприяти військовому, технологічному та промисловому розвитку Білорусі, імпорту окремих білоруських товарів, транзиту, фінансових операцій та окремих сервісів.

Для Європи проблема Білорусі має два взаємопов'язані виміри.

Перший — безпековий. Білорусь надає Росії територію, військову інфраструктуру та логістичні можливості. Її військова інтеграція з Росією означає, що потенційна загроза східному флангу НАТО більше не може оцінюватися виключно через призму російської території.

Другий — політичний. Репресивна система Мінська фактично виключає нормальну політичну конкуренцію та обмежує можливості для незалежної внутрішньої політики. Це робить зовнішньополітичний курс Білорусі значно більш залежним від відносин із Москвою.

Стратегічна дилема

Головне питання для Заходу полягає не в тому, чи можливе короткострокове покращення відносин із Мінськом. Воно вже демонструється окремими домовленостями зі США. Питання полягає в тому, чи можуть такі домовленості змінити стратегічну орієнтацію Білорусі.

На нинішньому етапі немає очевидних ознак фундаментального перегляду Мінськом військової інтеграції з Москвою. Навпаки, розвиток військової інфраструктури та продовження співпраці з російським військово-промисловим комплексом свідчать про збереження цієї залежності. Тому для Європи Білорусь дедалі більше є не окремою проблемою авторитарного управління, а частиною ширшого безпекового середовища Росії. Будь-яка оцінка ризиків на східному фланзі НАТО має враховувати білоруську територію як потенційний елемент російського військового планування. Водночас вибіркове послаблення санкцій та звільнення політичних в'язнів відкривають можливість для обмеженого діалогу. Наскільки цей діалог може вплинути на поведінку Мінська, залежатиме від того, чи буде економічна та дипломатична взаємодія пов'язана з конкретними змінами у внутрішній політиці та військовій співпраці з Росією. Саме ця комбінація — військова інтеграція з Москвою, збереження репресивної системи та паралельний вибірковий діалог із Заходом — визначатиме роль Білорусі у європейській безпеці найближчими роками.

Фото - ілюстративне/з відкритих джерел