Навіщо путін збивав руками дрони, нафтовий колапс і вісь зла москва - Пекін — огляд політики Росії

Ярослав Чорногор

Директор програми російських і білоруських студій аналітичного центру Рада зовнішньої політики "Українська призма". Кандидат історичних наук. Закінчив історичний та економічний факультети Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

росія переходить до відкритого правового нігілізму, готується до бюджетних скорочень через падіння нафтових доходів і водночас активізує інформаційні операції та зовнішньополітичний шантаж, зокрема через зближення з Китаєм. А в одній з останніх ІПСО Кремль звинуватив Україну у спробі атаки на резиденцію путіна, намагаючись послабити українсько-американські відносини і зірвати тристоронні переговори - в рамках Програми російських і білоруських студій експерти  Антон Оксентюк, Михайло Сінаюк та Ярослав Чорногор представляють новий щотижневий #аналізагресора, в якому вони розбирають актуальні новини внутрішньої та зовнішньої політики росії.

Путін підписав поправки, що дозволяють ігнорувати рішення міжнародних кримінальних судів

Владімір путін підписав закон від 29 грудня 2025 року, який офіційно дозволяє російській федерації ігнорувати рішення іноземних та міжнародних кримінальних судів. Це фінальний етап побудови внутрішнього правового «купола» диктатури.

Цей крок не лише легалізує відмову від виконання ордерів Міжнародного кримінального суду (МКС), виданих у справі про депортацію українських дітей, а й створює превентивний бар’єр проти Спеціального трибуналу щодо злочину агресії, запуск якого заплановано на 2026 рік під егідою Ради Європи.

Кремль свідомо вибудовує систему, де будь-який міжнародний юридичний вердикт автоматично оголошується «нікчемним», якщо він ухвалений без участі рф або не ґрунтується на резолюціях Радбезу ООН, де москва зберігає право вето. Така стратегія спрямована на повну нейтралізацію глобальної архітектури правосуддя, перетворюючи територію росії на «сіру зону» абсолютної безкарності для її керівництва та військових.

Важливим елементом цієї юридичної агресії став перехід москви від захисної позиції до активного репресивного наступу. Заочне засудження прокурора Каріма Хана та восьми суддів МКС до тривалих термінів ув’язнення є безпрецедентним актом. Таким чином кремль намагається надіслати сигнал власним елітам про непохитність режиму та водночас залякати міжнародну спільноту, виставляючи правоохоронців «злочинцями» у власній викривленій правовій реальності.

Це типовий прийом гібридної війни, де поняття суверенітету використовується як зброя для дискредитації ідеї універсальних прав людини та демократичних інститутів. москва намагається сформувати наратив про «необов’язковість» міжнародних норм, націлюючись передусім на країни так званого Глобального Півдня, щоб підірвати довіру до західних правових стандартів.

Рішення про законодавче закріплення правового нігілізму свідчить про те, що кремль не розглядає сценаріїв мирного врегулювання, які передбачають бодай мінімальну відповідальність за скоєне. Відмова визнавати юрисдикцію Спецтрибуналу є відкритим зізнанням у страху перед судом за злочин агресії, який загрожує персонально вищому керівництву рф. У контексті підготовки до 2026 року, цей закон слугує ідеологічним фундаментом для подальшої мілітаризації, переконуючи російське суспільство, що зовнішній світ є несправедливим і «ворожим», а отже, будь-які норми співіснування можуть бути проігноровані. Таким чином, росія офіційно оголосила війну світовому порядку не лише на полі бою, а й у залах суду, демонструючи готовність до повної ізоляції заради збереження правлячої верхівки від правосуддя.

Центробанк росії попереджає про потенційну необхідність скорочувати витрати бюджету через ціни на нафту

Під кінець 2025 року керівництво російського центрального банку в рамках чергового обговорення рівня облікової ставки прямо заявило, що у разі збереження поточних низьких цін на російську нафту марки Urals перед владою стоятиме необхідність “уточнення базової ціни нафти в бюджеті для наступних років”, яка наразі становить $59 на 2026 рік. Мова йде про критичну ситуацію на російському ринку енергоресурсів, яка склалася восени 2025 року. Так, російська нафта вже коштує менше як $40 за барель – найнижчий рівень з початку повномасштабного вторгнення. А видання Reuters повідомляє, що видобуток нафти у деяких російських нафтових компаній взагалі став збитковим. Причиною цього є величезні знижки для Індії та Китаю, адже москва не має альтернативи та інших ринків збуту.

Базова ціна нафти – це параметр, від якого обчислюються «базові» нафтогазові доходи і, фактично, межа «нормальних» витрат. Якщо ціна на нафту знижується до значень, які є меншими від базової ціни, цю різницю покривають з російських резервів, так званого фонду національного добробуту.

Це означає, що у 2026 році перед кремлем знову стоятиме завдання або скорочувати бюджетні витрати, або ж збільшувати внутрішні позики, адже наразі малоймовірно, що російський уряд здатний замінити подібне зменшення доходів від продажу енергоресурсів, навіть шляхом подальшого підняття податків.

До того ж слід взяти до уваги тему дефіциту бюджету, який, якщо порівнювати з 2025 роком, може продовжити радикально зростати. Таким чином експерти Української призми продовжують наголошувати на погіршенні економічних проблем в росії.

Разом із цим, з політичного погляду є малоймовірним, що найближчим часом путін вирішить змінити власну переговорну позицію з урахуванням подібних проблем в економіці його країни. Все через те, що кремлівський очільник потенційно продовжує вірити у близьку воєнну перемогу над Україною, про що йому систематично звітують його ж генерали.

Аналіз ситуації навколо російської інформаційної операції з “атакою БПЛА” на резиденцію путіна

Фактично головною зовнішньополітичною новиною останнього тижня став початок масштабної російської інформаційної операції, спрямованої проти України та головним чином направленої на те, аби підірвати поточні відносини між Києвом та Вашингтоном, а також повністю нівелювати потенційний тристоронній переговорний формат. Мова йде про неочікувані звинувачення у тому, що Україна намагалася за допомогою БПЛА атакувати путінську резиденцію на Валдаї, а тому москва “змінює свою переговорну позицію”.

Цілком зрозуміло, що подібні звинувачення з боку кремля відбулися саме в момент українсько-американських переговорів, в їх важливій частині – кінцевому обговоренні гарантій безпеки. А тому ми можемо констатувати, що потенційні американські безпекові гарантії суттєво не влаштовують російську владу.

Крім того, слід взяти до уваги, що другою потенційною причиною для подібної акції стало потенційне створення тристороннього переговорного формату між Україною, США та рф. Сам кремль раніше вже демонстрував власне небажання працювати в такому форматі. Тепер же росія заявила про те, що вона буде продовжувати вести переговори, але виключно з американською стороною, таким чином використовуючи “атаку на резиденцію путіна” як привід відмовитися від будь-яких тристоронніх контактів.

Також треба розуміти, що в результаті телефонної розмови між Трампом та путіним, яка відбулася 28 грудня, обидва лідери домовились продовжити роботу з врегулювання війни в рамках «двох робочих груп» – безпекової та економічної, таким чином фактично виключаючи Україну з цього процесу.

До того ж наявність “економічної” групи говорить про те, що москва все ще притримується своєї тривалої стратегії із намаганням змінити ставлення Білого дому стосовно мирного врегулювання, аби Дональд Трамп був більше зацікавлений у російсько-американських економічних проектів, аніж врегулюванні війни.

Можна констатувати й те, що відсутність офіційної “підтримки” російських звинувачень з боку Сполучених Штатів викликає незадоволення кремля. Лише таким чином можливо пояснити те, що міноборони рф вирішило влаштувати інформаційне шоу, опублікувавши відео зустрічі начальника головного розвідувального управління генштабу рф адмірала Ігоря Костюкова з представником військового аташе США, під час якої російський військовий передав американській стороні “уламки БПЛА”, які нібито доводять, що Україна хотіла атакувати путінську резиденцію. Це означає, що москва робить велику ставку на цю спробу послабити українські переговорні позиції, а тому слід очікувати наступні подібні ітерації звинувачень та кроків з боку кремля.

Слід також зазначити й факт того, що таким чином москва доволі ефективно намагається використати звинувачення проти України, аби не лише отримати відповідну міжнародну підтримку з боку країн-партнерів та союзників, але й завдати удару по відповідним двостороннім відносинам між Києвом та цими державами. Це підтверджується тим, що ряд країн Центральної Азії – Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменістан та Таджикистан, підтримали москву у її звинуваченнях на адресу Києва.

Нагадаємо, що нещодавно аналітики Української призми зазначали, що з огляду на чергове річне російського головування в ОДКБ існує висока ймовірність того, що москва буде використовувати цей фактор, аби протягом 2026 року внести розлад у відносинах між Україною та рядом країн Центральної Азії. Найбільш ймовірно, що  слова “підтримки” від цих держав під час аналогічних провокацій будуть лише інтенсифікуватися, особливо у військово-політичному контексті в рамках ОДКБ.

Заява Лаврова щодо Тайваню

Офіційна заява Сергєя Лаврова про те, що росія надасть військову та політичну підтримку Китаю у випадку ескалації конфлікту навколо Тайваню, стала відкритою декларацією формування нової агресивної осі, що докорінно змінює баланс сил у світі. Цей виступ є не просто виявом дипломатичної солідарності з Пекіном, а частиною багатошарової гри, де зовнішня агресія тісно переплітається з внутрішньою боротьбою за вплив в кремлі та стратегічним шантажем Заходу.

У сучасній російській політичній системі фігура Лаврова зазнала суттєвої трансформації: він остаточно відкинув залишки дипломатичного етикету та зайняв підкреслено «яструбину» позицію, ставши свого роду альтернативою Дмітрієву та іншим поміркованим силам, які ще сподіваються на певний формат деескалації.

Цей радикальний розворот Лаврова свідчить про те, що кремль зробив ставку на мобілізаційний сценарій, де конфронтація є єдиним інструментом виживання режиму. Публічне підтвердження готовності підтримати Китай у питанні Тайваню є прямим сигналом Вашингтону, і особисто Дональду Трампу, який розглядає росію не як самостійного гравця, а як потенційно цінний актив у майбутньому великому протистоянні США з Китаєм.

Москва свідомо б’є в найбільш вразливе місце американської геополітики, даючи зрозуміти, що якщо Білий дім не почне «підігрувати» російським умовам у так званому мирному процесі з Україною, то кремль остаточно піде у фарватер Пекіна.

Це витончений шантаж: путін через Лаврова пропонує Трампу вибір — або США погоджуються на російську сферу впливу в Європі та капітуляцію України, або вони отримають повноцінну військову вісь москва – Пекін, яка розтягне американські ресурси між двома океанами.

Така синхронізація дій агресорів є частиною ширшої стратегії зміщення акцентів, де росія намагається виставити китайську загрозу як пріоритетну для США, готуючи при цьому ґрунт для власного вторгнення вглиб європейського континенту. Поки Вашингтон намагатиметься запобігти остаточному зближенню рф та КНР, москва розраховує на параліч західних спроможностей та вікно можливостей для завдання вирішальних ударів по східному флангу НАТО.

Лавров фактично виставляє росію як «товар», ціною якого є зрада інтересів України та європейської безпеки. Якщо Трамп піде на цей правочин, сподіваючись використати рф проти Китаю, він лише підживить російський ревізіонізм, який розглядає Тайвань лише як зручну димову завісу для великої війни в Європі.

Посилання на договір 2001 року є юридичною декорацією для створення глобального антизахідного блоку, де територіальні зазіхання Пекіна стають виправданням для майбутнього російського вторгнення в країни Балтії чи Польщу. Росія більше не просто спостерігає за Далеким Сходом — вона інтегрує свої військові плани в єдину стратегічну канву з Китаєм, перетворюючи Тайвань на інструмент примусу Заходу до поступок в українському питанні.

Це гра на підвищення ставок, де москва демонструє готовність стати головним союзником Китаю, якщо Трамп не прийме її умови «миру», що фактично означає підготовку до наступного етапу масштабної агресії на європейському театрі бойових дій. Таким чином, заява Лаврова є одночасно і внутрішнім маніфестом «яструбів», і зовнішнім ультиматумом, який доводить, що російська загроза Європі зростає прямо пропорційно її координації з Пекіном. Кремль уже не приховує, що розглядає світову дестабілізацію як шлях до своєї перемоги, де Тайвань і Україна є частинами одного великого фронту проти цивілізованого світу.