«Морський бій» Кремля: як протидіяти агресору

Кожен із нас, хоча би раз, у житті грав настільну гру під назвою «морський бій». Виглядає, що у таку, але вже геополітичну, гру втягує світових гравців Кремль, розставляючи свої стратегічні фігури на карті світового океану. І не дарма, адже ще класик геополітичної науки, американський  контр-адмірал Альфред Мехен називав морську могутність головним чинником сили держави.

Тому російський режим, який геополітику завжди ставив вище цілей досягнення добробуту для власного народу, не гребує будь-якими інструментами для завоювання переваги в морських просторах.

Щоб не програти в «морському бою», міжнародній спільноті слід протиставляти власні механізми, щоб «вибити» кремлівські фігури з цього поля.

Чорне море як військовий плацдарм Росії

Одразу після анексії Криму в 2014 році Росія розпочала нарощення військової присутності в акваторії Чорного моря. В Кремлі вирішили посилити Чорноморський ВМФ РФ суднами з Каспія, а також  використовувати сумнозвісний Керченський міст для дискримінаційних перевірок торгових суден іноземних держав та фізичного перекриття Керченської протоки. В односторонньому порядку був встановлений режим проходу суден через арку моста. Ці кроки Кремль здійснив всупереч нормам міжнародного морського права, яке РФ формально визнає. Як зазначає провідний спеціаліст Центру міжнародних досліджень Дипломатичної академії України Олена Снігир, Росія реалізує свої інтереси як суто правомірними засобами, так і через застосування інших важелів впливу, аж до використанням військових засобів на морі.

Власне, в цьому і полягає гібридність зовнішньої політики сучасної РФ.

 Водночас для російської тактики в акваторії Чорного моря найбільш характерною особливістю, на думку експертки, є нагнітання нестабільності і формування конфліктів, намагання перевести відносини зі слабшими сусідами в особливі формати, не пов’язані зі стандартами морського права.

Так, за словами експертів, захоплені сумнозвісні «вежі Бойка» були переобладнані у військові об'єкти і використовуються Москвою для радіотехнічної розвідки проти кораблів НАТО і України. За допомогою системи спостереження «Нева-БС» здійснюється радіолокаційне виявлення і супровід суден в акваторії Чорного моря. Інформація в режимі реального часу передається прикордонним управління ФСБ в Криму, а також потрапляє в систему розвідки Чорноморського флоту Південного військового округу РФ. Розміщення систем і конфігурація точок розташування бурових забезпечують агресору практично повний контроль за трафіком комерційних судів і військових кораблів, які йдуть з протоки Босфор і Дарданелли в порти України. Отримані дані передаються для подальшої обробки і використовується командуванням флоту РФ при проведенні силових акцій.

Подібна тактика створення умов casus belli для превентивного удару була апробована військовим командуванням РФ під час обстрілу і захоплення в полон екіпажу українських катерів у листопаді 2018 року.

Варто додати, що тотальний контроль над чорноморським трафіком суден створює сприятливі умови для агресії РФ щодо країн акваторії Чорного моря. Подібна стратегія Кремля покликана послабити ефект присутності військового контингенту НАТО в Чорному морі, що стало відповіддю на окупацію Криму і мілітаризацію регіону. Водночас це дозволяє Москві послабити судноплавні можливості країн Причорномор'я, що є грубим порушенням Конвенції ООН з морського права 1982 року, ратифікованої Росією.

В такій ситуації існує загроза національним інтересам всіх причорноморських країн. В 2008 році морську загрозу з боку Кремля на собі вже відчула Грузія.

В 2019 році повністю захищеними не можуть вважати себе навіть такі країни-учасниці НАТО як Румунія, Болгарія та Туреччина.

Кремлівська «геополітика трубопроводів»: приховані військові загрози

Цілком очевидно, що морська інфраструктура, пов’язана з проектами газопроводів «Північний потік-2» і «Турецький потік» може бути використана як інструмент гібридної політики для тиску на країни Центрально-Східної Європи, які режим Путіна відносить до зони власного «пріоритетного інтересу». Важливим аспектом, який експерти зрідка згадують при обговоренні російських енергетичних інструментів, є інтегрування цивільної інфраструктури під військові потреби Кремля. Так, на даний момент ринок газу Південної Європи не потребує такої кількості російського газу в зв'язку з введенням в експлуатацію Трансанатолійського трубопроводу, яким постачається туркменський газ через Туреччину на Балкани. Тому знижується доцільність використовувати «Північний» та «Південний» потоки для транспортування газу. Проте зростає доцільність створення та утримання цих, м’яко кажучи, недешевих інфраструктурних проектів як інструментів шантажу у військовій площині. Можна змоделювати ситуацію, коли під приводом начебто прийнятого сигналу від охоронної системи одного з «потоків» про проникнення диверсійних груп, Кремль використає військовий інструмент для захисту своїх газогонів від загрози терористичного акту або піратства. І це може статися на будь-якій ділянці «Північного» чи «Південного» потоків.

Таким чином, на території умовної Болгарії, Румунії чи Польщі теоретично можуть опинитися російські спецпризначенці.

А за ними вже й танки, літаки та цілі бази... Зрозуміло, що на даний момент це лише «голе теоретизування». Проте описана потенційна загроза цілком реальна. Власне Молдова, Грузія та Україна вже відчули на собі реалізацію таких сценаріїв.

Відповідь на агресивну морську політику Росії

Показово, що керівництво НАТО направило додаткові сили в Чорне море для пеленгування і радіоперехоплення. Також країни-члени Альянсу висловили застереження про те, що цивільні судна можуть використовуватися Росією для шпигунства за НАТО під надуманими приводами захисту від штурму власних суден та інфраструктурних проектів, проведення ремонту тощо.

Екс-командувач НАТО в Європі Філіп Брідлав вважає, що вільне проходження суден повинні забезпечувати міжнародні морські сили, адже Україна сама не здатна справитись із цим.

Крім того, слід не забувати, що попри чисельні факти порушення Росією міжнародного права, зокрема і морського, вона залишається учасницею міжнародних угод, договорів і конвенцій, тому існує можливість міжнародно-правового тиску. Так, в рамках виконання рішення Стокгольмського арбітражу за позовом українського Нафтогазу проти російського Газпрому, окружний суд Амстердаму арештував акції компанії компанії South Stream Transport BV, яка власне займалася будівництвом Турецького потоку.

Щодо України, то доволі очевидною видається потреба, проведення не поодиноких кроків для протидії цим гібридним загрозам. В контексті описаних вище дій та планів Росії, набагато логічнішим виглядає відпрацювання, в координації з міжнародними партнерами, цілісної морської стратегії, яка дозволить бодай сподіватись на перемогу в цьому «морському бої» з російським агресором.

ілюстративне фото nbcnews.com