Мобілізована нація

Книга оксфордського історика Ніколаса Старгардта – одне з найбільш вражаючих, що доводилося читати останнім часом. Книга написана на основі листів і щоденників німців, і показує, як змінювалося їхнє сприйняття Другої Світової війни впродовж усього періоду. І книга шокує, адже показує, наскільки ми маємо справу з чимось схожим сьогодні. Дуже шкодую, що її не вдалося прочитати до війни - багато речей можна було би передбачити та навіть уплинути.

Переконаний, що колись у путіна знайдуть багато нацистських елементів. Занадто вже багато аналогій між війною, яку оголосив бункерний дід, і війною Гітлера. А книга показує, що російська пропаганда експлуатувала ті ж самі міфи, що і німецька.

Один із важливих уроків, що дає книга, полягає в тому, що пропаганда нічого особливого не вигадує. Вона бере те, що вже живе в людях, і розганяє на все суспільство. Перед війною німці жили з ресентиментом поразки в Першій Світовій, однак не сприймали це як поразку. Для них нова війна була бажана й очікувана із двох аргументів. Перший – наші батьки та діди були героями, яких знеславила поразка через революцію. Другий – ми мусимо воювати, щоби не довелося нашим дітям. Тому початок війни в дуже багатьох викликав ейфорію. Автор наводить листи, в яких молоді німці переживають, що не встигнуть потрапити на фронт до перемоги.

Другий важливий урок – пропаганда аргументує бажання суспільства, а не створює їх. Німці хотіли війни, але вона мала бути справедливою. Тому їм пояснили, що війна превентивна. Один лист солдата до матері особливо вразив. Він пише їй, що в польському будинку жінка відстрілювалась до останнього, і вони просто спалили будинок з нею.

«Який же мудрий наш фюрер, що ми першими напали, інакше на місці цієї жінки могла бути ти» - писав він матері.

Аргументація вторгнення в Радянський Союз узагалі подібна до аргументації «сво» - ціллю було повалити єврейсько-більшовицький режим та звільнити народи.

Третій – можливо найважливіший урок. Усвідомлення вчиненого зла не призводить до зміни поведінки у правильному напрямку. 1943 року німці почали усвідомлювати масштаб зла, який вони вчинили з євреями й іншими народами. Якщо раніше вони писали у своїх щоденниках, що розповіді про знищення євреїв є вигадкою англо-саксонської пропаганди, то з 1943 року вони почали писати, що бомбардування союзників є карою за це. Але замість того, щоби зупинитися чи перестати підтримувати нацистів, або бути більш готовими до бунтів і революцій – їхня свідомість відреагувала зовсім іншим чином: ми маємо воювати до кінця – інакше з нами зроблять те ж саме, що ми зробили з євреями. Тому вони ще більше мобілізувалися на війну. І цей урок має застерігати нас. Від того, що росіяни дізнаються правду про Бучу – ситуація може стати навіть ще гіршою для нас, із погляду на їхню готовність воювати до кінця.

Четвертий важливий урок – після війни німці не прийняли вчинені ними злочини. Хоча суспільство масово захоплювалося Гітлером і підтримувало війну – після війни німці зайняли позицію, що всі злочини вчинили нацисти, а народ не повинен нести за це відповідальність.

У книзі можна знайти безліч аналогій до сьогодення. Так, уже на початку 1945 року було зрозуміло, що німці програють війну. Але тут з’явився новий аргумент – треба битися, бо скоро коаліція союзників розпадеться. Нічого не нагадує? Мовляв, почекаймо на обрання Трампа.

Книга дає розуміння того, що як і тоді, так і сьогодні ми маємо справу з певною свідомістю народу, а не режимом. Рашизм, як і фашизм, є всього лише дзеркалом цієї свідомості. І перемогти свідомість значно важче, чим танки та літаки.

Підтримуємо збір

Віктор Андрусів, ТГ-канал

Також читайте: Трансформація диктатора: путін – путлер – Гітлер