Мир між Україною та росією примарний, як ніколи. Але у 2022 році діалог був

Представники країн, що воюють, проводили мирні переговори в перші тижні російського вторгнення. Однак вони щезнули. Документи з цих переговорів показують, чому будь-які інші перемовини зіткнуться зі серйозними перешкодами.

Оскільки росія та Україна перебувають на третьому році тотальної війни, немає чіткого шляху до військової перемоги для жодної зі сторін. Також немає найближчих перспектив припинення вогню і можливого мирного плану, коли обидві сторони дотримуються непримиренних позицій.

Тим не менш, питання, які необхідно вирішити в будь-якому майбутньому мирному врегулюванні, очевидні, і фактично були в центрі переговорів два роки тому, які досліджували умови миру в найдрібніших подробицях.

Документи, з якими ознайомилося  The New York Times, проливають світло на розбіжності, які доведеться подолати.

Документи з'явилися в результаті переговорних сесій, що відбувалися протягом декількох тижнів після початку війни, з лютого по квітень 2022 року. Відомо, що це був єдиний випадок, коли українські та російські офіційні особи брали участь у прямих мирних переговорах.

Переговори провалилися, оскільки обидві сторони окопалися на полі бою, але не раніше, ніж учасники переговорів підготували декілька проектів договору, що мав гарантувати майбутню безпеку України, одночасно виконуючи деякі вимоги президента Володимира Путіна.

Сьогодні, не зважаючи на сотні тисяч загиблих і поранених, Москва та Київ здаються більш далекими від миру, ніж будь-коли з моменту повномасштабного вторгнення. У п'ятницю путін заявив, що росія погодиться на припинення вогню лише в тому випадку, якщо Україна передасть чотири регіони, які кремль оголосив частиною росії та відмовиться від своїх прагнень вступити до НАТО. По суті, це була вимога капітуляції, яку український уряд одразу ж засудив.

Нинішні вимоги України – виведення всіх російських військ з української території – також виглядають нереалістичними, враховуючи очевидну рішучість путіна та нинішні переваги його армії. Це включає Кримський півострів, який путін анексував 2014 року в ході швидкої операції, яку він вважає центральною для своєї спадщини.

Але в якийсь момент обидві сторони можуть знову повернутися за стіл переговорів – сценарій, який, очікували, обговорять, на мирній конференції у Швейцарії, що відбулася цими вихідними. Як і коли Україна та росія відновлять прямі переговори, питання, порушені в документах, підготовлених на початку війни, зокрема статус окупованих українських територій та майбутні гарантії безпеки України, залишаться актуальними.

• Спочатку росія хотіла, щоб Україна визнала Крим частиною росії.

«Україна визнає Республіку Крим та місто Севастополь невід'ємною частиною (суб'єктами) Російської Федерації і у зв'язку з цим вносить комплексні зміни до національного законодавства».

• До 15 квітня обидві сторони домовилися виключити Крим зі свого договору, залишивши його під російською окупацією, але без визнання Україною.

«Пункт 1 статті 2 та статті 4, 5 і 11 цього Договору не застосовуються до Криму та Севастополя».

Вивчення документів показує, що обидві сторони зіткнулися з таких питань, як рівень озброєнь, умови потенційного членства України в Європейському Союзі, а також конкретні українські закони про мову та культуру, які росія хотіла скасувати. Українські переговорники запропонували відмовитися від членства в НАТО та змиритися з окупацією росією частини їхньої території. Але вони відмовилися визнавати над ними російський суверенітет.

• Україна запропонувала ніколи не вступати до НАТО чи інших альянсів.

«Україна не приєднується до жодних військових союзів, не розгортає іноземні військові бази та контингенти...»

• Росія вимагала від України зробити російську мову офіційною.

«Україна протягом 30 (тридцяти) днів після підписання цього Договору знімає всі обмеження на використання російської мови в будь-якій сфері відповідно до Додатку 2».

Росія, приголомшена запеклим опором України, здавалося, була відкрита для такої угоди, але врешті-решт відмовилася від її критично важливого компонента: домовленості, що зобов'язує інші країни стати на захист України, якщо вона коли-небудь знову зазнає нападу.

У той час про ці мирні переговори було мало що відомо, і те, що просочилося за два роки з того часу, кожна сторона вставила в тези воєнного часу. Путін стверджує, що Захід чинив тиск на Україну, щоби вона відмовилася від мирної угоди; У МЗС України кажуть, що «якщо росія хотіла миру у 2022 році, чому вона взагалі напала на Україну?».

The Times публікує документи, які видання отримало, у повному обсязі. Це проєкти договорів від 17 березня та 15 квітня 2022 року, що показують конкуруючі пропозиції та пункти згоди двох сторін; а також приватне «комюніке» на особистих переговорах у Стамбулі 29 березня, яке підсумувало запропоновану угоду.

Документи були надані українськими, російськими та європейськими джерелами, а автентичність підтвердили учасники переговорів та інші близькі до них люди.

Окрім ознайомлення з документами, The Times витратила місяці на інтерв'ю з більш ніж десятком українських, російських і західних нинішніх і колишніх чиновників та інших осіб, близьких до переговорів; Серед них троє членів переговорної групи України. Багато хто говорив на умовах анонімності, оскільки не був уповноважений обговорювати переговори.

«Нам вдалося знайти цілком реальний компроміс», - заявив член української переговорної групи Олександр Чалий на панельній дискусії в Женеві в грудні минулого року. «Ми були дуже близькі в середині квітня, в кінці квітня, щоб завершити нашу війну якимось мирним врегулюванням».

Початок переговорів

28 лютого 2022 року помічники президента Польщі зустріли на кордоні групу високопоставлених українських чиновників і переправили їх гелікоптером на військову базу поблизу Білорусі. Потім українці самостійно в'їхали в Білорусь, де їх зустріла делегація росіян на чолі з радником путіна владіміром мєдінскім.

Це був незвичайний момент в історії воєн: початок прямих переговорів між загарбниками та постраждалими лише через декілька днів після початку найбільшої загарбницької війни в Європі за три покоління.

Деякі з українських дипломатів, які розмовляли зі The Times, вважали, що путін сів за стіл переговорів так швидко, тому що він ніколи не очікував, що його армія спіткнеться так ефектно. Але, наскільки вони могли судити, росіяни, які сиділи навпроти, не розуміли, наскільки погано йдуть справи у їхніх військ.

Коли тодішній міністр оборони України Олексій Резніков заявив, що його сторона підрахувала 3 000 російських солдатів, які загинули в бою, пан мєдінскій, схоже, був здивований і подивився на високопоставленого російського військового чиновника за столом.

«Ні, у нас лише 80 загиблих», - сказав військовий чиновник алєксандр фомін, пригадав Резніков.

Учасники переговорів невдовзі перейшли на відеодзвінки, коли українці телефонували з конференц-залу в офісі президента Зеленського, за словами українських дипломатів, або, декілька разів, з підземного бункера.

Україна пішла на значну поступку: вона була готова стати «постійно нейтральною державою», яка ніколи не вступить до НАТО та не дозволить іноземним силам базуватися на своїй території. Ця пропозиція, схоже, відповідала основному невдоволенню путіна – тому, що Захід, згідно із кремлівським наративом, намагається використати Україну для знищення росії.

Рання чернетка

Хоча обидві сторони регулярно проводили відеосесії після зустрічі в Білорусі, проєкт договору від 17 березня показує, наскільки далеко вони залишалися одна від одної. Видання The Times розглянуло англомовну версію, яку Україна надала західним урядам.

Україна прагнула згоди росії на міжнародні «гарантії безпеки», за якими інші країни, включно з українськими союзниками, які також підпишуть угоду, стануть на її захист, якщо на неї знову нападуть. Вона хотіла, щоби договір застосовувався до «міжнародно визнаних кордонів» України, навіть коли російські війська все ще намагалися захопити Київ.

• Україна хотіла, щоб її союзники були зобов'язані втрутитися, якщо на неї знову нападуть, наприклад...

«… закриття повітряного простору над Україною, надання необхідного озброєння, використання збройних сил з метою відновлення, а згодом і підтримання безпеки України як постійно нейтральної держави».

Російська команда хотіла, щоб Україна і всі інші підписанти договору скасували санкції проти Москви, які вони запроваджували із 2014 року, і публічно закликали інші країни зробити те саме. Україна мала поступитися всім своїм східним Донбасом і визнати Крим частиною росії. Список із семи пунктів був спрямований проти національної ідентичності України, включаючи заборону називати місця на честь борців за незалежність України.

Остання вимога ілюструвала одне із заявлених путіним обґрунтувань початку війни: він описав Україну як штучну країну, яку слід вважати частиною росії.

• Пропозиції росії щодо договору виглядають як список вимог кремля, включно із тим, щоби контрольовані Києвом частини східної України були передані проксі-«народним республікам» росії.

«Україна визнає незалежність донецької народної республіки та луганської народної республіки в адміністративних межах колишніх Донецької та Луганської областей України й у зв'язку з цим вносить комплексні зміни до національного законодавства».

«Україна скасовує і надалі не запроваджує, а також публічно закликає всі держави та міжнародні організації скасувати та надалі не вводити будь-які санкції та обмежувальні заходи, запроваджені з 2014 року проти російської федерації».

«Заборонити, із запровадженням кримінальної відповідальності, героїзацію і пропаганду в будь-яких формах нацизму та неонацизму, нацистського руху та пов'язаних з ним організацій, у тому числі проведення публічних демонстрацій і ходів, спорудження пам'ятників і меморіалів та присвоєння топонімів, зокрема, вулиць, населених пунктів та інших географічних об'єктів».

Проєкт містив обмеження на чисельність українських Збройних Сил і кількість танків, артилерійських батарей, військових кораблів і бойових літаків, які країна може мати у своєму арсеналі. Українці були готові прийняти такі обмеження, але прагнули значно вищих лімітів.

Колишній високопоставлений американський чиновник, який був поінформований про переговори, зазначивши, як російські війська відбиваються на півночі України, сказав, що у путіна, схоже, «течуть слинки» від угоди.

Американські чиновники були стривожені цими умовами. Під час зустрічей з українськими колегами високопосадовець згадував: «Ми тихо сказали: «Ви ж розумієте, що це одностороннє роззброєння, так?».

За словами європейського дипломата, лідери в Польщі – великі прихильники України – побоювалися, що Німеччина чи Франція можуть спробувати переконати українців прийняти умови росії, і хотіли запобігти цьому.

Із цією метою, коли президент Польщі Анджей Дуда зустрічався з лідерами НАТО у Брюсселі 24 березня, він тримав у руках текст від 17 березня, сказав дипломат, який був присутній.

«Хто з вас підпише його?» – запитав Дуда у своїх колег, пригадав дипломат.

Ніхто з лідерів НАТО не висловився.

Прорив у Стамбулі?

Через декілька днів, 29 березня, представники росії та України зустрілися у стамбульському палаці на Босфорі. Для декого переговори здавалися проривом, зумовленим боротьбою росії на полі бою.

За словами члена української переговорної групи, після кожної військової невдачі путін «знижував свої вимоги».

У Стамбулі росіяни, схоже, схвалювали українську модель нейтралітету та гарантії безпеки та менше наголошували на своїх територіальних вимогах. Після цього мєдінскій, провідний дипломат росії, заявив, що пропозиція України про нейтралітет означає, що вона «готова виконати ті основні вимоги, на яких росія наполягала всі минулі роки».

Україна підсумувала запропоновану угоду у документі на двох сторінках під назвою «Стамбульське комюніке», яке так і не опублікувала. Статус Криму мали вирішувати протягом 10-15 років, при цьому Україна обіцяла не намагатися повернути півострів силою; Зеленський і путін зустрінуться особисто, щоб укласти мирний договір і домовитися про те, скільки української території росія продовжуватиме окуповувати.

• Зеленський і путін зустрінуться, щоби залагодити остаточні розбіжності, згідно з дискусіями у Стамбулі.

«Сторони вважають за можливе провести зустріч між президентами України та росії з метою підписання угоди та/або прийняття політичних рішень щодо невирішених питань, що залишилися».

У комюніке, наданому The Times українським дипломатом, описаний механізм, за допомогою якого інші країни втрутяться військовим шляхом, якщо Україна знову зазнає нападу – концепція, яку українці підкреслено позначили як статтю 5, посилання на угоду про взаємну оборону у статті 5 договору НАТО.

• Для українців обов'язкові гарантії безпеки лежали в основі потенційної мирної угоди, яку підпишуть декілька країн.

«Можливі держави-гаранти: Велика Британія, Китай, Росія, США, Франція, Туреччина, Німеччина, Канада, Італія, Польща, Ізраїль».

«Держави-гаранти та Україна погоджуються, що у разі агресії, будь-якого збройного нападу на Україну чи будь-якої військової операції проти України кожна з держав-гарантів після термінових і негайних консультацій між ними... забезпечить ... допомогу Україні, як перманентно нейтральній державі, що зазнає нападу...»

Але російські офіційні особи публічно посилали неоднозначні сигнали про те, чи справді кремль готовий підписати угоду. Росіяни й українці повернулися до багатогодинних переговорних сесій за допомогою відеодзвінка, обмінюючись проектами договорів через WhatsApp, повідомили учасники переговорів.

«Бос»

На початку квітня, після того, як росія відступила з околиць Києва, фотографії вбитих мирних жителів у передмісті Бучі, деякі зі зв'язаними руками білою тканиною, шокували світ. Для українців думка про те, що їхня країна може піти на компроміс із росією, здавалася більш віддаленою, ніж будь-коли.

Але Зеленський, відвідавши Бучу 4 квітня, сказав, що переговори триватимуть, навіть незважаючи на те, що росія відкинула звірства в Бучі як постановочну «провокацію».

«Колеги, я говорив з РА», - написав 10 квітня провідний дипломат України Давид Арахамія у повідомленні українській команді у WhatsApp. «Він учора півтори години розмовляв зі своїм начальником».

«РА» - російський мільярдер Роман Абрамовіч, який зіграв закулісну роль у переговорах. Його «бос» путін закликав учасників переговорів сконцентруватися на ключових питаннях та швидко їх вирішити, написав Арахамія. (Член групи WhatsApp показав це й інші повідомлення журналістам The Times.)

Прес-секретар пана Абрамовіча сказав, що його роль «обмежується представленням представників обох партій один з одним», і що після цього початкового етапу він «не брав участі у процесі».

У повідомленні Арахамії йшлося про те, що путін керує не лише вторгненням росії, а й її мирними переговорами. В інший момент провідний російський переговірник мєдінскій перервав відеоконференцію, стверджуючи, що путін телефонував йому безпосередньо.

«Начальник телефонує», - сказав мєдінскій, за словами двох українських переговірників.

Участь і наміри путіна під час переговорів 2022 року були предметом дискусій у Києві та Вашингтоні, заявили українські й американські офіційні особи. Чи справді він був зацікавлений в угоді? Чи він просто намагався загрузнути в Україні, поки його війська перегруповувалися?

«Ми не знали, чи серйозно налаштований путін», - сказав колишній високопоставлений чиновник США. «Ми не могли сказати по обидва боки паркану, чи були ці люди, які розмовляли, наділені повноваженнями».

Один український дипломат сказав, що, на його думку, переговори були блефом з боку путіна, але двоє інших назвали їх серйозними.

15 квітня, через п'ять днів після того, як Абрамовіч розповів українцям про свою зустріч із путіним, російські учасники переговорів надіслали 17-сторінковий проект договору на стіл свого президента.

Точки спотикання

Подібно до попередньої версії, чернетка від 15 квітня містить текст червоним кольором, що виділяє спірні питання. Але такі позначки майже повністю відсутні на перших сторінках договору, де з'явилися пункти згоди.

Учасники переговорів домовилися, що Україна оголосить себе остаточно нейтральною, хоча їй буде дозволено вступити до Європейського Союзу.

• Росія відмовилася від своїх попередніх заперечень проти повноправного членства України в ЄС.

«Сторони цього Договору поділяють розуміння того, що статус України як постійно нейтральної держави, з урахуванням положень цього Договору, сумісний з можливим членством України у Європейському Союзі».

Більша частина договору «не стосуватиметься» Криму й іншої частини України, яка має бути визначена, а це означає, що Київ погодиться на російську окупацію частини своєї території, не визнаючи російського суверенітету над нею.

Але вирішальні точки спотикання залишалися. Росія хотіла, щоби дальність стрільби українських ракет була обмежена 25-ма милями, тоді як Україна хотіла 174 милі – цього достатньо, щоби вразити цілі по всьому Криму. Росія, як і раніше, хотіла, щоб Україна скасувала закони, пов'язані з мовою та національною ідентичністю, і відвела українські війська в рамках припинення вогню.

• У пропозиції росії про припинення вогню йшлося про те, що Україні потрібно буде вивести свої війська на власну територію.

«Україна здійснює відведення (повернення) підрозділів своїх збройних сил, інших збройних формувань, озброєння та військової техніки до місць постійної дислокації або в узгоджені з російською федерацією місця».

Однак найбільшою проблемою стала стаття 5. У якій йшлося про те, що у разі чергового збройного нападу на Україну на її захист виступлять «держави-гаранти», які підпишуть договір – Велика Британія, Китай, росія, США і Франція.

На превеликий жаль українців, відбувся різкий відхід від того, що, за словами українських дипломатів, обговорювали у Стамбулі. Росія вставила пункт про те, що всі держави-гаранти, включаючи росію, повинні схвалити відповідь, якщо на Україну нападуть. По суті, москва може знову вторгнутися в Україну, а потім накласти вето на будь-яке військове втручання від імені України – здавалося б, абсурдна умова, яку Київ швидко визначив як таку, що порушує угоду.

• Росія намагалася забезпечити вето на гарантії безпеки України, включивши пункт, який вимагає одностайної згоди.

«Держави-гаранти й Україна погоджуються, що у разі збройного нападу на Україну кожна з держав-гарантів... на підставі рішення, погодженого всіма державами-гарантами, надасть ... допомогу Україні, як перманентно нейтральній державі, що зазнає нападу...»

У зв'язку з цією зміною, за словами члена української дипломатичної групи, «ми не зацікавлені у продовженні переговорів».

Що тепер?

Через два роки все ще немає жодних ознак того, що росія та Україна можуть повернутися за стіл переговорів. Під час саміту у Швейцарії цими вихідними Зеленський намагався переконати високопоставлених осіб із близько 100 країн та організацій, включаючи віцепрезидентку Камалу Гарріс, що перемога залишається реалістичною.

Росію не запросили, а Китай, її найпотужніший партнер, вирішив захід не відвідувати. Зеленський пообіцяв продовжувати боротьбу, описавши свій мирний план як такий, у якому росія виведе війська з усієї території України, виплатить репарації та понесе покарання за воєнні злочини.

«Якщо ми не досягнемо прогресу цього року, то ми спробуємо ще раз наступного року», - сказав Зеленський у приватному порядку європейському колезі, за словами європейського дипломата, який був присутній при цьому. І якщо ми не досягнемо прогресу наступного року, ми спробуємо ще раз наступного та наступного».

Останніми місяцями путін активізував зусилля з розпалювання розбіжностей на Заході, зображуючи мир 2022 року як досяжний, і заявляючи, що готовий відновити ці переговори. Українські лідери відкинули заяви путіна з цього приводу як обман.

«Путін є звичним брехуном, і його нещодавні висловлювання не є винятком», - йдеться у заяві МЗС України.

У п'ятницю путін зайняв більш жорстку позицію, наполягаючи на тому, що він віддасть наказ про припинення вогню і переговори тільки в тому випадку, якщо Україна вийде з чотирьох регіонів, які москва вважає своїми, і відмовиться від своїх прагнень вступити до НАТО.

Ще до останньої вимоги путіна експерти заявили, що важко уявити повернення до угоди, про яку йшлося 2022 року. Україна як ніколи рішуче налаштована приєднатися до НАТО, і цей сигнал вона посилить, коли лідери альянсу зустрінуться у Вашингтоні наступного місяця.

Натомість, більш вірогідним завершенням бойових дій може стати непросте перемир'я. Марк Веллер, професор міжнародного права Кембриджського університету, який спеціалізується на мирних переговорах висловив очікування, що провідні західні країни зосередяться на захисті майбутньої лінії фронту України з росією, «а не шукатимуть компромісу через неї».

«Залізна завіса тепер впаде на лінію окупації, якою керують росіяни по всій Україні», - сказав пан Веллер.

Антон Трояновський, Адам Ентус і Міхаель Швірц, The New York Times