Мир без миру, або Чому оголошений Трампом договір щодо Гази не спрацює

Юрій Кміть

Член Національної спілки журналістів України, співзасновник ІА "Західний інформаційний фронт" і Білоруського інформаційного центру у Львові.

Світ захоплено відреагував на заголовки про «кінець війни в Газі». Після обміну заручників і полонених Дональд Трамп під овації оголосив про перемир’я і підписав спільну декларацію разом із лідерами Єгипту, Катару та Туреччини — перший етап його «20-пунктового плану». Але за святковими фотографіями — порожні місця в залі для головних сторін конфлікту: ані Ізраїль, ані ХАМАС документ не підписували.

Мир Трампа - це циркова ілюзія, нестійка  конструкція, яка тримається на чужих підпорах і чужих інтересах. Про що забули на самміті? Річ у тому, що ключова причина довготривалої нестабільності на Середньому Сході — невирішене питання палестинської державності. Так, ухвалено низку документів. але вони не містять директивного графіка, чітких гарантій чи правових формулювань щодо двох держав. Натомість — риторика про «адміністрування» та «технократичні механізми». Аналітики прямо вказують: план уникає конкретики, оминає проблему Західного берега і міжнародне право, трактуючи державність як «прагнення», а не право. Це не мир — це пауза невизначеності, без задоволення інтересів ключових сторін конфлікту, а отже без надії на життя та  без справедливості.

За бортом переговорів -  Іран, Росія, Китай

• Угоди не включають Іран, Росію та Китай — акторів, які мають важелі впливу на збройні угруповання, дипломатичні можливості а формують  фінансові потоки на підтримку тероризму. Відсутність цих гравців означає, що паралельні канали можуть легко зірвати домовленості Трампа або підживити «альтернативні» силові сценарії.
• Легітимність: нинішню декларацію підписали посередники, а не сторони війни, а таому стійкість такої згоди — під питанням.
• Сутність миру: обмін заручників і пауза в боях — важливі, але це лише перший крок, який не містить розв'язання базового конфлікту, який спричив  кризу і військові дії.
• Архітектура майбутнього: замість дорожньої карти до суверенної Палестини — розпливчасті формулювання і невизначеність.

Емоції та факти.Все це  вибухонебезпечно

Уявімо собі юнака із Гази,  що повернувся не до дому , а до воронки  від авіаудару. Йому не потрібне фото з саміту — йому потрібна власна адреса в державі, яка його захищає. Коли право на політичну суб’єктність підмінюють зовнішньою опікою, це народжує цю ж саму спіраль насильства: відчуття безвиході, підживлення радикалізму, нові цикли помсти. Договір без участі сторін конфлікту не витримає жорстоку реальність там, де кожен пункт домовленостей має таку високу ціну, як людське життя.

Мир — це не сцена і не селфі під написом «PEACE 2025». Мир — це правові гарантії, участь усіх сторін, міжнародні механізми виконання і, головне, визнання права палестинського народу на власну державу. Поки цього немає, будь-яка декларація — це крихка декорація, яка не витримує вітру реальності.

Що нас чекає у майбутньому на Близькому Сході?

1. Саботаж виконання: без підписів сторін будь-який план перестає працювати після першої ж неприйнятної вимоги.
2. Рецидив насильства: пауза без політичної розв’язки — це перемир’я із таймером.
3. Гра великих: виключені з процесу держави запустять  обхідні траєкторії впливу.

Інтерес України

В інтересах України реальний мир і закінчення військових дій на Ближньому Сході, оскільки війна тут відвертає світову увагу, потужності США та Заходу від російської агресії в Україні. Але якщо Трамп-«миротворець»  із таким поспіхом штампує мирні врегулювання по цілому світу, то яка ціна і тривалість такого миру? Анкорідж закінчився повним провалом, там Путін познущався із Трампа. Схоже, і Газа закінчиться подібним. А нам в Україні робити висновки, чи допоможуть США із таким Трампом справедливо зупинити російську агресію і чи можемо ми на це розраховувати?

Фото - AFP via Getty Images