Маневри між нейтралітетом, ЄС і НАТО – де опиниться Україна

Три роки тому 334 народних депутати Верховної Ради проголосували за стратегічний курс Держави Україна на набуття повноправного членства в Європейському Союзі й Організації Північноатлантичного договору (НАТО).

Відповідний закон «Про внесення змін до Конституції України (щодо стратегічного курсу держави)», що ініціював Президент, з’явився аж на 5-му році фактичної війни між Росією та Україною – після окупації Криму та частини Донбасу.

З початком широкомасштабного наступу Російської федерації офіційний Київ різко активував свій дипломатичний фронт, спрямувавши зусилля у трьох стратегічних напрямках: військова, фінансова та гуманітарна допомога Україні; санкції проти РФ; пришвидшений курс у ЄС і НАТО.

За два тижні війни українська дипломатія і центральна влада можуть похвалитися успіхами у всіх трьох напрямках. Дещо менші вони у військовому блоці – наразі нема «закритого неба», літаків і потужних систем протиповітряної оборони, але «торги» тут тривають. Найбільш туманним, як це не дивно, сьогодні, є входження України в ЄС і НАТО.

Попри те, що Президент України на 4-ий день повномасштабної війни подав заявку на членство України у Європейському Союзі, а останній наступного дня прийняв її до розгляду.  

Причин - суб’єктивних та об’єктивних – для тернистого шляху України до цих політично-військових об’єднань буде достатньо. І на його подолання доведеться витратити чимало зусиль і часу. Причому цей шлях доведеться розділити на дві смуги: одна вестиме до ЄС, інша – до НАТО.

З Альянсом Україна розпочала контакти ще 30 років тому. А 2008-го подала вперше заявку на приєднання до плану дій щодо членства в НАТО.

Коли у президентському кріслі з’явився Віктор Янукович – папку з «натівськими» напрацюваннями заховали у глибоку шухляду.

Згадали про неї після втечі Януковича у Росію та відкритої агресії останньої на півдні та сході України на урядовому рівні. Але конституційно «натівський» курс закріпили аж 21 лютого 2019 року (як і курс у ЄС).

Після цього знову настав летаргічний сон, з якого Україну вивели вибухи російських бомб і ракет.

Суспільство за один день сформувало монолітне ядро – стало рішучим і налаштованим на перемогу, об’єдналося довкола Президента, який став №1 у комунікації з народом і світовими лідерами. Цей єдиний порив у боротьбі з кремлівським режимом і його терористичною армією, беззастережна віра у перемогу  можуть сформувати хибне уявлення, що за місяць-другий Україна опиниться у дружній європейській сім’ї.

Реалії насправді не такі веселкові. ЄС уже давно не є монолітом – проблеми розпочалися ще задовго до виходу з його складу Великобританії два роки тому.

Кожна країна має свої економічні та політичні інтереси. Приблизно такою ж є ситуація і в НАТО. Не варто відкидати й вплив Російської федерації, яка з останніх сил намагатиметься всіма доступними способами руйнувати європейські зусилля – аж до ядерного шантажу.

У боротьбі усіх з усіма офіційному Києву доведеться враховувати багато складових і вичавлювати максимум у кожному моменті.

Що він і намагається робити. Тому нехай нікого не дивують заяви дипломатів і чиновників різного рівня, що часто суперечать одна одній – хтось припускає можливість обговорення позаблокового статусу України під час перемовин з Росією, хтось категорично заперечує такий варіант, посилаючись на українську  Конституцію. На політичній шахівниці триває бій, точний підсумок якого зараз ніхто не спрогнозує. Безсумнівним залишається одне – без жертв фігурами не обійдеться.

Поки що у бою з російським агресором найвищу ціну платить український народ.

З огляду на це, наше суспільство дуже дратують політичні заяви про можливий нейтралітет України та загравання з агресором. Але задля досягнення мети важливо зберігати холодний розум та тверду віру у свої сили.

Кажуть, перемога завжди на боці правди та сміливості. І це про Україну! А вже опісля розглянемо запрошення для України про вступ у ЄС і НАТО.

Ілюстративне фото: офіс Президента