Лукашенко ополчився на гардероб Зеленського

Олександр Лукашенко застосував оригінальний прийом чорного піару – спробував висміяти Володимира Зеленського за його дрес-код. Мовляв, український президент виходить на публіку в «маєчці», «у цій невипраній кофтині довгий час (складається таке враження)».

Ці далекі від політкоректності висловлювання пролунали 23 листопада у Єревані в кулуарах саміту ОДКБ (організація договору про колективну безпеку – напівмертве військово-політичне міжнародне утворення за участі Білорусі, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Росії та Таджикистану, - ЗІф). Тут, по-перше, треба врахувати, що Лукашенко був перед телекамерою російського каналу. Зайвий раз мазнути дьогтем Зеленського означає підіграти кремлівській пропаганді.

По-друге, можна припустити, що правитель Білорусі таємно заздрить іміджу та рейтингу українського лідера.

Насправді цей образ керівника країни, що воює проти агресора, - неголений (не до того!) мачо в армійській майці, яка добре сидить на спортивній фігурі, - багатьом заходить. Це, якщо говорити з часткою цинізму, вдала піар-знахідка. А головне — до популярності Зеленського декому з авторитарних вождів дуже далеко.

Завидно, що президент України має таку підтримку?

Коли Зеленський прийшов до влади, Лукашенко, в образі такого собі політичного патріарха, по поблажливо-заступницькому називав того Володею. За власним зізнанням, «як до дитини своєї ставився».

Рік тому білоруські державні ЗМІ смакували цифру: мовляв рейтинг Зеленського впав майже до 20%. Зараз, коли той, показавши себе героєм в умовах війни, користується майже всенародною підтримкою, білоруські пропагандисти з цього приводу прикусили язики, хоча іноді і обзивають «сумним клоуном».

Завидна і міжнародна підтримка Зеленського (той може дозволити собі навіть сварити Захід: мовляв, мало допомагаєте), тоді як глава білоруського режиму став ізгоєм для демократичного світу.

Лукашенко зі своїми прогнозами на початку року про те, що якщо війна в Україні вибухне, то все закінчиться за три-чотири дні, виявився, м'яко кажучи, неточним віщуном. Як і до цього, 2019-го, коли пророкував, що на українських виборах Зеленський програє Петрові Порошенку.

Наразі ж у Єревані Лукашенко спрогнозував, що «через рік-два» замучений війною український народ змусить Зеленського сісти за стіл перемовин з Росією.

Тут примітні два моменти. По-перше, білоруський вождь уже явно не вірить у швидку перемогу Кремля. По-друге, можна припустити, що рефрени про необхідність замирення – це відображення нинішніх настроїв російського керівництва.

Останнім часом Лукашенко, на думку багатьох оглядачів, артикулює те, що самому Владіміру Путіну говорити ніяково. А суть у тому, що Москві, яка поклала в Україні десятки тисяч найкращих солдатів і витратила безліч ракет, потрібний перепочинок.

Лише Мінськ примудрився заробити статус співучасника агресії

Узагалі, українська тема не давала Лукашенку спокою в Єревані. Вождь білоруського режиму поскаржився на занепадницькі, як він припускає, настрої колег з ОДКБ: «Відчуваю, що ми дійшли єдиної думки, що якщо, не дай боже, звалиться Росія, то під цими уламками наше місце».

Лукашенко спробував підбадьорити партнерів: «Ми не збираємося з військово-політичної арени йти. ОДКБ існуватиме, і ніхто ніде не впаде. Але єдність нам потрібна».

Ці пасажі знову зависнули в повітрі. У травні на саміті ОДКБ у Москві Лукашенко вже намагався мобілізувати решту на підтримку «спеціальної військової операції» Кремля. Мовляв, треба було одразу виступити єдиним фронтом. Але у підсумковій заяві тієї зустрічі Україну навіть не згадали. Лідери пострадянських країн, що входять у цей рихлий альянс, не квапляться влазити у військову авантюру Путіна.

У найбільш незавидній ситуації опинився Лукашенко, чия залежність від Москви після придушення протестів 2020 року стала катастрофічною. Як подяка за підтримку в момент, коли крісло хиталося, довелося надати територію для ударів по Україні. Лише Мінськ примудрився заробити статус співучасника агресії.

Тож Лукашенко, кажучи про ймовірне місце під уламками Росії, свідомо чи мимоволі промовляє варіант своєї з Путіним долі.

Правитель Білорусі віддав би перевагу лаврам миротворця, але…

Варто також зазначити, що Єреван зустрів Путіна та Лукашенка протестами. Там вважають, що Москва та Мінськ ухилилися від справжньої підтримки Вірменії у конфлікті з Азербайджаном.

На попередньому саміті ОДКБ, що відбувся онлайн 28 жовтня, Лукашенко публічно посварив вірменського прем'єра Ніколу Пашиняна за неконструктивну позицію в цьому конфлікті. У Єревані переконані, що де-факто Мінськ підігрує Азербайджану, адже з його головою Ільхамом Алієвим білоруський режим має вигідний бізнес, зокрема у постачанні зброї. Наприклад, Баку продали потужні реактивні системи залпового вогню «Полонез».

У Вірменії вважають, що союзнику з ОДКБ так поводитися не личить. Тому патетичні пасажі Лукашенка про необхідність зміцнювати організацію, головування якої переходить до Білорусі, в Єревані сприймають скептично. Тамтешні протестувальники вимагають виходу своєї країни з ОДКБ.

Навряд чи Єреван зараз на це піде, такий геополітичний демарш був би надто небезпечним. Але де-факто ОДКБ, яку називають паперовим тигром (що неохоче визнає і Лукашенко), слабшатиме. Пашинян відмовився підписати два важливих документи за підсумками цього саміту. А російську агресію проти України взагалі ніхто не готовий підтримати. Окрім Мінська.

У Кремля, який кинув виклик усьому розвиненому, демократичному світу, залишається останній союзник – Лукашенко. Та й той у цьому амплуа від безвиході. У Єревані він нагадав про свої березневі спроби стати голубом миру, організувати майданчик для перемовин між Москвою та Києвом: «У Гомелі провели зустріч з українцями, у Біловезькій пущі, ну потім втекли до Стамбула...»

Так, тогу миротворця вправно відібрав турецький президент Реджеп Тайіп Ердоган. Повторити маневр 2014–2015 років, коли вдалося дистанціюватися від анексії Криму та налагодити відносини із Заходом, Лукашенкові зараз нереально. Занадто сильно тримає кремлівський капкан.

Залишається підігравати імперській пропаганді, стверджувати, що злочини російської армії в Бучі – це фейк (що теж прозвучало в Єревані), та незграбно тролити Зеленського за його військову майку.

Олександр Класковський, політичний аналітик, «Позірк. Навіны пра Беларусь», Telegraph