Кремль нагороджує за найбільшу ганьбу у своїй історії: «вагнерівський» жест доброї волі. Є лише один нюанс

Верховний бункер-командувач нагородив понад 100 силовиків, які упродовж усього «маршу справедливості» героїчно переховувалися по елітних дачах і затишних кабінетах. Особливо відзначений міністр оборони Московії Шойгу, як, зрештою керівники інших силових структур. Без уваги залишився лише генерал Суровікін, який грав одночасно за дві команди. 

New York Times підтвердив мою гіпотезу про причетність Сергія Суровікіна до прігожинського заколоту: я ще в перший день «маршу ходячих мертвяків» припускав: ватажок найманців розраховує на підтримку регулярних підрозділів рашистів, усіляких «суровікіних», - самого генерала та йому подібних невдоволених воєначальників.

Ось декілька смачних цитат з NYT:

Генерал заздалегідь знав про плани Прігожина повстати проти російського військового керівництва, а значить логічно припустити: ватажок «вагнерів» мав підтримку у вищих рядах рашистського війська.

Американські посадовці вважають, що інші російські генерали також могли підтримати ідею силової зміни керівництва міноборони. «Кухар Путіна» не почав би свого повстання, якби не вірив, що «друзі в погонах» прийдуть йому на допомогу.

Союз між генералом Суровікіним та Прігожиним міг би пояснити, чому «кухар» досі живий, попри захоплення великого російського військового центру та наказ про збройний похід на Москву.

Суровікін, фактично, - протеже Прігожина, який на пару з Кадировим висміювали незграбних «фанерних маршалів» міністра Шойгу та начштабу Герасимова, лобіюючи «сирійського різника». Адже Суровікін прославився у Сирії нелюдськими бомбардуваннями місцевого населення. Але саме генерал, судячи з усього, і виявився ключовим «юдою» у сценарії заколоту.

На додачу до NYT і російські джерела зараз підливають дьогтю у карму Суровікіну: ніби-то колони «вагнерів» намагалася атакувати лише армійська авіація, а підконтрольні нашому «герою» воєнно-космічні сили «працювали» лише по Україні.

Верховний бункеркомандувач без роздумів нагородив верхівку силовиків, які проявили свою безпорадність у «вагнерівських» подіях. Тепер йому слід вирішити, що робити із Суровікіним: обізвати зрадником чи, слідом за Шойгу та Герасимовим, зробити черговим героєм цієї публічної поразки.

Вважається, що генерал Суровікін популярний серед воєнщини. Це з одного боку.

З іншого, на основі перехоплених комунікацій офіційні особи США дійшли висновку, що розчарований генерал Суровікін представляв фракцію генералів, які прагнули радикалізувати війну та були незадоволені своїм керівництвом. Додам, що саме він був автором концепції ракетних обстрілів України минулих осені та зими.

І американські, і російські джерела стверджують, що кремль проводить глибоке розслідування, аби викрити всіх спільників ватажка «вагнерів» у силових підрозділах. Але та поспішність, з якою кремль нагородив «усіх непричетних», говорить лише про одне: фюрер намагається вдавати, ніби нічого не трапилася, пробуючи зшити два фрагменти рашистського війська: давніх посіпак на рівні керівництва МО, лояльність яких відполірована багаторічною корупцією, та польових командирів.

Така нерішучість, звичайно, прекрасна – на тлі деградації російської влади. З іншого боку – дуже хотілося би побачити Суровікіна на дибі, прямо навпроти храму Василя Блаженного. Своєю жорстокістю він цього заслуговує.

Орест Сохар, ТГ-канал «Орестократія»